На високому-високому дереві жив білченя. Кожного ранку ледь сонечко розправляло свої промінчики, білченя відправлявся на пошуки їжі. Збирав він плоди, ягоди та горішки, а потім повертався до своєї домівки.

І от одного разу, не встиг білченя визирнути зі своєї нірки, як побачив на сусідньому дереві величезну змію. Повзла змія прямісінько до сусіднього дерева, на якому якраз було гніздо з маленькими пташенятами. Налякана малеча пищала від страху. Вони кликали матусю, проте її не було. А змія… вже розкрила свою страшну пащу. Вона звивалася навколо гнізда та голосно шипіла.

Не став білченя чекати, поки змія нападе на пташенят. Стрибнув він на дерево до змії й як закричить:

– Хвостата, а ну не чіпай маленьких пташенят!

Змія повернула свою голову до білченя:

– Це, хто тут такий сміливий?

– Я! – Сказав рудий пухнастик. Він швидко стрибнув до гнізда з пташенятами й закрив їх собою. – Спробуєш образити малечу, будеш мати справу зі мною.

– З тобою? – Зашипіла змія. – Як ти зможеш мене зупинити, – і змія махнувши своїм довжелезним хвостом, скинула білченя з дерева.

Пташенята відкрили свої дзьобики та визирнули з гнізда, щоб упевнитися, що з білченям все добре. Білченя впав на траву. Піднявшись та почухавши чоло, яким вдарився, він подивився на змію.

– Так от як ти? Ну що ж, начувайся! – Білченя поспішив до своєї нори. Знайшовши там схованку з горішками, він швидко зробив рогатку з гілочки. Прицілившись в бік змії, білченя почав обстрілювати її горішками.

– Ти що не боїшся мене? – Закричала змія та повернула голову до нього. Вона залишила пташенят и поповзла до сусіднього дерева, де був білченя.

Проте рудий пухнастик не розгубився. Коли горішки закінчилися, він почав кидати в неї запаси своїх ягід. Змія ухилялася в різні боки. Тоді білченя згадав, як нещодавно приніс до своєї схованки величезне червоне яблуко. Схопивши його, білченя дочекався, коли змія вже була зовсім поряд з ним. Ледве вона роззявила свою пащу, як білченя кинув яблуко їх прямісінько до пащі. Похитнулася змія і впала з дерева.

Зрозуміла хвостата, що сміливе білченя не відступиться й поповзла геть. Зраділи пташенята, почали дякувати своєму рятівнику, а коли їхня матуся повернулася до гнізда, розказали їй про добрий вчинок рудого.

З того часу, пташка кожного разу, коли приносила пташенятам щось смачненьке – не забувала й про білченя. То горішки рудому пухнастику принесе, то ягоди. А білченя, поки пташки не було в гнізді, поряд з пташенятами на гілці сидів. Дивився, щоб ніхто малечу не ображав!

Автор: Інга Квітка