Наближався день Святого Миколая. Падав білий сніг, між деревами та кущами розгулював морозець. Всі діти готувалися до свята. Кожен з них сподівався на подарунки від Святого і лише Петрик знав, що й цього року знайде під подушкою лише різки.
Так так так. Був він дуже неслухняною дитиною. Ніколи Петрик не слухав батьків та й в школі був ще тим бешкетником. Скільки його не просили гарно себе поводити – все марно. Матуся відводила Петрика до школи та ледь не щодня, повертаючись додому, гірко плакала через неслухняність Петрика. Адже маленький Петрик не знаючи, скільки болю завдає своїй матусі, продовжував себе погано поводити.
Шкода було Святому Петрика карати різками та він не мав іншого виходу. Святий сподівався, що не знайшовши подарунка під подушкою, Петрик подумає над своєю поведінкою та захоче змінитися на краще. Та проходив рік за роком, а Петрик продовжував бешкетувати. Список його поганих вчинків був таки-и-и-м довгим, що матуся не втрималася й написала Святому листа, в якому попросила Миколая про допомогу.
Прочитав Миколай про всі погані вчинки Петрика й замислився, як зробити так, щоб хлопчик захотів отримати подарунок від нього, а не різочки? Думав він думав і вирішив…
Коли стемніло, відправився Святий в гості до Петрика. Залишив він своїх коней з подарунками біля його дому, а сам пробрався в кімнату до хлопчика.
Довго він чекав Петрика та ось той нарешті відчинивши двері, увійшов до своєї кімнати. Миколай зробив вигляд, що задрімав. Побачивши його, Петрик навіть не зрозумів, що перед ним сам Святий.
– Гей, ви, хто? – Спитав Петрик.
– О, Петрик! А я якраз на тебе чекаю, – і Миколай всміхнувся, – мені потрібна твоя допомога.
– Моя? – Здивувався Петрик. – А я що можу зробити? Я всього лише Петрик. Нікого не слухаюсь, завжди погано себе веду.
– В цьому році так багато дітей, що боюся, не встигнути до всіх завітати і от подумав, може ти захочеш мені допомогти?
– А, хто ви і…, – Петрик геть розгубився, – чому це я маю вам допомогти?
– Я, Петрику, Святий Миколай! Ти не маєш мені допомагати та я прошу тебе про це.
Адже сам я не впораюся, – і Святий знову закашляв.
– Допомогти? – Задумався Петрик. – Я ніколи нікому не допомагав. Тож навіщо мені робити – це зараз?
– Хм, – сказав Миколай. Махнув він рукою і на стіні з’явилися сотні діточок, які вкладалися спати та з надією перевіряли свої подушки. – Бачиш, жоден з них може не отримати подарунка, якщо ти відмовишся мені допомогти, – і перш ніж Петрик встиг щось сказати, Святий продовжив, – всі ці діти залишаться без подарунків.
– А як же різки? Я їх отримую від вас кожного разу, ви ніколи не дарували мені подарунків.
– Це правда. Кожного року ти отримуєш їх від мене. – Сказав Святий.
– Так, отож не буду я вам допомагати.
– Що ж, Петрику, звичайно, ти знову можеш отримати від мене різочки й засмутити свою маму, – і Миколай махнув в бік стіні, на якій за мить з’явилася матуся Петрика, яка відвівши Петрика до школи, гірко плакала. – Та невже тобі не соромно, що твоя матуся постійно через тебе засмучується?
Як побачив він матусині сльози, стало Петрику дуже соромно. Опустив він голову й сказав:
– Кажіть, що я маю робити.
– Добре, – сказав Миколай й вони відправилися до саней. Підійшов Петрик до коней, побачив величезний мішок з подарунками та різочки.
Сіли вони до саней та поїхали роздавати подарунки і різочки. Кожного разу коли Петрик залишав різочки, він згадував матусині сльози, а коли клав під подушку подарунок думав, як це прокинутися зранку й отримати сюрприз від Святого.
Не помітив Петрик, як вони розвезли всі подарунки та залишився лише один.
– А цей подарунок куди треба відвезти? – Спитав Петрик.
– О! Цей подарунок, – всміхнувся Миколай, – я сам відвезу. Дякую тобі за те, що сьогодні ти допоміг мені. Без тебе я б певно не впорався, – і Миколай попрощався з Петриком. Прийшов Петрик додому, ліг спати, а зранку, коли прокинувся відчув, що під подушкою щось є.
Подумав Петрик, що то різочки й засумував. Підняв подушку, а під нею…. лежав той самий останній подарунок. Ох і зрадів Петрик! Схопив він подарунок і побіг до матусі.
– Мамо, мамо! Дивися, цього року Миколай мені не різочки, а подарунок під подушкою залишив, – і Петрик розказав матусі про те, як він всю ніч допомагав Святому.
Не знала матуся, чи то правда, чи Петрику все це наснилося та з тих пір її хлопчик став дуже слухняним й більше жодного разу не отримував від Святого різочки.
Автор: Інга Квітка