Одного дня між морськими хвилями, які день за днем спокійно стояли, а деколи здіймалися так високо, що ледь до самісіньких небес не діставали, сталася наступна історія.
Морський цар постарів й зрештою зрозумів, що наближається його остання мить. Попрощавшись з усіма своїми підданими, він піднявся з морського дня й, перетворившись на білосніжну піну, неквапливо доплив до берега, щоб раз і назавжди розчинитися в ранкових променях сонця й от цієї ж миті знову захиталися морські хвилі, заколихалися від поривів не спокійного вітру. Прийшов час нового царя морського обрати. Біля поважного трона, зробленого для попереднього царя з найзеленіших водоростей, найблискучіших перлин та найміцніших ракушок… зібралися черепахи та змії, равлики та риби.
Довго гомоніли між собою морські жителі, обираючи того, хто стане морським царем. Здавалося, сиди собі на троні і віддавай накази. Вирішуй, хто правий, а хто ні. Всі будуть тебе слухати – бо ти цар. Ти у цьому морі – головний.
Але виявилося, що бажаючих стати царем в цьому морі не знайшлося. Всі знали, що в їхньому домі багато років живе величезна біла акула. Ця зла, гострозуба, пихата акула постійно нападала та ображала жителів моря.
Так сталося, що колись, багато і багато років тому, (ох, знову довелося повернутися до історії про попереднього морського царя. Але більше не будемо про нього згадувати. Він тепер живе у вранішніх променях сонця і може лише спостерігати звідти за всім, що відбувається в тому морі, яке колись йому належало) попередній морський цар пожалів крихітну рибку, яка самотньо лежала на березі і забрав її до себе в море. Тоді, наївний, добрий та справедливий цар не знав, що та рибка виросте і перетвориться на величезну, акулу. Таку злу, що й не описати. Перемогти ту злу акулу через її гігантські розміри та залізні щелепи ніхто не міг, й вона радіючи з того, що була непереможною, робила все, що їй заманеться. Могла відібрати їжу у равликів, розігнати зграю рибок, які пливли по своїх справах, вкрасти перлини в молюсків. Ех, щодня одне горе всім та морська акула приносила.
От і зараз. Не встиг трон звільнитися, як акула припливла до нього, щоб остаточно поневолити всіх морських жителів. Вона, немов фурія стрімко пронеслася вперед і всівшись на трон, злісно захихотіла до всіх:
– От нарешті, я стану морською царицею! Слухайтеся мене і підкоріться! Інакше кожен з вас спробує на собі гостроту та міць моїх залізних щелеп!
Затремтіли морські жителі, розхвилювалися. Зрозуміли, що у цілому величезному морі їх нікому захистити. Почали морські жителі вагалися. Підкоритися злій, підлій акулі вони не збиралися. Але, як її перемогти? Хто ризикне виступити проти залізних щелеп цієї гігантської, злої потвори?
Аж раптом нізвідки, з-за спин інших морських жителів виступив крихітний краб. Не став він довго роздумувати, а просто поплив щодуху до величезної акули і, замахнувшись своєю слабенькою крихітною клешнею, вдарив злу акулу прямісінько в ніс. Що тут почалося?
Акула голосно заверещала, впала з трону і покотилася геть. Вона осипала крихітного краба прокльонами та погрозами, і повернувшись до нього всім своїм гігантським тілом, розкрила глибоку пащу, збираючись на нього напасти і проковтнути.
Але… зробити цього підлій акулі не вдалося. За мить перед крабом виросло військо з морських жителів і всі вони, як один, ринулися в бій, і великі, і маленькі, і сміливі, і ті, які ще донедавна боялися власної тіні. Всі, всі, всі… дали відсіч підлій акулі і прогнали її зі свого моря раз і назавжди.
А потім підхопили крихітного краба, закрутили його на радощах між морських хвиль і посадили на трон. Так крихітний краб з маленькою клешнею, але великим сміливим та рішучим серцем, сам того не бажаючи став морським царем.
