Зграя метеликів кружляла під хмарами і лише один маленький метелик самотньо сидів на траві. Звісно, він теж хотів літати зі своїми друзями та от біда, метелику не пощастило. Він народився з одним крилом. І скільки не намагався злетіти вгору, йому це не вдавалося.
Залишалося метеликові й цього разу з сумом спостерігати за тим, як його друзі розмахують своїми крилами у повітрі, пританцьовуючи в різні боки, щоб зігрітися теплом вранішнього сонечка.
Аж раптом метелик відчув, як над ним хтось схилився. Він подумав, що це якийсь звір чи птах й закрив очі від страху, чекаючи, що буде далі. Проте метелик помилився. Перед ним схилився не птах чи звір, а звичайна польова ромашка.
Вона посміхнулась і торкнувшись до його крила своїм зеленим листям, ввічливо привіталася і запитала:
– Чому ти сумуєш, метелику?
– О, – зітхнув метелик і розповів ромашці про свою біду.
– Шкода, що ти не можеш літати, як інші метелики. Але я можу це виправити. – відповіла ромашка. – Я подарую тобі свою пелюстку. З неї ми зробимо друге крило і ти зможеш кружляти над хмарами, коли захочеш.
І перш ніж метелик встиг щось відповісти, ромашка простягнула йому одну із своїх пелюсток. Метелик приміряв її і диво, вона стала йому, як друге крило. Радості метелика не було меж. Він весело стрибав і кружляв довкола ромашки, постійно повторюючи, що не знає, чи зможе їй колись віддячити.
Та ромашка лише посміхнулася у відповідь і сказала, що якщо він час від часу буде прилітати до неї і розповідати, що бачив, коли кружляв над хмарами, це стане найкращим, що зможе порадувати її. Бо ж вона кожного дня бачить лише шматочок землі довкола себе, а світ такий великий і прекрасний й ним хочеться милуватися без зупину.
Проте на жаль її заповітному бажанню неможливо здійснитися. Вона ж лише квітка. Її коріння сидить глибоко в ґрунті й вона на відміну від метелика, ніколи не зможе піднятись високо в небо.
Тут метелик задумався. Йому дуже хотілося, аби ромашка, як і він змогла кружляти у небі й побачити все, що тепер бачить він. Довго думав метелик, що можна зробити задля допомоги ромашці й вирішив зробити все можливе і неможливе, аби мрія ромашки здійснилася.
І от здійнявшись в небо, він полетів до своїх друзів метеликів і почав розпитувати їх, чи часом не знають вони, як можна показати квітці, що робиться тут нагорі. Метелики один за одним казали, що це неможливо і лиш розгублено розводили крильцями в різні боки. Аж метелика не почув один з птахів, що пролітав поряд:
– Тільки сонечко зможе зробити так, що квітка підніметься в небо й після прогулянки небом зможе повернутися назад на свою галявину і далі цвісти та радувати нас щодня своєю польовою вродою.
Подякував метелик птахові, змахнув крильцями та піднявся до сонечка.
– Пане сонечко, чи не могли б ви одній квітці допомогти. В неї є мрія, вона дуже хоче… – і метелик розповів про заповітне бажання ромашки.
Вислухало сонечко метелика, задумалося:
– Квіти мають живуть на землі і не можуть, як ти чи я кружляти у небі. Але це не означає, що здійснити заповітне бажання ромашки мені не під силу. Один раз на день, коли я прокидаюся, моє проміння дістає до самої землі. Я можу підхопити квітку і вона по моєму промінчику підніметься високо-високо, аж до самісіньких хмар. Ми покажемо ромашці, як виглядає увесь світ, а не лише шматочок галявини навколо неї і виконаємо її бажання.
Задоволений метелик швидко повернувся до ромашки і розповів їй про те, що сонечко рано вранці виконає її заповітне бажання. Тепер вже щастю ромашки не було меж. Вона розквітла ще красивіше ніж була до того й постійно повторювала, як вдячна метеликові за те, що він не забув про неї і тепер вона зможе побачити увесь світ.
Ледве дочекавшись ранку, ромашка підхоплена промінням сонечка дійсно піднялася вгору, перебираючи корінчиками неначе ніжками. Сонечко разом з метеликом показали ромашці цілісінький світ. Вони кружляли над хмарами й ромашка побачила поля і ліси, гори й долини, річки та океани, а коли вечір почав спускатися на землю, туди ж і повернулася ромашка.
З тих пір сонечко, ромашка та метелик стали справжніми друзями і часто гуляли разом, милуючись з неба дивовижною красою землі.
Інга Квітка
