В прадавні часи жили на світі окремі істоти, які на відміну від звичайних людей володіли безліччю чарівних вмінь. Звали їх чаклунами та відьмами. Зовні вони мали обличчя, ноги та руки, як у звичайних людей, а от величезні, чорні, воронячі крила за їхніми спинами давали їм можливість літати, як птахам! Вони з легкістю піднімалися до самісіньких небес та парили між хмарами.

В ті часи людей геть замучили безкінечні війни між собою, хвороби та бідність. Не витримавши постійних випробувань від долі, люди вирішили піти до чаклунів, щоб попросити тих про допомогу. Чаклуни пожаліли людей, вилікували їхні хвороби, подарували багато золота та дозволили жити поряд з собою. Але натомість попросили лише про одне – ніколи не воювати! Раз та назавжди чаклуни заборонили людям війни.

Багато років так і було, доки… на один з престолів у світі не сіла нова княгиня. Дуже позаздрила ця нова княгиня силам чаклунів та відьом. Розуміла вона, що поки людство буде слухатися чарівників, не зможе вона ні на кого піти війною. А їй княгині дуже хотілося якомога більше земель собі загарбати.

Надумала вона собі сусідні землі забрати. Спочатку хотіла їх княгиня хитрістю вмовити собі підкоритися. Та жителі тієї країни не збиралися до її земель приєднуватися. Бо були вони дуже незалежними, любили свою державу, берегли мову та плекали традиції і звали їх, як ви думаєте – звісно ж козаки!

Коли ж княгиня зрозуміла, що хитрістю козаків не взяти, надумала вона вкрасти в чарівників їхні сили та завдяки надприроднім можливостям захопити козацьку державу. Підмовила заздрісна княгиня своїх підданих викрасти одного з чаклунів та спробувати випитати в нього, чи можна якось заволодіти їхніми силами?

Спочатку, піддані заздрісної княгині підстерігали та нападали на чаклунів прямісінько біля їхніх печер проте піймати тих, хто володів надприродними силами було ой, як нелегко. Чаклуни немов постійно відчували наближення тих, хто хотів їх схопити й тому завжди встигали останньої миті рятуватися. Тоді піддані княгині вирішили розставити міцні пастки на тих деревах, до яких чаклуни ходили листя для своїх зіль збирати.

І от нарешті чаклуни почали потрапляти у ці сітки. Підлеглі княгині забули про свою обіцянку й почали безжально ставилися до них. Вони хапали чаклунів та відьом та жорстоко катували їх, щоб дізнатися, як же можна заволодіти їхніми силами? Але чарівники та відьми мовчали, адже будь що хотіли свою таємницю зберегти.

Та ось одного дня в пастку до підлеглих заздрісної княгині потрапила геть малесенька чаклунка. Дуже вона злякалася, коли люди її схопили. Не витримавши страшного болю та знущань, юна крихта дуже скоро зізналася в тому, що насправді вся її чарівна сила, як і у решти чаклунів та відьом, жила прямісінько в серці. І все, що було треба зробити підданим заздрісної княгині – це вирвати її чарівне серце з грудей. Проте, якщо просто тримати чарівне серце при собі, людина не зможе чаклувати. Для того, щоб отримати надприродні вміння з серця чаклуна чи відьми доведеться відмовитися від свого людського серця на користь чарівного! Тільки так людина перетвориться на чаклуна або відьму та отримає чарівні можливості того, кого вб’є.

Не встигла маленька чаклунка договорити, як підлеглі заздрісної княгині на неї накинулися та вирвали її чарівне серце. Не довго думаючи вони відправилися до своєї княгині, щоб та вирішила, що з цим серцем робити?

Прийшли вони до княгині своєї, на аудієнцію попросилися. Сказали стражам, що принесли з собою особливий дарунок, про який їхня княгиня вже давно мріяла.

Як почула це заздрісна княгиня вмить покликала гостей до себе. Уважно вислухала їхню розповідь та чарівне серденько швиденько собі забрала. Біля трону дарунок дорогий поставила, все нарадуватися ніяк не могла.

І хоча чарівне серце дуже вабило княгиню, все ж вона побоялася відмовитися від свого людського життя. Хтозна чи виживе вона після того, як залишиться без серця. Тому вирішила заздрісна княгиня подарувати чарівне серце своїй найулюбленішій служниці, якій найбільше за всіх довіряла аби перевірити, що ж буде з тією, хто чарівне серце отримає.

Покликала заздрісна княгиня до своїх покоїв помічницю та зробили вони разом все, як маленька відьма наказувала. І от не встигла вона в пусті груди своєї помічниці покласти чарівне серце, як та відразу почала перетворюватися на відьму… Але не просто на відьму з воронячими чорними крилами, які мали всі істоти з надприродними силами для того, щоб літати. Замість гарного личка, яке помічниця мала до цього, вона отримала зовнішність бридкої потвори. Людські руки пропали, а на їхньому місці виросли товстезні звірячі лапи, на яких трималися крила. Ноги помічниці прикрасили жовті гострі кігті, а обличчя і геть зіпсувала величезна звіряча паща.

Побачила княгиня свою служницю й зрозуміла, що відьмочка до кінця не розказала її підданим правди про те, що буде з тими, хто отримає крадене чарівне серце. Зраділа підла хитрунка, що собі не забрала того серця, адже зараз би не її помічниці, а їй самій довелося б заплатити дуже велику ціну.

Як глянула на себе помічниця – заверещала не своїм голосом. До дзеркала кинулася, крилами замахала, ногами затупотіла. Полилися з її жахливої пащі страшні прокляття, немов отруйні змії. Схопила вона своє людське серце, спробувала від відьомського позбутися. Та скільки помічниця не намагалася впіймати та вирвати з своїх грудей чарівне серце, воно все міцніше впивалося в її груди невидимими ниточками, проникаючи під самісіньку шкіру. Схопила помічниця своє серце, прислухалася, а воно не б’ється, замовкнуло назавжди…

Розізлилася тоді вона і кинула своє людське серце на землю. Ногами затупотіла та накинулася на заздрісну княгиню з докорами:

– Я тепер проклята! Я не така, як звичайні відьми – я тепер чудовисько! Кажи, ти знала про це? Ти це зі мною навмисне зробила?

– НІ! Звідки я могла знати, що такою страшною буде плата за чарівне серце, що житиме всередині тебе. – Виправдовувалася заздрісна княгиня. – Але не забувай, що відтепер в тобі живе серце першої відьми, яку ми люди змогли перемогти. – Ти володієш її чарівними вміннями й тому ти стала особливою, – і княгиня почала вмовляти свою служницю змиритися зі своєю зовнішньою оболонкою та прийняти, як належне свої нові чарівні сили. – Всі дзеркала! – Закричала княгиня, – вийшовши до своїх стражів, – негайно прибрати з покоїв моєї помічниці і щоб нікому про те, що тут сталося, – додала вона, закривши долонею свого рота. – Виконуйте негайно, – і вернувшись до своєї служниці, заздрісна княгиня спробувала дізнатися, які ж вміння та отримала від вбитої відьми.

Як виявилося відтепер помічниця заздрісної княгині могла бачити майбутнє, в її долонях з’являлися маленькі вогники, що з часом перетворювалися на величезне полум’я. Також вона могла літати. Хоча останнє вміння їй вдавалося втілити лише ледь піднявшись угору. Не втримавшись у повітрі, помічниця невдовзі впала.

Коли стемніло і вся прислуга розбіглася по своїх кутах, князівська стража непомітно провела служницю до її покоїв. А коли один з стражів повернувся до княгині, то ризикнув запитати:

– О велика княгиня, скажіть, що тепер буде з вашою помічницею?

Замислилася заздрісна княгиня:

– Козаки ще бунтують?

– Як завжди, княгиня. Відмовляються нашу мову вивчати, врожаєм ділитися не хочуть та нас на свої землі поля засівати не пускають.

– Що ж подивимося, – розізлилася заздрісна княгиня, – як тепер ті козаки бунтувати продовжать. Захочуть ще вони миру з нами, запросять, заблагають! Дуже скоро не вони, а ми будемо на їхній землі панувати!

І зайнявши свій трон, заздрісна княгиня розмріялася про те, як збере цілу армію з проклятих відьом та чаклунів й спочатку піде війною на сусідів, а потім і на весь світ!

Та в той час, коли заздрісна княгиня мріяла про своє величне майбутнє, коли вона почне захоплювати чужі землі,… по своїй рідній землі якраз спокійнісінько йшов козак. Розглядав він кожен листочок та квіточку, заглядав під кожен кущ та дерево, перевіряючи чи не прислала заздрісна княгині своїх підданих, щоб його землею заволодіти.

Та все було тихо. Аж раптом нізвідки голосно залунав чийсь плач, а потім по лісі пронеслися крики про допомогу. Прислухався козак й зрозумів, що стогони доносяться якраз з тих місць, де відьми та чаклуни жили. Пожалів козак бідолаху та вирішив допомогти. Пішов він на голос, який з кожним його кроком вперед лунав все голосніше і от дуже скоро побачив на перший погляд не відьму, а звичайнісіньку стареньку бабусю, яка в сітках заплуталася.

– Потерпіть, бабусю, я вам зараз допоможу, – і козак почав визволяти стареньку від сіток та чим більше він розплутував їх, тим ясніше за зморщеними сухими руками старої виступали воронячі крила. Побачив це козак й зрозумів, що перед ним все ж була не проста бабуся, а справжнісінька відьма. Зупинився він, щоб як слід крила роздивитися й ненароком не поранити її. .

– Ех, козаче, важкі часи для нас відьом та чаклунів прийшли. Заздрісна княгиня наказала всіх чарівників та відьом переловити, щоб заволодіти нашими серцями. Хоче вона наші сили відібрати та створити армію з проклятих чудовиськ, які будуть підкорятися її наказам.

– Знаю я про це, бабусю, знаю, – козак продовжив розплутувати пастку і от, коли він майже визволив відьму від сіток, почув цокіт та регіт коней, які дуже швидко наближалися до них.

Озирнувся козак по сторонах й побачив, що до них вже поспішають піддані заздрісної княгині. Гострі леза московських мечів повітря розрізають, от от до козака з відьмою доберуться. Не став козак чекати, поки вороги на нього першими нападуть, дістав свій гострий меч й накинувся на підданих княгині.

Довго бився козак з підданими заздрісної княгині. Важко було йому самому виступати проти цілісінької хмари ворогів. Відьма ж не стала чекати, хто з цієї битви вийде переможцем, крилами змахнула і сітки з себе скинула. Зібралася вона летіти за хмари. Побачив це один з підданих княгині, зрозумів, що відьма зараз втече й не зможуть вони в неї чарівне серце відібрати.

Відштовхнув він козака, який відьму собою закривав, ухитрився своїм гострим мечем їй воронячі крила відрубати. Заверещала відьма від болю й на землю впала. Не став козак чекати, доки піддані заздрісної княгині вирвуть серце з її відьомських грудей. Накинувся він на ворогів та всіх їх за мить своїм могутнім мечем здолав!

Підбіг він до відьми, на крила, що поряд з нею лежали, подивився:

– Чим же мені тобі допомогти?

– Забери мої крила та відведи мене до річки, – попросила відьма.

Послухався її козак, забрав воронячі крила і відьмі піднятися допоміг. Повів її потихеньку до річки. Крок ступлять з відьмою й перепочинок зроблять, два пройдуть, знову те саме. Думав вже козак, що не дійде відьма до річки – помре бідолашна. Та він помилявся. Все ж дійшли вони з відьмою до берега. Тільки-но ту воду побачила відьма, як відразу ж набрати її попросила. Дістав козак флягу, дав їй. А вона на річку показує, лише тієї води просить.

Вилив козак воду з фляги, набрав їй тієї, що з річки й відьмі віддав. Дістала відьма якісь трави з кишень своїх, почала у флягу насипати. Попросила його багаття розвести.

Пішов козак гілки по лісі шукати. Зібрав багато хмизу для вогнища й назад повернувся. Бачить, відьма потрохи відживати почала. Сидить над флягою й бубнить собі якісь закляття.

Не став козак відьми заважати, розпалив багаття та біля вогнища перепочити присів. Дуже скоро покликала його відьма, попросила сісти біля себе й віддала йому флягу з намовленою водою:

– А тепер слухай мене уважно, козаче. Стара я вже стала, втомилась. Прожила я своє життя так, як сама того хотіла. Добрим людям завжди допомагала, поганих карала. Бачила я, як ти мене сьогодні врятував. Зла княгиня та заздрісна, не хоче вона більше тримати свого слова та жити без війни. Бачиш, – і відьма відірвавши пір’я зі своїх воронячих крил, кинула його в палаюче полум’я. В ту ж саму мить у вогнищі з’явилася тінь заздрісної княгині, яка разом зі своєю служницею в цей час роздумували над тим, як їм захопити якомога більше відьом та чаклунів, щоб створити свою армію непереможних та піти війною спочатку на сусідню державу, а потім вже напасти й на цілісінький світ, – що чекає на всіх нас, якщо княгиню не зупинити?

– Що ж робити? – Спитав козак.

– Тепер ви точно не сможете її перемогти. Адже чарівні сили проклятих чудовиськ неможливо здолати лише одним мечем! – Сказала відьма. – Та я знаю, що робити. Маю я багато чарівних сил і сьогодні всі ці сили віддам тобі. Я подарую тобі своє серце добровільно, отож не бійся, ти уникнеш чаклунського прокляття, – і відьма розказала, що козаку треба буде зробити. – Коли отримаєш моє серце, козаче, ти зможеш ворожити, зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, перебувати під водою, ставати невидимим, і навіть, – таємничо прошепотіла відьма, – бути водночас у кількох місцях. Ти почнеш бачити як своє майбутнє, так і долю інших людей. Тобі будуть снитися події, які відбуватимуться за сотні кілометрів від тебе. Завдяки моєму серцю ти зможеш керувати погодою: розганяти хмари або навпаки викликати сильні дощі та вітри. Вирішуй, козаче, – відьма дихнула на полум’я й тіні заздрісної княгині та служниці щезли, наче їх там ніколи і не було. – бо лише з моїми силами ти зможеш перемогти княгиню московську. Я найстаріша з усіх відьом та чаклунів, маю найбільше чарівних сил, а дуже скоро вони будуть твоїми. Проте ти маєш навчитися ними користуватися. Там за скелею, – вона вказала рукою на вузеньку стежку, – мій дім. Підеш туди, там є багато трав, разом з моїми вміннями тобі передасться безліч відьомських рецептів, які ти зможеш варити для того, щоб рятувати людей, звірів та птахів від різних хвороб. А вдень, коли княгиня прийде з військом проклятих на вашу землю, – відьма вказала на флягу й розповіла козаку, що йому треба буде робити, коли княгиня піде війною на його землю.

– А що буде з моїм серцем? – Запитав козак.

– О! За своє серце не хвилюйся, я зможу зробити так, що твоє воно, – за мить у відьми в долонях з’явилася маленька шкатулка. – Я збережу тобі серце, воно буде живим – обіцяю і колись, якщо ти захочеш – зможеш знову стати людиною. Але доведеться нам все робити дуже швидко, – і перш ніж козак встиг отямитися, вона підняла руки угору.

У ту ж мить звідусіль потягнуло холодом. Козака немов підхопила якась невидима сила і понесла з собою. Він кружляв біля відьми, наче куля в повітрі. Голос старої ставав все голоснішим і зовсім скоро йому здалося, що вона наказала його тілу відкритися. Серце неначе саме вирвалося на волю з грудей козака та застрибнуло до шкатулки, а наступної миті кришка зачинилася. – Тільки ти зможеш її відкрити, – прошепотіла вона і перш ніж козак встиг вдихнути життя в останній раз, як з її грудей вирвалося серце і підлетівши до грудей козака, зайняло порожнє місце. Козак схопився за відьомський подарунок, який швидко забився в його грудях та невидимі ниточки витягнувшись нізвідки, поспішили зашити його рану.

Як тільки відьомське серце сховалося в козацьких грудях, стара відьма впала замертво. Козак піднявшись з землі, відчув всередині себе дивну силу, якої раніше не було. Йому здалося, що зараз все його тіло розірве на тисячі дрібних шматків. Козак впав та втратив свідомість.

Відкрив козак очі, коли навколо стало зовсім темно. Відчув він ніби з ним все було так, як і до зустрічі з відьмою. Козаку здалося, що це все йому певно просто привиділося. Проте як тільки він озирнувся – побачив мертву відьму, вогнище і шкатулку. Зрозумів козак, що все було насправді. Доторкнувся він до відьми, хотів впевнитися, що їй вже не допоможеш, як вона перетворилася на порох і розсипалася по землі. Забравши шкатулку зі своїм серцем й сховавши його у мішок, козак підібрав свою флягу та пішов своєю дорогою.

Хтозна, як довго він йшов, поки знайшов відьомську домівку… Озирнувся по сторонах, а там всюди відьомське приладдя. Трави сохнуть прямо на столах. Поряд лежать кісточки якихось звірів. Хотів козак доторкнутися до однієї з них, як нізвідки з’явилася ворона й голосно каркнула:

– Прийшов тут, хазяйнує, – і сіла йому на плече. – Чую, в тобі її серце, моя хазяйка тут.

– Ти вмієш розмовляти?

– Я вмію каркати, – пробурчала ворона, – а ти тепер розумієш мову птахів та звірів. – Ох, бачу доведеться тебе багато чого навчити.

– Щось мені відьма про тебе нічого не казала, – сказав козак.

– Про тебе вона теж не згадувала, але як бачу ти зараз переді мною – перша людина на світі, яка отримала в дарунок чарівні вміння та ще й від кого? – Каркнула ворона, – від найсильнішої відьми. – Розповідала вона мені, що прийде час і її врятує той, кому вона подарує свої сили. Бачу, так і сталося!

Ніхто не знає, скільки часу з тих пір пройшло. Може день чи навіть рік промайнув з тих пір, як козак залишився в відьомському домі. Вдень він майже нікуди не виходив й лише вночі вибирався зі свого сховища, щоб трав та грибів на різні зілля зібрати та свої чарівні сили випробувати.

Здавалося так і проживе козак все своє життя від цілого світу ховаючись. Та от одного разу почув він чиїсь стогони. Вийшов, а біля скелі лежить поранений вояк:

– Допоможи! Поклич відьму, нехай вона мені врятує! – І вояк прибрав долоню від величезної рани на животі, з якого лилася кров. – Військо! Княгиня напала на нас, на її боці воюють якісь страшні чудовиська. Їх неможливо перемогти! – І перш ніж вояк зміг вимовити хоч слово, він втратив свідомість.

– Її неможливо перемогти! Та невже?- Буркнула ворона, – от і настав твій час. А я вже думала, що ти марнуватимеш своє чаклунське життя до самісінької старості! Нарешті світові хоч якась користь з тебе буде.

Козак схилився над пораненим вояком. Прошепотів кілька заклять, щоб поранення якнайшвидше та безболісніше загоїлося й прихопивши ту саму флягу з намовленою водою, відправився козак на пошуки проклятого війська заздрісної княгині.

Ворогів його землі він побачив ще здалеку. Страшенні чудовиська розмахували величезними крилами, запалювали вогонь та спалювали все, що бачили попереду себе.

За армією з проклятих чаклунів та відьом на величезному білосніжному коні їхала заздрісна княгиня. Поряд з нею впевнено крокувала її вірна помічниця. Вона захищала княгиню від нападів вояків. Здавалося, що армію заздрісної княгині ніхто не зможе перемогти. Проте вояки завзято боролися з підлими загарбниками! Вони не збиралися програвати бій й віддавати свою любу землю вороженькам, що прийшли до них не прошеними гостями.

Наш козак відразу помітив, що сили були нерівними. Тільки-но гострі мечі вояків наближалися до проклятих чудовиськ, як вони змахували крилами та піднімалися угору між хмар. Гострими мечами їх неможливо було дістати.

Вибіг козак до них, крила розправив, в небо піднявся й почав бити вороженьків. Один за одним падали страшні чудовиська на землю переможеними. Як побачила це заздрісна княгиня, зрозуміла, що ще трохи й козак всю її армію переможе. Відправила вона свою вірну помічницю на допомогу своїй армії з проклятих чудовиськ та чаклунів.

Почала помічниця княгині полум’ям у козака кидати. Вогняні кулі градом так і летіли в бік козака. Ледь-ледь той встигав ухилятися. Та останній удар помічниці задів його за вороняче крило. Закричав козак від болю. Затремтіло поранене крило, не втримався козак й на землю впав.

Відчула помічниця заздрісної княгині свою перевагу, зраділа. Кинулася вона на козака. В долонях величезні палаючи кулі тримає, до козака спішить… От от його воронячі крила спалить.

Згадав козак про заговорену воду, дістав флягу. Тільки-но ковток зробив, як його рана на крилі вмить загоїлася. Піднявся він, змахнув воронячими крилами і вмить з землі блакитна річка полилася. Піднялася вода вгору страшною хвилею, змерзла на кригу, а потім тріснула на мільйони крижаних уламків, які впилися в помічницю княгині. Впала вона замертво, а княгиня вмить кинулася навтьоки.

Прогнав козак заздрісну княгині зі своєї любої неньки й наказав більше ніколи назад не повертатися. А всіх поранених вояків вилікував за допомогою своїх чаклунських сил. Повернувся до відьомскої домівки й продовжив собі там жити, людей лікувати та майбутнє передбачати. Іноді він заглядав у шкатулку, щоб перевірити чи б’ється його серце? Переконавшись, що воно досі живе, козак знову її ховав. Розумів він, що його землі дуже потрібен той, хто вбереже її від кривдників.

Ось так і з’явився на світ перший характерник, проста людина, яка отримала від врятованої ним відьми надприродні вміння в подарунок.