В одному дворі маленьке, брудне, облізле цуценя ховалося від дощу. Крихітний хвостик, ох як тремтів від холоду. Руді вушка прислухалися до кожного шереху. Цуценя геть перелякався дощу. Звідусіль лунав грім, а на небі сяяла яскрава блискавка. Він забився в куток паркану та звідти милувався величезними псами, які поважно сиділи в теплій домівці біля вікна. Поруч з ними на полиці було багато нагород та медалей. На відміну від цуценяти вони були справжнісінькими аристократичними псами.
Дивився на них та мріяв цуценя опинитися в тому теплому будинку поряд з ними, ось так сидіти біля вікна й не боятися цього страшного дощу… і як ледве дощ вщух, цуценя щодуху кинувся до дверей того дому. Він жалібно скавчав аби його почули і пустили в теплу домівку. Проте скільки він не просив, двері йому ніхто не відчинив. І коли цуценя вже втратив усіляку надію, до нього підійшла кішка.
– Мяу! – Привіталася вона. – Чого гавкаєш на увесь двір? Невже думаєш, що тебе пустять жити в той теплий будинок, подивись на себе, – вона хвостиком показала на його відображення в калюжі. – Такий, як ти ніколи не буде жити в такому гарному домі. Хто ти? Лише брудне, облізле цуценя. Ти не маєш родоводу, не вмієш ходити так пихато, як вони й ніколи не зможеш взяти участь в змаганнях найкрасивіших псів. Бачиш, скільки в них нагород. Подивись, які вони, – вона сумно зітхнула, – а ти безпородне цуценя. Тобі доведеться змиритися й жити все життя на вулиці, як я. Їсти зі смітників, спати десь під кущем й ховатися від звірів, які дужчі за тебе й можуть в будь-який момент напасти на тебе та жорстоко образити.
– Ех, якби я хотів бути там на їхньому місці, – і цуценя задрав свій мокрий від дощу хвіст та спробував сісти так само поважно, як ті аристократичні пси. – Дивись, я геть нічим не гірший за них.
– Для людей ти завжди будеш гіршим.
– А якщо мене візьмуть на ці змагання найкрасивіших псів, – задумався цуценя, – я зможу тоді жити з ними в тому теплому домі?
– Тебе ніколи не візьмуть на ці змагання й в ту теплу домівку теж. – Відповіла кішка. – Змирися зі своєю долею.
Проте цуценя не послухав пухнасту. Він заглядав у вікно та повторював кожний рух псів. От вони встали й гордо задерли голову й цуценя підняв свою голову так високо як тільки зміг. Крок уперед і не помітивши каміння перед собою, цуценя впав.
Побачили це аристократичні пси розсміялися й почали показувати лапами на цуценя. Засумував цуценя, розплакався. Соромно стало аристократичним псам за свою поведінку, вийшли вони з дому і поспішили вибачитися перед цуценям і щоб між ними не було образ, запитали, чим можуть йому допомогти?
Зрадів цуценя, весело застрибав навколо своїх нових друзів і розповів їм, що понад усе на світі мріє потрапити на конкурс псів і жити разом з ними в тому теплому домі. Пообіцяли аристократичні пси навчити цуценя всім хитрощам, яким має володіти пес для участі у змаганнях.
І от йшов час, цуценя навчився всьому, що знали аристократичні пси. Наближався день змагань, проте нові друзі цуценя боялися, що його ніколи не візьмуть на конкурс, в якому беруть участь лише аристократичні пси та і їхня господарка не дозволить жити простому, безпородному цуценяті в їхньому домі.
Довго вони думали, як йому допомогти… й нарешті вирішили. Коли прийшов день змагань взяли вони цуценя з собою, щоб їхня господарка не помітила, а коли кожному з них видали номери, найстарший аристократичний пес віддав свій номер цуценя.
Маленьке цуценя сміливо вийшов до поважних журі і виконав все, чого навчився у своїх нових друзів. Здивувалися журі звідки тут з’явився цей простий, безпородний пес і як він зміг так гарно виступити й нагородили його спеціальним дипломом та медаллю за сміливість.
Кинувся цуценя до своїх нових друзів, щоб розділити з ними свою радість та господарка його відштовхнула й наказала своїм аристократичним псам йти на змагання. Відійшов у бік цуценя, сів і заплакав, а аристократичні пси зняли з себе номери, обійняли цуценя і пішли з ним геть.
Зрозуміла тоді господарка, що вона наробила й наздогнавши своїх псів і маленьке цуценя, попросила їх повернутися назад. Вирішили вони, що якщо господарка візьме цуценя до них жити, то вони повернуться і візьмуть участь у змаганнях.
– І кішці нехай дозволить жити з нами, вона теж заслуговує на теплий дім, – прошепотів цуценя.
Пообіцяла господарка, що і цуценя і кішка будуть жити разом з ними в домі, а не на вулиці. Зраділи аристократичні пси, повернулися на змагання та отримали купу нагород.
Автор: Інга Квітка
