Присів дідусь біля ліжечка свого хворого онука. Тільки осінь настала, а онук вже знову кхе-кхе. До своєї ввечері ледь доторкнувся, а хліба й зовсім не скуштував. Зітхнув дідусь, ввімкнув нічник та й заговорив:

Розкажу я тобі сьогодні не казку, а щиру правду повідаю. Ще з давніх прадавніх часів підлі, люті вороги нападали на нашу чудову українську землю. Українські ліси та степи, річки та озера, мова солов’їна, завжди немов кістка в горлі були нашим ворогам.Тому козакам постійно треба було захищати рідну землю від недругів. Отож якби вони, як ти свою вечерю на тарілці залишали, а хліба і зовсім не їли, хтозна… чи змогли б вони нашу неньку рідну до цих пір вберегти?

Наші козаки їли хліб? – Здивовано спитав хлопчина.

А то! – Всміхнувся дідусь. – Саме хліб завжди займав почесне місце на козацькому столі. – Та перш ніж сісти за обідній стіл, козаки обов’язково читали молитву “Отче наш”. В молитві вони дякували Господу за те, що Він був з ними та вберіг їх від меча гострого та ворогів підлих. Потім українські вояки по знаку отамана куреня, який сидів на чолі столу, бралися за їжу. Набравшись сил, вони знову і знову гнали іноземних бусурманів з нашої землі!

А якщо я буду їсти хліб, я стану козаком? – Онук з повагою подивився на хліб, який не так давно відклав в бік, бо вважав, взяв шматочок й надкусив його.

От перестанеш кхе-кхе і обов’язково станеш! – Пообіцяв дідусь й коли онук задрімав, пішов тихенько до кухні, щоб посилку скласти та відправити її нашим українським козакам, які вже в наш час боронять любу неньку та солов’їну мову від підлих загарбників!

Автор: Інга Квітка