Сміливе білченя

Читати казку: Сміливе білченя

На високому дереві жило сміливе білченя. Кожного ранку ледь сонечко розправляло промінчики, крихта відправлявся на пошуки їжі. Збирав плоди, ягоди та горішки, а потім повертався до нірки.

І от одного разу, не встиг крихта визирнути звідти, як побачив на сусідньому дереві змію, яка повзла до гнізда з пташенятами. Від страху пташенята голосно пищали та кликали матусю, але її не було. Змія голосно шипіла.

Сміливе білченя не стало чекати, поки змія нападе на пташенят. Крихта стрибнув на сусіднє дерево і закричав до змії:

 — Хвостата, не чіпай маленьких пташенят!

Змія повернула голову до сміливого білченяти:

 — Це, хто тут такий сміливий?

 — Я! — сказав крихта. Він собою закрив гніздо з пташенятами. — Спробуєш образити малечу будеш мати справу зі мною.

 — З тобою? — зашипіла змія. — Як ти мене зупиниш?

Змія махнула хвостом та скинула сміливе білченя з дерева. Пташенята відкрили дзьобики та визирнули з гнізда, щоб упевнитися, що з ним все добре. Крихта впав на траву, піднявся та подивився на змію:

 — Так от як ти? Що ж, начувайся! 

Сміливе білченя поспішило до нірки, знайшло схованку з горішками й з гілочки зробило рогатку. Прицілившись в бік змії крихта почав її обстрілювати.

 — Ти мене не боїшся? — здивовано зашипіла змія. Вона залишила пташенят й поповзла на сусіднє дерево до сміливого білченяти.

Горішки закінчилися та крихта не розгубився й почав кидати запасами ягід. Змії вдавалося ухилитися. Він згадав, що в нірці є яблуко, схопив його і коли змія роззявила пащу — кинув. Змія впала з дерева.

Хвостата зрозуміла, що сміливе білченя не відступиться й поповзла геть. Пташенята зраділи. Вони дякували своєму рятівнику, а коли їхня матуся повернулася до гнізда, розповіли про добрий вчинок крихти.

З того часу матуся приносила пташенятам щось смачне та пригощала сміливе білченя. Крихта дякував і коли пташки не було в гнізді залишався із пташенятами, щоб малечу ніхто не ображав!