Читати казку: Святий Миколай та зайченята
В одному лісі жили брати — зайченята. Старший брат — Артус був дуже слухняним зайчиком. Поважав думку батьків, був відповідальним та намагався не бешкетувати. На відміну від молодшого брата — Бантика. Малюк не слухав дорослих, не любив вчитися й, ох, що тут скажеш: поводив себе, як справжній нечемнюх.
Старший братик та батьки тільки й встигали казати: “Бантику, не можна себе так поводити!”, “Бантику, не роби цього!”, Бантику, це дуже і дуже погано!”
Кожного року Артус отримував від Святого Миколая подарунок, в той час, як молодший брат Бантик знаходив під подушкою лише різочки. І все б нічого та Бантик також мріяв про подарунки від Миколая.
— Ех, Бантику! — сумно зітхала матуся, — який же ти бешкетник. Якби ти поводив себе, як старший братик, в тебе було б стільки ж подарунків від Святого, скільки в Артуса.
— Матусю, не розумію, звідки Миколай знає, що я погано себе веду? — спитав якось Бантик.
— У Святого, — заговорила зайчиха, — є величезна чарівна книга, в якій записані всі-всі діти на світі. До неї потрапляють всі дитячі вчинки. Напередодні свята Миколай відкриває цю книгу і бачить, хто з діточок добре себе поводив, а хто погано. — пояснила матуся. — Святий готує подарунки для слухняних та чемних і різочки для не послухів. Ти ж, Бантику, жодного дня не поводив себе добре. Певно і цьогоріч отримаєш різочки.
Почув це Бантик і опустив голову. Подивився на матусю, потім на старшого братика, який прийшов розпатланий додому, ще й в снігу:
— А ти, певно, як завжди отримаєш свій подарунок! Наш слухняний Артус. Улюбленець матусі й Святого Миколая. — буркнув Бантик.
— Як би ти зрозумів, що не можна бути таким неслухняним. — прошепотіла матуся, але у відповідь Бантик лише відмахнувся.
Малюк вирішив цьогоріч будь-що отримати подарунок від Святого. Дочекався Бантик, поки всі заснуть, вислизнув з теплого ліжечка і відправився до хатини Миколая. Зазирнувши у вікно, Бантик побачив Святого, який дрімав у кріслі із чарівною книгою у руках.
— Ось вона! — радісно пискнув Бантик і відкривши двері, прокрався повз Миколая.
Малюк підійшов до чарівної книги, зазирнувши в неї, прочитав напис: “Зайчик Артус”. Здогадавшись, що в книзі описані вчинки його старшого братика, малюк продовжив читати.
За рік Артус зробив купу добрих справ… допоміг білці нести важкі горіхи, визволив лисицю з капкана й навіть пригостив ведмедя морквиною. Але те, що зайчик прочитав далі, дуже його здивувало. Виявляється, Артус вперше не отримає подарунка від Святого. Й через кого? Білченя, на ім’я Чіп.
Ох, цей Чіп! Бантик його дуже добре знав. Не проходило і дня, щоб він не зачіпав Бантика, який був найменшим у лісі. Чіп ображав Бантика, і от, як виявилося Артус заступився за нього й вони, лишенько — побилися!
Хотів було Бантик перегорнути сторінку чарівної книги, щоб знайти себе. Пером, яке лежало поруч зі Святим, Бантик збирався перекреслити погані вчинки за рік та замінити їх на добрі, але не зміг. Молодший брат продовжував дивитися на книгу, в якій було написано, що Артус захистив — його, свого неслухняного братика. І це в той час, як Бантик так негарно себе повів із ним.
Тож замість того, щоб вчинити негідно й отримати подарунок від Святого, Бантик взяв перо і викреслив слова про бійку Артуса та Чіпа. Не встиг він повернути перо на місце, як почув своє ім’я:
— Бантику! — покликав Святий Миколай.
— Йой! — розгублено пискнув Бантик. Він притиснув вушка, сподіваючись, стати непомітним. — Це ви до мене, Миколаю? — нерішуче додав він.
— Так. — Святий Миколай подивився на чарівну книгу. — Навіщо ти це зробив? — і він показав на сторінку, на якій відобразився напис про бійку Чіпа та Артуса. — Бантику, ця книга направду чарівна і ніхто не може змінити, що в ній написано. Навіть я, — додав Святий, — не здатен на це..
— Вибачте, будь ласка, — сказав Бантик. — Я, я, — він розхвилювався. — Це все я. Мій старший брат ні в чому не винен, — і зайчик розповів Миколаю, чому так вчинив. — Я прийшов, щоб приховати погані вчинки й отримати подарунок на свято.
— Що ж, Бантику, ти набрався сміливості й розповів правду. Вперше ти відчуваєш провину за свою поведінку. Якщо ти надалі будеш намагатися чемно себе поводити, слухатимешся батьків й знайдеш сили виправляти скоєні помилки, а не робити одну за іншою, — і Святий вказав на книгу, — хтозна, що чекатиме на тебе під подушкою в цьому році. А тепер повертайся додому. Скоро ранок й твої рідні хвилюватимуться за тебе.
Вислухав зайчик Святого Миколая й стало йому геть соромно. Хотів він попросити Святого Миколая показати, що написано про нього в книзі та не наважився. Опустивши голову, Бантик пішов додому. Заліз у тепле ліжечко, проте до самого ранку не зміг стулити очей.
Як сталося, що після всього, що він накоїв, Святий не звинуватив його? Бантик навпаки дізнався, що він не такий й поганий малюк. Тож тієї ночі Бантик дав собі слово, що більше ніколи не буде бешкетувати. Вранці він прокинувся раніше за тата з мамою, приготував сніданок, а після того, як вся родина поснідала, Бантик чемно зібрав брудний посуд і вимив його.
Матуся, батько та Артус здивовано спостерігали за Бантиком, який цим ранком дивував гарною поведінкою. Перед тим, як піти до школи, малюк підійшов до старшого братика. Вперше Бантик міцно обійняв Артуса:
— Все ж варто перепросити, навіть, якщо це Чіп, — сказав Бантик, — який мучить мене. Можливо з часом ми навіть подружимося.
Вислухав його Артус і взявши кошик з горішками, пішов до Чіпа, щоб перепросити. Чіп так здивувався, що з того часу, не зачіпав Бантика, а й справді з ним подружився.
Коли ж нарешті прийшов день Святого Миколая, Артус і вперше Бантик, отримали від Святого чудові подарунки. Бантику навіть здалося, що коли він відчиняв вікно, побачив Святого, який поспішаючи до інших дітей на своїх крижаних конях, весело помахав йому рукою.
Автор: Інга Квітка
Святий Миколай та листоноша
Кожного року напередодні найважливішого свята для малечі, діти писали Миколаю листи. Святий отримував їх й перевіряв у своїй величезній чарівній книзі кожного малюка. Діти, які протягом року чемно себе поводили, отримували подарунки та солодощі, а неслухняні знаходили різочки під подушкою.
Проте, прийшов рік, коли скринька біля хатини Миколая виявилася пустою. Засумував Святий, задумався: невже маленькі діти перестали в нього вірити?
Побачила це білка, стрибнула Святому на плече й спитала:
— Миколаю, ти чому сумний?
— Цього року жоден з дітей не написав мені листа, не попросив подарунків. Певно, я більше не потрібен дітям.
— Як не потрібен? — здивувалася білка. — Звісно, потрібен. Не може бути, аби всі діти забули про тебе.
— Ти хочеш заспокоїти мене, — сумно відповів Святий Миколай і показав білці пусту скриньку, — діти перестали вірити в мене. Вони не хочуть, щоб я приносив їм подарунки чи різочки. Краще у святкову ніч я залишусь тут, у своїй хатинці, самотній і нікому не потрібний, — мовив Святий.
Злякалась руда і побігла до лісових мешканців. Зібрала вона усіх на галявині та розповіла, що сталося.
— Не може бути, щоб у скриньці не було жодного листа. — сказав заєць. — Мій малюк писав листа до Миколая, я сам бачив.
— І я, — підхопила ворона. — Наші воронята йому першими написали. Ще тільки листя почало падати з дерев, як я віддала листоноші листи.
— І ми відправляли! — підхопила ведмедиця.
— І ми! — донеслося звідусіль.
Задумалися лісові мешканці, куди могли подітися дитячі листи? Вирішили вони відправитися до листоноші, щоб дізнатися про це. Тільки—но підійшли до його будиночка, як побачили на кухні біля лавки купу мішків з конвертами.
Взяв листоноша одного мішка з листами та й відправив його у піч. Не встигли листи догоріти, як він за інший вхопився. Розхвилювалися лісові мешканці, у вікна та двері загрюкали. Вимагали від листоноші віддати їм мішки з листами. Проте листоноша їх не послухав. Останній мішок викинув в піч і наказав всім забиратися геть.
Насварили лісові мешканці листоношу і поспішили повернутися до Святого. Розказали звірі та птахи Миколаю про те, як листоноша знищив усі дитячі листи. Схопився Миколай за голову, геть розгубився!
— Ой, лишенько, що робити? Як мені тепер дізнатись, кому який подарунок дарувати? — запитав він. — До свята всього день залишився!
— Пропоную усім, хто готовий допомогти Святому Миколаю, зробити крок уперед. — сказала білка, і всі лісові мешканці підступилися до неї. — Я так і думала! За цей день нам потрібно дізнатися, які подарунки замовляли діти Святому. Пропоную розділитися. Великі звірі залишаться в лісі, обійдуть кожного малюка, розпитають, чого він бажав, запишуть і передадуть Миколаю. Маленькі звірі та птахи вирушають разом зі мною у міста та села, будемо пробиратися у відкриті вікна та димарі, прокрадатися повз дорослих та дізнаємось у кожної дитини про який подарунок вона мріяла, — пояснила білка.
— А я своєю чергою, — вирішив Святий Миколай, — сховаю чарівну книгу до наступного року і завтра подарую усім малюкам те, про що вони мріяли.
Розділилися лісові мешканці між собою. Ведмеді, вовки та лисиці побігли розпитувати малюків, що жили в лісі про подарунки, а маленькі білки, єноти, зайці та птахи стрімголов поспішили у міста та села.
Усього за день звірі та птахи встигли заглянути до кожного будиночка та гнізда. І коли вони записали останнє побажання стосовно подарунка, передали Святому. Не встиг Святий зібрати необхідне у сані, як почув за спиною голос листоноші.
— Вибачте мені за те, що я накоїв. Я не любив це свято, — зітхнув листоноша і розповів про те, що багато років тому, коли він був зовсім маленький, він постійно відправляв листи до Миколая і просив в нього лише один єдиний подарунок — цуценя. Йшли роки, але його бажання так і не здійснилося. Тоді листоноша пообіцяв собі, що коли виросте — будь—що помститься Святому. Так і сталося. — Але після того, як я спалив усі дитячі листи, задумався про свій вчинок і зрозумів, що геть забув про малюків, які по всьому світі, як і я колись, мріють про подарунки від тебе!
— Що ж, якщо ти справді жалкуєш про свій вчинок, я вибачаю тобі, — мовив Миколай і склав всі подарунки в сані.
Опустив голову листоноша і пішов до себе додому. Довго він сидів біля пічки, про свій вчинок думав, аж поки не задрімав. Під ранок йому здалося, що хтось його у щоку лизнув. Відкрив очі та побачив цуценя! Маленький пухнастик сидів біля нього та радісно гавкав.
— Звідки ти взявся?
— Це твій новий друг, — відповів Святий. — Дійсно, багато років поспіль я отримував листи від тебе з проханням подарувати цуценя та кожного року, ти поводив себе вкрай погано, за що отримував від мене різочки. Я завжди сподівався, що ти виправишся, і я обов’язково подарую тобі пухнастого друга. Але цього не сталося. Лише зараз після свого поганого вчинку ти прийшов до мене і вперше в житті попросив пробачення. Я радий, що ти почав змінюватись і, хоча ти вже дорослий, все ж заслужив, щоб цього року твоя мрія здійснилася, — і погладивши маленького песика Святий Миколай щез.
Ох, і зрадів листоноша такому подарунку! З того часу дитячі листи до Миколая більше не пропадали. Листоноша завжди залишав їх у скриньці й нагадував Святому не забути прочитати кожного листа.
Коментарів ще не має... Будете першим?
Залишити коментар