Як наша п’ятирічна україночка понад усе хотіла врятувати маму з татом

Читати казку: Як наша п’ятирічна україночка понад усе хотіла врятувати маму з татом

Евакуаційний підрозділ “Task Force Yankee Ukraine” з бойовими парамедиками Сарою та Стівом були в Лисичанську, Сєверодонецьку, Бахмуті та інших містах на Сході, які потребували їхньої допомоги. Коли бойові парамедики знаходилися в закинутому центрі Червоного Хреста у Лисичанську, в будівлю прийшли багато жінок та дітей, чиї будинки були зруйновані.

Підлі загарбники не зупинялися ні на мить і жінки з дітьми в місті шукали прихистку, де можна зігрітися. Вони були голодні і сподівалися що-небудь поїсти й отримати дах над головою.

В тій кімнаті Сара та Стів проводили навчання для всіх, хто приходив до них. Адже головне кредо їхньої родини, яке заповіла Сарі її прапрабабуся: “Якщо можеш комусь допомогти, ти повинен це зробити”.

Дівчинка заходила і виходила з кімнати під час навчань. Вона нагадувала справжнє янголя. Маленька, майже прозора із золотавим волоссячком, як промінчики у сонця. А світлі, ясні очі нагадували всім, хто її бачив – наше блакитне небо.

Сара та Стів помітили, що золотоволоса крихта-янголя постійно зазирає до них. Дівчинка відчиняє двері, заглядає в кімнату для навчань. Деколи може стояти біля дверей досить довго і уважно дивитися, що роблять Сара та Стів. Здавалося її очі не опускали повік навіть на мить. Крихта стояла, затамувавши подих.

Сара та Стів здогадалися, що вона хоче щось сказати, але перш ніж вони покликали її, дівчинка вийшла із кімнати для навчання. Проте не минуло і пів години, як вона наважилася знайти в собі сміливість, повернутися назад.

П’ятирічна малеча нарешті спитала:

– Що тут відбувається?

Сара та Стів зазирнули в її небесні очі, які після всього, що бачила ця дівчинка, виглядали надто дорослими. В них, наче оживало те, що відбувалося щосекунди за тими стінами. За своє життя вона на жаль встигла побачити дуже багато.

Зазирнувши в її очі, Сара нагадала собі про те, що не може дозволити собі сліз, що вона має допомагати, підтримувати, зцілювати і не може собі дозволити навіть найменший відтінок хвилювання у власному погляді. Вона та Стів мають зберігати абсолютний спокій та впевненість, що все буде добре й робити все для того, щоб жінки та діти тут не відчули, навіть найменшої зміни в їхній поведінці. Через це свої сльози вона лишає тільки для близьких людей. 

Розуміючи, що дівчинці потрібна підтримка, Стів не домовляючись з дружиною, присіли навпочіпки поруч з крихтою, щоб бути з нею майже одного зросту. Вони всміхнулися крихті-янголяті і за допомогою перекладача, пояснили, що вони є тими, хто допомагає рятувати і зараз вони якраз навчають всіх, хто прийшов до них, робити те, що вміють самі.

Звісно, інструктори делікатно підбирали кожне слово у спілкуванні з дитиною. Вони одночасно поводили себе і як досвідчені парамедики, і як батьки, які вдома в Англії мають трьох дітей, і як дорослі, які розуміють, що можна, а чого не можна казати крихітній дитині. Головне, вона тут всередині, а там за цими стінами, зараз – захисники роблять все заради нашої неньки!

За допомогою перекладача Сара та Стів почали розповідати про те, що вони навчають рятувати і перетворили заради дитини те, чим вони займаються років, на кшталт дитячої гри. Вони пояснили дуже загально, що і як треба робити.

Як сказав Стів:

– Дитині не потрібно знати всю правду і показувати їй все з курсу наших навчань.

Почувши, що те, що роблять бойові парамедики допоможе їй одного разу врятувати, крихта-янголя, попросила, щоб і її навчили. Маленький вік дівчинки міг, на перший погляд, створити у навколишніх уявлення, що вона навряд налаштована серйозно вчитися, але її погляд – такий дорослий з небесними оченятами говорив геть інше. Не дивлячись на дитячу непосидючість, крихта-янголя як і першого разу, коли зазирала і зачиняла двері, показала, що не відступить.

Після кількох прохань, Сара запитала у дівчинки:

– Крихто, навіщо ти хочеш навчитись допомагати, як ми? Ти теж хочеш зцілювати? – спитала Сара в малечі.

Відповідь крихти-янголя вразила всіх присутніх в тій кімнаті:

– Якщо ті погані люди зроблять погано моїм татові і матусі… я хочу вміти їх врятувати, як ви, як захисники.

Чи варто казати, що всі присутні в кімнаті перезирнулися між собою. П’ятирічна дівчинка, яка нещодавно робила кілька нерішучих спроб, щоб увійти до навчальної кімнати, сміливо заявила про те, що хоче допомогти мамі та татові.

Стів вирішив, що дівчинка може брати участь у навчанні. Найголовніше, про що він подумав, дивлячись на маленьку крихітку, це щоб і вона і інші діти з дитинства знали про важливість саме необхідності допомагати іншим: людині, тварині, рослині.

– Найцінніше питання, яке я колись чув, задала нам ця маленька, п’ятирічна дівчинка, – прошепотів Стів своїй дружині, – дає одну просту і водночас безцінну для світу відповідь: діти з дитинства мають знати про важливість допомоги і питати: “як можна це зробити”?

Крім того, Стів вважав, що не дивлячись на свою безперервну цілодобову зайнятість тут, він мріяв про те, щоб почати якомога більше показувати дітям, як і чим можна допомогти – особливо тут, особливо зараз.

– Діти можуть це зробити, головне вміти правильно пояснити, залучити момент гри, відволікання і разом з тим, постійно наголошувати на головному сенсі, – зауважив Стівен, – хоча, цій крихті-янголяті і наголошувати не треба, – сказав він, спостерігаючи за тим, як дівчинка ловить кожен рух Сари, коли та показує їй, як саме накладати джгут.

Минав час. На жаль дозвіл перебувати в місті для рятувальників із Британії закінчився, Сара та Стівен намагалися забрати разом із собою якомога більше людей. Вони встигли познайомитися з матусею дівчинки, яка мала ті самі небесні очі. Проте і мама і крихта відмовилася їхати, тому що чекали на тата, який пішов захищати нашу неньку.

Сара та Стівен відкладали від’їзд до останнього, вмовляючи жінку з дитиною їхати разом із ними, але рішення мати та донечки було непохитним. За якийсь час, вони змогли вивезти тих, хто дав згоду їхати із ними. Дівчинка ж з волоссям, як промінчики сонця ще довго дивилася на автівку, яка поступово віддалялася, вдячно махаючи рукою. Тепер після навчання Сари та Стівена, крихта-янголя вірила, що якщо щось станеться, вона обов’язково врятує своїх матусю і татуся.

На жаль дива не сталося. Сара та Стівен настільки хвилювалися за крихту-янголя і її матусю, що постійно дізнавалися, як вони і настав один з таких днів, коли їм повідомили, що п’ятирічне янголятко та її матуся не змогли дочекатися на свого тата, зустрітися з ним і обійнятися.

Пізніше Сара та Стівен змогли віднайти інформацію і щодо тата…, – із інтерв’ю для сторінки “Казочки для малечі рідної мови”. Повністю цю історію можна буде прочитати у книзі про біографії неймовірно сміливих Людей з великої літери Steve та Sarah Flint із Британії, Баррі Вовка Barry Haynes та волонтера, громадського діяча та лектора Kelbas Artem вже незабаром.