fbpx

Охоронець вічного дерева Частина 6

Пішли вони повз скель високих, дійшли до річки глибокої й сказало до них сонце, що треба цю річку переплисти. Послухали вони з перевертнем та в воду зайшли.
Ніч вже змінилася яскравим ранком, а з річки берега й досі не було видно й у воді тій, якісь зубасті риби плавають, їх кусають.

Втомився вже лев, з сил вибився, а тат ще й з ран від риб кров потекла, немов річка. От от під воду піде. Пожалів перевертень царя лісу, на себе звалив та поплив помалу.

І от нарешті яструб зрадів, що попереду берег побачив. Стрибнув лев у річку. Зрадів, що берег вже зовсім близько. Хотів було перевертня обійняти та побачив страшні рани на ньому.

Взяв його лев й на берег виніс. Поклав перевертня на пісок й яструб крилами змахнув та на землю спустився.

– Не можу я більше, – прошепотів перевертень, – я маю тут перепочити, – і попрощавшись з царем звірів, перевертень втомлено закрив очі.

Посмутнів лев, разом з яструбом біля перевертня побули. Постояли вони, помовчали, сподіваючись, що перевертень от от очі відкриє та разом з ними піде. Побачило це сонечко та лева з крилатим заспокоїло:

– Не бійтеся, тепер в перевертня вже буде добре. – Всміхнулося сонечко, – тобі яструб доведеться тут лишитися. Як побачиш чаклуна, затримай його настільки, наскільки зможеш та далі за ним не йди. Адже до вічного дерева зможуть підступитися лише мертві, охоронець і чаклун без долі, – і сонечко, – вказало на лева, – а ти маєш прийти до книги. Вона хоче бачити тебе!

Послухався лев сонечко, попрощався з яструбом, наказав йому берегти себе й не забути про нього та перевертня. Поклявся яструб чаклуна біля берега чекати та затримати його, поки в нього сили будуть… і цар звірів відправився до вічного дерева. Вказало йому сонце на стежку звивисту, про підземелля таємниче розповіло, де жила книга доль.

Пішов лев по стежці, помітив підземелля. Спустився туди охоронець і побачив на землі величезну книгу. Тільки він перед нею зупинився, як книга відкрилася та мовчати не стала, заговорила:

– Ось ти і прийшов, – і ворухнувши сторінками, прошепотіла: – в тебе більше немає долі царя звірів! Сказала вона, – у охоронця вічного дерева свій шлях. Знай, здолати його тобі все одно буде нелегко. Отож, слухай мене уважно. Скоро чаклун знайде вічне дерево. На жаль він вже знає, що ти невидимка. Хоча, поки чаклун буде гадати, як зробити тебе колишнім, він не зможе тебе вбити! Ну, а зараз, – вирішила книга, – ти піднімешся до вічного дерева. Знайдеш на ньому засохле червоне листя знайдеш. Але серед них і сірий лист буде. Перевертень, як закрив очі, відразу до вічного дерева відправився. Оживи їх, – книга перегорнула кілька сторінок й за мить один з її листочків відірвався й сховався у лева під кігтями. – Цим закляттям ти повернеш всі червоні листочки, які за життя були воїнами та перевертня. Тільки дивись, щоб інші душі не потривожив … – зітхнула книга, – якщо, хоч раз помилишся, накличеш на себе страшну біду! Бо хоча, ти, зараз невидимка, всіх, кого ти повернеш на цей світ, зможуть тебе бачити. Ні до чого це чудовиськам та відьмам, які будуть чаклуну допомагати. – Книга замовкла і перегорнула ще одну сторінку. – Убий чаклуна, інакше чаклун заволодіє долями всіх людей, птахів, і звірів! – прошепотіла вона, – і ти теж загинеш.

– Але скажи мені книга, чому перевертень навіть відправившись до вічного дерева на людину так і не перетворився?

– Долю перевертня було проклято дуже давно, – згадала книга. – Треба було йому три добрих справи зробити. Але ці справи мали бути непрості. Кожного разу він має бути готовим віддати своє життя за когось іншого. Перший раз він тебе від чаклунського павука врятував. Другий раз допоміг переплисти річку, ну, а третій: якщо і зараз він від тебе не відвернеться і допоможе злого чаклуна перемогти, тоді людиною стане.

– Людиною? – здивувався охоронець. – Але ж він людиною біля вічного дерева стане, а там, як казало нам сонечко можуть бути тільки мертві і ми? Як ці добрі вчинки допоможуть моєму другу?

– Коли його прокляли, у нього його людську долю забрали. От я її і поверну. Тільки ти не кажи йому про це. Нехай перевертень сам вирішить, як йому вчинити. Він має зробити добрі вчинки безпідставно. – Сказала вона й лев поклявся мовчати. – Добре, – продовжила книга, – як будеш битися з чаклуном, пам’ятай, що він живе без долі, тому померти йому буде нелегко. Але є у чаклуна чарівний меч… Він його більше за все на світі береже, адже той меч має велику силу, настільки велику, – вимовила вона, – що лише цим мечем його або тебе, охоронцю, можна перемогти!

– Меч?! – Здивувався лев, – я ж звір. Книга доль, а мене немає рук, тільки лапи. Як же я його зможу взяти? – Запитав лев і подивився на свої лапи.

– Прийде час, – заспокоїла його книга, – і коли руки тобі знадобляться, вони обов’язково виростуть! – Пообіцяла вона й розказала йому, що далі робити.

Подивився охоронець на книгу, а вона закрилася й замовкла. Вийшов лев з підземелля та піднявся до вічного дерева. Побачив він сухі червоні листя, а як сірий побачив, зрадів й до нього потягнувся. Дістав він з-під кігтя закляття, яке мало допомогти йому зібрати своє військо:

– Нехай ти знову оживеш,
І від біди наш світ врятуєш!

Замовкнув охоронець вічного дерева й сірий листок впав на землю разом із червоними. Дуже скоро замість листя почали з’являтися воїни, а разом з ними і перевертень.

Зрадів лев, що його друг знову разом із ним, пояснив йому що треба робити й продовжили вони і далі червоне листя з дерев зривати. І диво – кожен з воїнів біля дерева літати міг. Не стримався перевертень і сам спробував. Так до неба злетів, немов був він не перевертнем з лапами, а справжнісіньким птахом! Та на біду охоронець не помітив, як замість червоного інший листок зірвав. Ледве він встиг промовити закляття, як перед ним страшна відьма з’явилася.

Зраділа відьма, що охоронець помилився й її повернув, адже тепер вона разом із воїнами та перевертнем могла бачити невидимку.

Побачила вона його й зрозуміла, що перед нею сам охоронець вічного дерева. Ох і розізлилася вона…

– Ти посмів мене потривожити! – закричала відьма і все листя на дереві, крім чорного листочка, затремтіло від страху. – Тільки життя мою мені лише син мій повернути зможе. Ха-ха-ха! – Розсміялася вона, обсипавши лева прокляттям страшним.

– Промайне чарівний меч чаклуна злого над твоєю головою і тоді вже тебе не сховатися! Вб’є тебе син мій, щоб деревом вічним назавжди заволодіти.

Розгубився охоронець від її слів, що йому далі робити не знав та на щастя один з воїнів замахнувся шаблею своєю і відрубав відьмі голову. Перетворилася стара на попіл, а потім знову листочком стала.

– Дивись, а то відьом і чудовиськ розбудиш. – Воїн піднявся аж до верхівки дерева. – Ех, лев, тепер удача на боці чаклуна злого, ну, нічого. Ти головне чаклуну не дай своє військо зібрати. Борись, але до вічного дерева його не пускай. – Сказав це воїн і замовк. Бачить, далеко іскра майнула, чарівним вогнем загорілася.

Зрозумів, що чаклун поруч ходить та свого чорного птаха на допомогу покликав:

“Нехай душа твоя мене покличе й я прийду,
Дорогу до вічного дерева вмить знайду.
І зійдуся я з охоронцем у битві страшній,
Та не зможе мене більше ніхто зупинить”.

Зірвалося темне листя з вічного дерева, закрутилося, перетворилося на попіл біля дерева, закружляло, до чаклуна полетіло й помічником чаклуна став. Змахнув чорний птах крилами та до чаклуна полетів. Сів він на плече до свого хазяїна й сказав:

– Хазяїн, я прийшов.

– Показуй нам дорогу! – Наказав чаклун і подивився на пантеру. – Скоро, дуже скоро я зможу цілим світом володіти …

Перетворився чаклун на щура й ховаючись від сонцем, побіг разом із пантерою за птахом. Зупинилися вони біля річки, застрибнув щур на пантеру й наказав птаху ховати його від сонця й попливли вони на інший берег. І хоча пантеру ранили риби та все ж вона не збиралася так просто здаватися.

Зупинився птах біля берега й щур зістрибнув та не встигнув він оговтатися, як на нього накинувся яструб.

– Буду я вічне дерево до останнього подиху захищати. – гукнув крилатий. Клюнув він чорного птаха та той нічого не відчув, адже його земне життя вже давно скінчилося й тому яструб не міг йому завдати жодної шкоди.

– Облиш яструба! – Наказав чаклун, – залишимо з ним пантеру. – Гей, пантера, – чаклуну було все одно, що пантера сильно постраждала, поки пливла через річку, – затримай яструба. А ми поспішимо до вічного дерева, – сказав він і побіг слідом за чорним птахом, а пантера почала битися з яструбом.

Зрозуміла пантера, що правдою їй не перемогти яструба і вирішила, зробити вигляд наче померла. Тільки-но яструб спустився до неї на землю, як пантера схопила його своїми гострими кігтями й більше вже не відпускала. Клюнув її наостанок боляче яструб і сам голову опустив.

А тим часом вирушив чаклун слідом за чорним птахом до вічного дерева. Та чим ближче вони до нього підходили тим дивніші речі відбуватися почали. Спочатку зірки заблищали та засяяли, наче справжнісіньке золото. Потім закрутив чорний птах над хмарами, і на землю кам’яний дощ посипався!

Почав цей дощ трощити та ламати гілки вічного дерева. Сухе листя розлетілося в різні боки й навіть земля з кожним кроком чаклуна, почала тремтіти.

– Ось я і знайшов вічне дерево, – чаклун нарешті побачив вічне дерево. – Прийшов мій час і тепер мені буде належати весь світ, – підняв чаклун руку, долоню розкрив її й прошепотів страшне закляття:

“Нехай простий меч з’явиться в руці,
А чарівний натомість сховається в траві,
Щоб охоронець не зміг його знайти,
Та мене моєї ж силою перемогти”!

Поки чаклун це промовляв, сонечко якраз побачило яструба та пантеру й миттю свої промінчики направило до вічного дерева.

– Неведимка, засихає листок крилатого, видно яструб до нас йде! – Закричало сонечко. – Швидше до нижньої гілки йди. Прочитай заклинання, яке книга тобі дала. Нехай яструб негайно до нас повернеться.

Послухав охоронець сонечко і зробив все так, як воно йому казало. В ту ж мить яструб злетів з гілки та побачивши чорного птаха, стрімголов у небо піднявся, щоб здолати чорного птаха.

Ох, і не сподобалося це чаклуну. Чорний птах від яструба відбивається й важко йому стало чаклуна від сонця закривати. Але й чаклун не розгубився, почав він з воїнами боротися. Мечем махає, знову перетворює воїнів на листочки.

А сам все ближче до гілок підбирається. Схопив він сухенький листочок і прошепотів …

– Допоможи мені сила зла,
Нехай в цій битві стражник програє!

Зник листок з його долоні, а замість нього знову стара відьма з’явилася. Начаклував чаклун аби з її рук виповзли сотні довжелезних щупалець. Потягнулися ці страшні і довгі щупальця до воїнів та до себе в пащу потягнули.

Вистачає відьмі воїнів, вона їх до себе в пащу тягне!
Бачить охоронець, вже зовсім небагато воїнів біля нього. Вирішив він щастя спробувати та з рук чаклуна меч вибити.

Штовхнув він чаклуна, простий меч взяти хотів. Тільки руки у нього не виросли. Подивився він на свої лапи, про слова книги доль згадав. Здивувався, чому нічого не змінилося?

А навколо … нього страшні чудовиська в’ються. Воїнів перемагають, до матері чаклуна тягнуть. За левом полюють, тому, як ті, хто з листочка знову на самих себе перетворилися, бачити лева могли.

Відступив лев, на землю спустився. А за ним уже вогонь червоний по гілках женеться. Регоче відьма проклята …

– Ось він! Син мій, тут охоронець ховається. – А сама щупальцями махає, ось-ось царя звірів зловить.

Тільки перевертень за лева заступився. Взяв він меч простий і став рубати щупальця. Заверещала відьма, звернулась, захотіла перевертня вдарити.

– Ну, давай подивимося, хто сильніший ?! – закричав перевертень, від відьми злої відбиваючись.

Але сильна і хитра була зла чаклунка. Довелося відступити доброму перевертню. І ось, він з дерева спустився. Дивиться, а чаклун мечем своїм замахнувся і прислухався. Чує голос лева і туди поспішає. Зрозумів тоді перевертень, що чаклун зараз на лева нападе і собою друга закрив.

Вдарив чаклун перевертня й той упав на землю та на попел перетворився. Підхопив вітерець його останки, і на дерево листком повернув. Посмутнів лев, та робити нічого – боротися потрібно

– Якщо хочеш мене побачити, то візьми в руку меч справжній! – закричав лев. – Над моєю головою проведи. Сонце, нехай тоді я знову стану видимим.

Погодилося сонце з левом й нарешті чаклуна побачило, торкнулося його своїм промінчиком. Розлютився чаклун, ногами затупотів. Проклинати ясно сонечко почав.

-Ех, давай розкажи про мене книзі доль.

– Ні. – Сказало сонце. – Не буду я книгу доль турбувати. Нехай боротьба ваша чесною буде.

Почув чаклун – зареготав. До справжнього меча кинувся. Підійшов до нього лев, опустивши голову.
Змахнув чаклун мечем своїм, і в ту ж мить лев видимим став й виросли у нього руки, але і лапи не зникли.

– Так ось ти який, охоронець вічного дерева!!! – Закричав чаклун, на лева накинувшись. Мечем махає, вперед підступає, але і лев щось не злякався. Від удару викрутиться, вперед підступить. І раптом дерево вічне царю звірів суху гілку кинуло. Взяв її в руки охоронець, захищатися їй почав.

– Невже, ти мене сухою гілкою перемогти надумав? – Здивувався чаклун, нападаючи на стражника.
Згадав лев, про лапи свої, адже вони нікуди не пропали. Штовхнув цар звірів прямо в груди чаклуна злого. Захитався він і меч упустив. Взяв охоронець меч в руки, і проштрикнув серце темне.

Заметушилися блискавки по небу, зірвали грім, почав той грім кашляти. А як додолу чаклун впав, відьма, воїни, чорний птах і чудовиська поспішили на гілки повернутися.

І лише чорний лист з дерева зірвався. Схопив його охоронець, чаклуна з собою взяв. У підземеллі відніс, щоб там і залишити.
Заворушила книга сторінками …

– Більше руки тобі не потрібні. – прошепотіла вона і у лева тільки лапи залишилися. – А тепер повертайся до дерева вічного, бережи, і оберігай його. Ну, а один твій вірний перевертень, повернув долю свою – людську. Яструб ж за тебе життя віддав. Тому він з тобою залишиться, надалі твоїм помічником вірним буде.

Вклонився охоронець книзі доль, з підземелля вийшов. Обсипало його сонечко пилком своїм і знову охоронець невидимкою став. До дерева вічного відправився. Побачив там перевертня. Тільки до нього підійшов, а замість звіра вже людина стоїть …

Обнялися вони, попрощалися. Перевертень до людей повернувся, лев ж з яструбом назавжди біля вічного дерева залишилися.

Отримав цар лісовий долю стражника і жодного разу в тому не розкаявся, був він щасливий, жити заради цілого Всесвіту!

Кінець!

Автор: Інга Квітка

1 Comment

  • Марія
    Опубліковано 09.03.2022 02:47 0Likes

    Діти вболівали за перевертня. Чогось перевертень сподобався моїм дітям навіть більше ніж лев.

Залишити відгук