Як нашого Захисника рідна земля та небо вберегли — 1—

Читати казку: Як нашого Захисника рідна земля та небо вберегли — 1—

«Найдобріше та найхоробріше серце», — так про нього говорили захисники та захисниці, які пліч-о-пліч з ним неню рідну захищають. Ніколи для себе нічого не просив. Тільки б допомогти. В цілому світі, певно, скільки б не шукали, не знайшли того, хто дбає більше за інших, ніж він.

Від того захисники та захисниці завжди знали, що сила, міць та мудрість його, у вигляді Щита, перед ними нізвідки з’являється в той час, коли вони найбільше цього чекають.

Бува, чудовиська хитрі найдорожчими обладунками брязкають, все ближче підкрадаються… Надто ласі ті чудовиська до неньки та нашої солов’їної.

Тієї миті наш Щит, немов нізвідки з’являється і собою заступає. Кожному допоможе.

Та от одного разу, поки наші захисники та захисниці неню захищали, хитрі чудовиська встигли підібратися надто близько до Щита. Багато їх, не перелічити!

Далеко до захисників та захисниць, не покликати, а чудовиська тим часом ближче підкрадаються, до Щита нашого.

Не витримала ненька рідна, берегиня! Все, що з неї витнулося колись від озер, річок та морів до рослин будь-яких, довкола захисника нашого стало. І хоч здавалося, що вже пізно та цієї миті, навіть небо нагадало про себе.

Замайоріло воно кольорами нашими, найяскравішими. Сонце — проміння простягнуло поміж найсиньоокіших хмар. Чудовиська відвертаються, не можуть на таке сяйво синє із жовтим дивитися та красу нені нашої в небі бачити над собою. Кинулися вони навтьоки.

Покликав наш Щит інших захисників та захисниць. Разом вони наздогнали чудовиськ, та всіх їх відправили назавжди до темниці.