Жив на світі вчитель. Багато років ділився він з учнями своєю мудрістю та силами.
Ще не встигне сонце прокинутися, як сенсей до скель поспішає, учнів за собою веде. До самого вечора з ними займається, тренує їхнє тіло, щоб не боялися вони ані променів сонця палючих, ні дощів похмурих, чи вітру лихого та просить ніколи не забувати допомагати тим, хто слабший за них…
І от одного дня попросив вчитель показати своїм учням, чого вони в нього встигли навчитися. Зібрав вчитель їх всіх разом і до палючого сонця гостювати відправив. Побачив він, що лише один з його учнів на відміну від інших, піднявшись в небо, весь день був біля сонця і коли воно своє палюче проміння хотіло до інших учнів простягнути, сміливий учень не давав того зробити, постійно закриваючи всіх собою.
Прийшла черга другого випробування. Вчитель попросив своїх учнів – перемогти дощ. Думали учні, як це можна зробити і вирішили кинути величезний камінь в хмару та розколоти її навпіл, а щоб камінь який повертався на землю нікого не вдарив, учениця прихитрилася останньої миті спіймати його.
Звернувся до учнів вчитель з третім іспитом. Показав він на лихий вітер, який дерева в різні боки гнув, та попросив його зупинити. Знову учні один за одним поспішають, щоб вітер зупинити, але лише одному з них вдалося назустріч лихому вітру прийти й відігнати його далеко-далеко від інших.
Всміхнувся тоді вчитель і сказав:
– Багато років я вчив вас тому, що сам знаю. День за днем готував до того, що прийде той час, коли попрошу вас, виконати одне моє прохання. Адже колись дуже давно мій батько розповів мені одну легенду, ніби є на світі чарівний меч, який може з того світу мертвих повертати. Дуже він нашій школі потрібен. Не відмовте мені, принесіть його.
– Але скажіть, вчителю, навіщо він вам? – спитали здивовані учні.
– Щоб ті, хто, навчаючись моїм мудростям, заблукавши між життям і смертю, не пропали назавжди, в безодні щезнув. Повинен я їх з того світу визволяти, щоб вони могли продовжити мою справу і робити добрі вчинки.
Подумали учні і погодилися. Попрощалися вони із своїм вчителем і вирушили в дорогу. Йшли вони вдень і вночі, поки не побачили перед собою морську гладь. Увійшли вони в воду, стали по дну бродити, наче по землі, меч чарівний шукати. А навколо… риби плавають, хвостами машуть, плавниками різнокольоровими за собою звуть. Побачив перший учень русалку і вирішив запитати в неї, як їм можна меч чарівний для сенсея знайти?
Усміхнулася йому русалка, на дно своїм риб‘ячим хвостом вказала:
– Багато, хто сюди за мечем йде, проте жодного разу ще ніхто на землю не повертався. Тому, якщо життя вам дороге – повертайтеся на землю, доки ще не пізно. Адже як вирішите тут залишитись – хтось з вас на хвилі морські перетвориться, а комусь русалкою вік свій доживати доведеться. – сказала вона сумно.
– Ні, не за цим ми сюди прийшли. – відповів один з учнів. – Скажи, що ми робити повинні?
– Бачиш, пісок під ногами своїми. Коли все піщинки перелічите, знайдете чарівний меч. Але пам’ятайте, навіть, якщо вам і вдасться того меча знайти, забрати його звідси буде дуже нелегко, – й русалка махнула на прощання хвостом і щезла між морськими хвилями..
Стали учні піщинки рахувати. В долоні наберуть, перебирають, а пісок із рук на дно знову сиплеться. Довго думали вони і ось, нарешті, перший учень згадав, чого його вчитель навчив.
Встав він на коліна, на сонце глянув та рот відкрив. І раптом диво сталося! Стали піщинки одна за одною до нього в рот забиратися. Тільки встигай рахувати.
А як весь пісок в нього перебрався, вигукнув перший учень, скільки піску проковтнув. В ту ж мить під його ногами чарівний меч заблищав. Хотів, він було його в руки взяти, але не зміг. Впав, і в ту ж мить на хвилі морські перетворився, а пісок, що з нього линув, на морське дно повернувся.
Схопила друга учениця меч, за спину сховала. Дивиться, а пісок, ніби в дощ перетворився, до дна морського летить, стогне … Глянула учениця по сторонах, камінь побачила. Взяла його і вгору підкинула. Розколовся пісок, немов хмара надвоє, але уламком другу ученицю зачепив. Не змогла вона більше на ноги встати, на русалку перетворилася і по хвилях морських попливла. Проте на прощання третьому учню чарівний меч кинула.
Взяв третій учень меч, раптом бачить, закрутилася русалка, бурею морською підхоплена. Заметушився учень між хвиль шалених, згадав він, як на суші з вихором бився. Стрибнув він в воронку бурхливу, закрутився в ній, але все ж зміг на берег вибратися!
Приніс він чарівний меч своєму вчителю, з рук в руки передав і подякував йому вчитель від душі:
– Спасибі тобі. Тепер з цим мечем ми зможемо допомагати врятувати тих, хто цього потребуватиме.
24 Comments
ProfitBotz
Понравилось. Давно читаю.
ProfitBotz
Куул. Бачу є сторінка в фб. Підпишуся.
ProfitBotz
Давно за вами спостерігаю. Чекаю нових казок. Пишіть. Моя мала любить вас читати.
ProfitBotz
Хотелось б продолжения истории. Марина. Спас.
ProfitBotz
Пишите еще.
ProfitBotz
Чи буде друга частина.. Дякую. Ів.
ProfitBotz
Круто. Дякс.
RobertJed
це круто. Привіт.
Анонім
Слава Героям.
Анонім
Круто
Оксана
Слава Україні
gikr
Слава Україні. Переможемо.
Іван
Дякую. Цікава сторінка.
маша
А продовження буде. Хогтілося б друугу частину. Мишеня Пік – в нього багато серій.
Іван Васильченко
Слава Україні.
Сергій
Топчик.
Настя
Читаем вас Инга. Живем в Чехии сейчас. Круто. Пишите дальше. Не останавливайтесь
great
Слава Україні!
Iv
Сподобалося! Респект!
Валя
Цікавий контент.
Катя М
Чудове фентезі!
Мавка
Слава Україні!
Оса
Смерть ворогам!
Вінстон
Сподобалося