fbpx

Сміливий єнот та зоопарк

В одному лісі жив єнот. Сірий хвостик, білі вушка, чорні очі. Був він дуже одиноким. Єнот ніколи не знав, хто його матуся. Лісові жителі розповідали єноту, що знайшли його ще дуже маленьким, коли він навіть оченята не встиг відкрити. Було це біля річки. Лежав єнот на березі і голосно плакав. 

Лісові жителі довго шукали його матусю, доки не дізналися від лисиці, що вона бачила, як матусю крихти забирали злі люди. Вони схопили її за лапки та зв’язали, а потім крикнули, що відтепер вона буде жити у зоопарку. 

Лісові жителі вирішили не розповідати про це єноту, аби крихта не наробив дурниць. Проте з часом, коли єнот дорослішав, питань в нього з’являлось все більше і настав момент, коли жителі лісу вирішили не брехати й не відмовчуватись крихті, а розказати правду про те, що сталося з його матусею. 

Як вони і очікували це дуже вразило єнота. З одного боку, крихта дуже зрадів, що він був не сам в цілому світі, а в нього, як і у всіх була матуся, та з іншого – він дуже засмутився. Адже розумів, що маму в нього забрали люди, яких він ніколи не бачив й через них він залишився сам.  

Довго сумував єнот й горе його було таким великим, що навряд чи його можна було описати. Доки одного дня він не вирішив, що відправиться у зоопарк та будь-що звільнить свою матусю. Адже вона повинна бути разом з ним. 

Зібрався єнот у дорогу та ось біда, не знав він, де знаходиться зоопарк. Вирішив він розповісти лисиці та спитати в неї, чи не знає вона, де знаходиться той зоопарк та як до нього дістатися. 

Почула це лисиця й почала відмовляти крихту:

 – Куди ти підеш? Невже ти не розумієш, що зоопарк охороняють люди, а вони дуже злі та жорстокі. Вони можуть і тебе викрасти й посадити у клітку. 

 – Не відмовляй мене, – рішуче відповів крихта. – Я все одно піду шукати матусю, допоможеш ти мені чи ні. 

– Ну, добре, – відповіла лисиця. – Я знаю, де той зоопарк, бо колись давно сама ледь туди не потрапила. Та коли відчиняли клітку, змогла утекти й повернутись у ліс. – Вона взяла палку й намалювала на землі. – Запам’ятай, підеш цією дорогою й нікуди не звертай, аж поки не побачиш величезний старий дуб, за ним кінець лісу, ще трохи пройдеш на південь, а там побачиш величезний паркан. За тим парканом і є зоопарк. Але знай, що там на тебе чекає безліч несподіванок та людей, дивись не потрап їм на очі. 

Подякував єнот лисиці та відправився на пошуки зоопарку. Як і казала лисиця, коли дійшов він до старого дуба та звернув на південь, побачив величезний паркан. 

Озирнувся єнот по сторонах, наче нікого немає й поліз по паркану нагору і хоча єноту стало боязно, все ж він не збирався відступати. коли він зібрався на гору і подивився вниз, серце закалатало ще дужче, та єнот закрив очі і почав спускатися. 

Раптом, коли він був вже майже внизу, то почув гавкіт. Він не знав, що це собаки, бо ніколи їх не бачив, але розумів, що навряд чи на нього чекає щось добре, коли чути такий галас. Єнот побачив невеликий кущик та сховався за ним. Він боявся навіть дихати й лише коли все стихло, наважився зробити крок уперед й відчув, як позаду нього на плече лягла чиясь лапа.

– Ти що тут робиш? – спитав пес.

 – Я, – єнот закрив очі. Йому здалося, що так він буде менш помітним. – Я, е-е-е, просто проходив тут.

– Не бреши мені! – пес сильніше стис лапу і випустив кігті. 

– Я шукаю свою маму. Її забрали від мене, коли я був ще дуже маленьким і лисиця сказала, що відвезли певно сюди. Це ж зоопарк?

– Так, – підтвердив пес. – Це зоопарк. Я мушу повідомити людей, що до нас завітав чужинець. Тебе покарають. 

– Будь ласка, – змолився єнот, – я ж лише хочу врятувати маму. Я жив геть сам, був дуже одиноким, думав, що в мене нікого немає. Але це не так. В мене є матуся, як і у всіх і я хочу звільнити її.

– Звільнити? – пес задумався. – Шкода тебе, ти ще дуже маленький, але і я не можу підвести людей. От що ми зробимо, – і пес розказав, як зможе допомогти єноту, – а потім я буду гнатися за вами, а ви стрімголов тікайте. 

– Невже ти хочеш тут залишитись? – спитав єнот. – Живеш тут у неволі. Гайда зі мною, в лісі повно добрих друзів та свобода. Там тобі не доведеться виконувати нічиї накази. 

Пес задумався. Він звик до своєї буди, кісток та крику людей, які сварили його щодня, але якщо він послухає єнота, зможе завести нових друзів та стати вільним. Не довго думаючи, пес погодився й разом вони відправилися до клітки, де була матуся єнота. Коли вони підійшли до ґрат, пес зауважив:

– Двері зачинені. Потрібен ключ, а він є лише у людей. 

– Веди мене до них, – сказав єнот, вдивляючись в темряві у клітку, – мамо, матусю…

– Крихта? – почулося звідти. – Це справді ти? – матуся єнота підбігла до ґрат, – що ти тут робиш? Тікай, інакше тебе схоплять. – вона подивилась на пса. 

– Не хвилюйся, це мій друг, – сказав єнот та разом з псом вони відправились за ключами. 

Як виявилося, охоронець сидів у маленькій кімнаті й міцно спав. Пес показав на кишеню, до якої були пристебнуті ключі. 

– Доведеться їх викрасти.

– Як їх багато.

– Не лише твоя матуся сидить за ґратами, тут багато жителів лісу в полоні. 

– Ми звільнимо всіх, – пообіцяв єнот та тихенько забрався по стільцю, щоб забрати ключі. Вони задзвеніли, єнот завмер, пес притиснув вуха до голови та чоловік не прокинувся. 

Єнот та пес зраділи і забравши ключі, поспішили до кліток. Спочатку вони звільнили матусю єнота. Міцно обійнявшись єнот пообіцяв, що завжди прийде їй на допомогу, щоб не сталося. 

Матуся розплакалася і пригорнула до себе свою дитину, дякуючи йому за сміливість. Тим часом пес встиг звільнити усіх звірів та птахів з кліток зоопарку й разом вони відправилися до лісу. Тепер всі вони були вільні і могли прожити своє життя так, як самі того хотіли. 

Автор: Інга Квітка

1 Comment

  • Оля Зайченко
    Опубліковано 09.03.2022 02:40 0Likes

    Як добре що ви є в нас Інго. Дякую. Пишіть і далі. Не зупиняйтесь. Ви дуже цікаво пишете.

Залишити відгук