Кажуть, було це дуже давно. В одному лісі жила темна чаклунка. Жителі того лісу дуже її боялися, адже чари її були геть недобрими. Часто темну чаклунку можна було побачити, як вона розгулює по заплутаних стежках у пошуках різних трав. Чорний плащ розвивався від вітру неначе темна хмара, довге темне волосся, було скуйовджене та брудне. Кістляві пальці міцно тримались за палицю. А обличчя… воно було таким страшним, що побачивши його хоч раз – навряд чи вже забудеш!
Всі жителі лісу: навіть дорослі птахи та звірі намагалися оминати її. Кожного разу, як здалеку бачили плащ темної чаклунки, звірі та птахи поспішали розбігтися в різні сторони. По лісу вже давно ходили чутки, що як хтось на неї натрапить, може пропасти назавжди.
Особливо звірів та птахів лякала її хатина. Стіни покрити мохом, на вікнах водорості, замість штор, а двері – подейкували, що вони були зроблені зі справжніх іклів хижих звірів.
Ех, всі оминали ту хатину та раз на рік, напередодні дня Святого Миколая, тяжко було лісовим жителям змиритися з тим, що їхня ялинка росте якраз поряд з домівкою темної чаклунки. Щоб відсвяткувати звірі та птахи прикрашали старий дуб та всі розуміли, що він не дуже схожий на ялинку. Від того і настрій у них був сумний.
От і цього року, зібралися лісові жителі біля дуба. Принесли гірлянди та прикраси і залишили їх на снігу. Адже знову прикрашати замість ялинки звичайнісінький дуб зовсім не хотілось.
– Яка ж красива в нас ялинка у лісі, – заговорив їжачок. – Я сам не бачив, побоявся підходити та мені лисиця розповідала.
– Так, справжня красуня, – відповіла білка. – Я бачила ялинку на власні очі. От якби її прикрасити нашими гірляндами з горішків та горобини. Шишки пір’ям припорошити. Ото б справжнє свято було.
– Але нам до ялинки не можна, – прошепотів заєць. Його довгі білі вуха стирчали в різні боки. – Там темна чаклунка, вона не дозволить.
– Не дозволить, не дозволить, – каркнула ворона. – А ви хоч раз спробували прикрасити ялинку? Не знищить же вона весь ліс через одну якусь там ялинку? – Спитала вона, але всі мовчали. Ніхто не ризикнув відповісти вороні. – Що так і будете терпіти це кожного року, – і вона не чекаючи, поки хтось з лісових жителів насмілиться щось додати, взяла у дзьоб гірлянду з горобини й полетіла до ялинки.
Всі перелякано озирнулись… та от зайчик стрибнув за горішками й побіг слідом за вороною. За ним білка схопила сухе листя і теж побігла. А потім звірі один за одним разом з птахами відправились за вороною та зайцем. Прибігли вони, бачать, ворона літає навколо ялинки гірляндою з горобини гілки прикрашає. Зайчик під ялинкою стрибає, намагається горішки до верху дотягнути та куди там. Пожаліли його птахи і закинули гірлянду з горішками самі. Їжачок запашні яблука приніс, птахи пір’я. Кожен роботу мав, всі старалися. Здавалося лісові жителі геть забули про темну чаклунку.
Аж раптом двері заскрипіли й на порозі показалася темна чаклунка. Її страшне обличчя стало ще гіршим, очі немов палали справжнім вогнем. Голос скрипів, як стара шафа:
– Як ви посміли?! – Заричала темна чаклунка і схопившись за палку поспішила їм назустріч. Звірі та птахи злякавшись, хотіли відступити назад та побачивши за своїми спинами ялинку, завмерли. – Це мій ліс! – Заверещала чаклунка і вдаривши палкою о землю перетворила усіх жителів лісу, крім білки, яка сховалась за гілками, на статуї. Злякавшись, білка ледь не впала з ялинки, чим мало не видала себе та вчасно схаменулась.
Темна чаклунка злобно загиготала та щезла. Білка визирнула з-за ялинки й побачивши, що залишилась геть сама, поспішила до горобців. Вони стояли на ялинці й навіть не ворушилися. Вона спробувала доторкнутися до них та на жаль нічого не змінилося. білка стрімголов побігла до інших звірів, але й вони не могли поворухнутися.
– Їжачок! – Сумно сказала вона. Але їжачок, як і інші звірі мовчав.
Білка розгублено дивилась на статуї, а потім перевела погляд на ялинку. І тут вона здогадалася, що треба йти до Святого Миколая у сусідній ліс, щоб просити про допомогу. Адже ніхто, крім нього не зможе врятувати жителів лісу від темних чарів.
І руда побігла до Святого Миколая. Прибігла до нього і зазирнула у віконце, бачить, Святий Миколай якраз подарунки збирає. Постукала білка хвостиком у двері і увійшла.
– Святий Миколай! Допоможи. В нашому лісі справжня біда, – і білка розповіла Святому Миколаю про те, що сталося.
Вислухав Миколай білку й запряг своїх білих коней в дорогу. Білка в сані застрибнула та поспішили вони разом до сусіднього лісу, а там… Святий побачив статуї звірів та птахів.
Спочатку Миколай всіх розчаклував. За мить лісові жителі кинулись один за одним Святому дякувати. Миколай посміхнувся і попросив показати йому, де та темна чаклунка, яка їх усіх на статуї перетворила.
– Вона живе у тій хатини, – показала білка та вперед вийти все ж не ризикнула.
Ледве Святий до хатини увійшов, як темна чаклунка хотіла і його на статую перетворити. Проте не вийшло. На Миколая не діяли її темні підлі чари. Святий вигнав темну чаклунку з лісу і наказав, більше ніколи йому на очі не потрапляти.
Зраділи птахи та звірі, подякували Святому й продовжили ялинку прикрашати. А коли свято прийшло, Миколай кожного з них привітав, залишивши під ялинкою купу подарунків.
Проте й лісові жителі не залишились осторонь. Вони теж вирішили привітати Святого і коли Миколай розвіз усім діткам подарунки та повернувся до себе, побачив, що і про нього не забули.
Отримав він від звірів та птахів багато смачних сюрпризів. Був там і мед, і морква, і горішки, і яблучка запашні. Озирнувся він і бачить, у вікно лісові жителі заглядають. Запросив їх до себе Святий Миколай та смачненьким всіх пригостив. Отак лісові жителі відсвяткували разом зі Святим Миколаєм. Один за одним вони розповідали Миколаю про те, скільки років вони були без справжньої ялинки і як Святий їх всіх урятував.
Автор: Інга Квітка
