Сталося це напередодні Різдва. Цього року Санта Клаус переселився у тим часову іншу хатинку, бо його вже геть розвалювалася. І поки лісові жителі її відбудовували, Санта Клаус попросив бичка, принести йому з його старої хатинки в нову резиденцію всі листи від малечі. 

Бичку було дуже приємно, що Санта Клаус довірив йому таке важливе завдання і він швиденько кинувся до старої хатинки Санти. Дістав всі листи зі скриньки, зібрав їх у величезний мішок й не помітивши, як один з них випав, відправився до Санта Клауса та віддав йому листи:

– От, Санта, тримай, всі листи в цьому мішку, – сказав бичок. 

– Дякую тобі за допомогу, – подякував Санта Клаус, – щоб я робив без тебе.

Зрадів бичок, що зміг допомогти й не кому-небудь. а самому Санта Клаусу й щасливий відправився додому. І от коли до його домівки лишалося зовсім трохи, він почув що його хтось кличе:     

– Бичок! Бичок! Зачекай!!!! 

Повернувся бичок й бачить до нього біжить зайчик, поспішає, як може:

– Лист, ти забув один лист передати Санті! – і зайчик простягнув бичку листа. 

– Лист, – розгублено повторив бичок й взяв листа, – невже я міг…. я ж дивився всі листи склав у мішок!

– Всі, але не всі, – зауважив зайчик. 

– Треба швидко повернутись до Санта Клауса, – вирішив бичок і схопивши листа, поспішив назад до тимчасової хатинки Санти.

Біг бичок так швидко, як тільки міг, ні на мить не зупинився. Добіг до нової хатинки Санта Клауса і зазирнув у вікно. Нікого не має. Бичок постукав, покликав Санту, але у відповідь почув лише тишу. Озирнувся бичок і побачив у небі величезні сані Санта Клауса. 

Зрозумів бичок, що запізнився. Він розгублено присів біля хатини. Що йому робити, бичок не знав. Санта полетів розносити подарунки, зовсім скоро Різдво, а бичок не віддав йому одного листа. 

Довго бичок дивився на той лист, перш ніж вирішив: якщо він не передав листа, то сам замість Санти і зробить подарунок, бо не можна цієї святкової ночі залишити навіть когось одного без різдвяного дива. Адже на подарунки від Санти чекають усі. 

І бичок ризикнув і відкрив листа, в якому було написано:

“Дорогий, Санта Клаус!

Дякую тобі за те, що ти є. Кожного року я з нетерпінням чекаю Різдва. Це найкраще свято. Але подарунки мені не потрібні. Не думай, що ти даруєш не те, що я хочу.  Це не так! Я завжди радий їм, але цього року мені нічого не треба, крім одного – подаруй мені друга. Так, так, подаруй мені справжнього друга, бо я зовсім сам, у лісі всі насміхаються з мене, бо я на відміну від всіх білок не рудий, а білий. Ніхто через це не хоче дружити зі мною. Мене всі ображають! Отож якщо є хтось на світі, хто зможе мене прийняти і полюбити таким, як я є, знайди його, будь ласка, бо мені дуже важко бути самому в цьому лісі.

З повагою, білченя. Друга ялинка від річки”.

“Друга ялинка від річки”, – повторив бичок і поспішив знайти білченя. Він вирішив, що йому не важко буде подарувати цей подарунок, адже білченя не чекав від Санти дива, чогось такого, чого бичок не зміг би виконати. Білченя шукав друга і бичок збирався виконати його бажання. 

Він підійшов до другої ялинки і покликав білченя. Той сидів, ховаючись в дуплі й не збирався звідти вилазити. 

– Білченя! Виходь!

– Тихіше ти, – прошепотів у відповідь білченя. – Не бачиш, я тут ховаюся. 

– Від кого? – Здивувався бичок і озирнувшись, побачив трьох рудих величезних білок, які лізли по ялинці і дражнили білченя.

– Виходь, білий! – Вони кидали в його дупло шкарлупою від горіхів, – від нас не сховаєшся! Ми знаємо, що ти там сам. Ніхто тобі не допоможе. 

І тут бичок не витримав: 

– Він не сам! – і бичок легенько вдарив рогами по дереву. – З ним я, його друг. 

– Друг? – Руді білки покотилися вниз . – В цього невдахи немає друзів.

– Є! Я! – Сказав бичок і прогнавши рудих білок покликав білого білченя до себе. – Виходь не бійся. Будемо знайомитися.

Білченя нерішуче визирнув з свого дупла. Він здивувався, коли побачив великого бичка біля свого дерева. Не вірячи своїм очам він зробив пару кроків уперед та потім зупинився:

– Ти від Санти? 

– Так, – всміхнувся бичок, – стрибай на мене, я твій новий друг, – і білченя з радістю стрибнув на голову бичку. Він обійняв його за роги й досі не вірив, що тепер у нього є справжній друг. Бичок розповів йому про те, як він загубив його листа і вибачився що Санта Клаус його не отримав. 

– Що ти, – відповів білченя. – Це найкраще Різдво, і знаєш, що я думаю: кожен з нас може стати Санта Клаусом якщо захоче. 

І вони разом пішли гуляти по лісі.   

Автор: Інга Квітка