Маленьке мишеня д-у-уже любив свою матусю. мишеня знав, що він навіть і хвилинки не може без неньки. Тому він завжди слухав любу матусю, був дуже уважним до її порад та намагався ніколи не бешкетувати.

Кожного вечора, коли ледве стемніє, Пік йшов до свого маленького ліжечка, з горіхової шкаралупи. Скрутившись мов кулька в ньому, Пік ховав свій гарненький хвостик під теплу пір’їнку та солодко засинав.

Вранці Пік намагався не забувати вмиватися, адже він був чистеньким та охайним мишеням. Далі він йшов снідати тим, що матусі вдавалося знайти за ніч, а далі збирався з іншими мишенятами, щоб навчитися і самому шукати їжу. Бо як всі знають, мишам знаходити їжу було вкрай нелегко. Всюди на них чекали хитрі пастки від людей, Бо людям не подобалося жити в одних домівках разом з мишами, які псували їхні речі та крали в них їжу.

Через це матуся забороняла Піку спускатися в підвал. Вона розповідала Піку, що там було темно, холодно і страшно… і багато мишей, як маленьких, так і дорослих, одного разу, пішовши до підвалу, назад вже не поверталися.

Тому Пік завжди слухняно обходив підвал стороною. Але… одного разу, йдучи повз підвалу, мишеня побачив, що двері підвалу відчинені, а звідти, ох! Чого там тільки не було. Капуста неначе дивилася на Піка прямісінько з мішка, картопля ніби пританцьовувала в ящику й манила його своїм апетитним помаранчевим кольором. Ням ням ням. А ще там були горіхи, мед і навіть… запашні яблука.

Побачивши всі ці їстівні скарби, Пік аж підстрибнув від радості. Його хвостик заплутався між лапками й перечепившись через нього, Пік покотився прямісінько до підвалу.

І хоча мишеня відчайдушно намагався схопитися лапками за поріг та все ж в нього нічого не вийшло. Пік скотився по сходинках і впав якраз прямісінько між мішком з капустою та ящиком з картоплею.

Не встиг він піднятися, як зачепився за ящик і картопля випала та покотилася до нього. Вона була такою величезною, що Пік перелякано відстрибнув в бік.

Мишеня озирнувся по сторонах. Навколо нього була їжа… купа різної їжі. Він так зрадів, що вмить забув про те, що матуся заборонила йому, наближатися до підвалу. Тому замість того, щоб стрімголов звідти втекти, він вирішив залишитися в підвалі. Пік подумав про те, що якщо всю цю їжу забрати з собою і віддати матусі, то вони зможуть нагодувати всіх мишей.

Мишеня так розмріявся, що не помітив, як поряд із ним зупинився чоловік. Потім до нього підійшов ще один і от недалеко від себе мишеня нарешті почув, як вони заговорили між собою:

– Якщо підкрутити отут? – Спитав один із них.

Пік помітив їх та сховався за картоплиною, яка якраз не так давно зупинилася недалеко від нього. Мишеня визирнув і подивився на людей. Якими ж вони були величезними.

А тим часом люди продовжували говорити між собою. Потім один з них нахилився до труби й почав щось робити. Через картоплину Піку було не видно, що вони роблять. Тому він спробував витягнути лапки й от, він помітив, що з труби почала литися вода.

Пік витягнувся на лапках ще сильніше й почув, як зі сходів його покликала матуся:

– Пік! Чого ти мене не послухався? – спитала вона. – Негайно йди до мене!

Мишеня почув голос матусі та стрімко кинувся до неї, навіть не подумавши, що люди можуть їх помітити. Й справді, вони почули мишачий писк і побачивши, як мишеня біжить до матусі… дуже розізлилися.

– Миші!!! – Заверещали вони. – Знову хотіли вкрасти нашу їжу! Хапай їх! – Закричали вони й обидва кинулися до сходів.

Маленький Пік не став гаяти часу та вибіг з підвалу й кинувся до нірки. Проте, коли він зупинився та озирнувся, от диво, матусі поряд з ним не було.

– Мамо! Мамо! – Він нерішуче визирнув з нори, але його її ніде не було. – Де ти? – Розгублено спитав сам себе Пік. Але на жаль відповіді він не знав. І хоч йому було дуже страшно, все ж він вирішив повернутися до підвалу. Адже понад усе на світі, він хотів знову побачити свою матусю.

Пік озирнувся по сторонах й нікого не побачивши, швиденько побіг до підвалу. Як тільки він опинився біля відчинених дверей та зупинився перед входом, як відразу тихенько покликав матусю. Проте, скільки мишеня не прислухався, так і не почув її голосу. Геть розгубившись, Пік нерішуче зробив крок уперед та переступив через поріг підвалу.

Мишеня не встиг навіть зойкнути, як його підхопила вода, яка зараз витікала з труби.

– Де ж ти матуся? – Сумно пропищав він.

На диво, він почув відповідь:

– Мррр, я бачив твою матусю тут. – Сказав величезний, товстий кіт, який прогулювався по трубі. Він крокував настільки обережно аби жодна крапля води не зачепила його пухнастої рудої шерсті. – Хотів її спіймати, мяу, – й побачивши, як мишеня злякався ще більше, – та не з’їсти, не хвилюйся ти. Ми коти не такі вже й погані, як ви – сірі про нас думаєте. Я лише хотів погратися, але вода понесла твою матусю кудись туди. – Він махнув лапою вбік, – а я не хочу аби моя пухнаста шубка змокла.

– Вода забрала мою матусю? – Пік розхвилювався ще дужче.

– Так, – кіт присів на трубі, – он бачиш ту трубу, – звідти вона тече. – Сподіваюся, в будинок вона не потрапить, – промуркотів кіт.

– Я повинен відшукати мою матусю, – і мишеня гірко заплакав.

– Слухай, не плач. – Тут води достатньо. – Сказав кіт і підійшовши до дверей підвалу, перестрибнув через воду, яка трохи намочила його хвостик. – Ох! – Незадоволено промуркотів рудий, – я б тобі допоміг, але дуже не люблю воду, – й щез.

А Пік подивився в той бік, куди показав йому кіт й поплив туди. Проте течія ставала все сильнішою. Поступово Піку ставало дедалі важче плисти вперед. Також течія підхоплювала всі речі навколо й вони плавали навколо Піка, лякаючи його своїми розмірами. Пік відплив в бік і зачепився за старенький черевик.

– Це буде мій човен! – Радісно вигукнув Пік і забрався всередину черевика, прихопивши з собою невеличку моркву та шматочок якоїсь ганчірки. Мишеня зробив собі мачту з моркви та прив’язавши ганчірку до неї, замість паруса, поплив вперед.

Пік намагався бути вкрай обережним аби не втратити свого корабля. Адже швидкі хвилі так стрімко штовхали черевик, в якому плив Пік вперед. Мишеня постійно гукав матусю та на жаль, у відповідь сіренький чув лише ехо.

І от, коли він вже перестав сподіватися на те, що знайде свою матусю… почув у відповідь слабкий писк. Пік закричав щодуху:

– Мамо, матусю! – І у відповідь почув голос любої матусі.

– Пік! – Закричала вона, – мій синочок.

Мишеня уважно дивився по сторонах і от… нарешті побачив маму, яка з останніх сил трималася за якусь коробку. Адже величезні хвилі хотіли забрати її із собою.

– Зараз, – Пік почав гребти лапками аби підібратися ближче до матусі. – Тримайся! Я тебе врятую. – І коли вже нарешті він наблизився до неї, мама не витримала сили хвиль і відпустила коробку… Пік стрибнув на край свого корабля та потягнувся за матусею. Він не збирався так просто здаватися. Мишеня схопив матусю та потягнув її в човен. – Я тебе знайшов! – Радісно закричав він. – Ти пробач мені за те, що не послухався тебе. В цьому підвалі стільки смаколиків, що я не втримався.

– Добре, що ти зрозумів це, сину мій. Я так злякалася за тебе, що коли побачила людей, то кинулася до них аби відволікти їх і ти міг утекти, а тут ще й вода навколо. Ці страшні, величезні хвилі забрали мене й потягнули за собою. Пік, пообіцяй мені, що як би підвал не спокушав тебе смаколиками, ти більше ніколи не підеш сюди. Ми миші маємо бути обережними.

– Добре, матусю, – важко зітхнув Пік. В цю мить маленьке мишеня зрозуміло, що навіть, коли він подумав, що зробить добру справу й принесе всім-всім мишам купу смачненької їжі, він мав згадати про те, що казала йому матуся й послухатися її.

Автор: Інга Квітка