Казка про казки

Читати казку: Казка про казки

На хмарах жили феї, чаклуни та відьми, які вміли літати. Це єдине в чому вони були схожі. Чаклуни та відьми обожнювали лякати малюків й не хотіли, щоб діти завдяки казкам знали, що добро завжди перемагає злі сили.

Феї збирали казки по всьому світу до чарівної скрині, яку ховали за чарівним дзеркалом. У ньому феї бачили, хто з малюків плаче, брали казку із чарівної скрині та ліхтарики, коли небо забарвлювалося у чорний колір й летіли до малюків. Чаклуни та відьми їх бачили та зачакловували. Феї губили ліхтарики, блукали й могли не повернутись на хмари.

Через це, фея настільки крихітна, що могла із своїми прозорими крильцями сховатися в долоні малюка — гірко плакала. Сонечко, яке втомилося світити й йшло до колиски, помітило фею і схвильовано запитало:

— Що з тобою? 

— Я боюся темряви. Матуся дала мені ліхтарик. — фея вказала на зорю на плечі, яка перелякано дивилася на неї і сонечко величезними оченятами. — Я маю злітати на землю і прочитати казку одному малюку, але, — вона витерла сльози, — боюся неба, коли воно забарвлене в чорний колір. Якщо мене зачаклують чаклуни та відьми, я загублю ліхтарик і можу не повернутися на хмари. 

— Що таке казка? — здивовано спитало сонечко, якому не читали казок. 

— Ми збираємо казки про добро, яке перемогло злі сили із всього світу до чарівної скрині. Ввечері за допомогою чарівного дзеркала дізнаємося, хто з малюків плаче у колисці, беремо казку та летимо до них. Читаємо, заколисуємо й малюки засинають. Коли малюки виростають, вони забувають про нас — фей та пам’ятають казки про добро, які ми розповідали. У дорослому житті це їм допомагає.

Зажурилося сонечко: малюки, феї, світ з якого вони збирали казки знали про них, а воно ні! Замість того, щоб піти спати сонечко попросило прочитати йому казку. Фея здивувалась, що сонечку не читали. Вона прилетіла до чарівної скрині та побачила, що про сонечко, яке світить і зігріває землю їх багато. Фея взяла усі, повернулась та почала читати.

Сонечку дуже сподобалося й щоб дрімати, а не засинати феї йому читали. Яскраві промені бліднули, освітлювали феям шлях від хмар до малюків і назад й феї не блукали у темряві.

Та от біда, чаклуни та відьми розізлилися, що більше не можуть зачакловувати фей. Вони полетіли на землю, сховалися за чорними зміїними кущами, накрилися зеленим болотом й засипали фей страшними прокляттями. Очі навіть у головної відьми запалали червоним вогнем. Сама худа, як суха гілка. Тіло мохом обросло. За деревом сховається й ті, хто повз проходитиме, заблукають.

Зашипіла головна відьма, заверещала:

— Ану, цить! На пусті балачки немає часу. Треба повернути, як було. Феї геть знахабніли. За вечір встигають всіх малюків заспокоїти. Я нещодавно завітала до малюка, хотіла налякати і знаєте, що він мені сказав…

— Що? — почулося з усіх боків.

— … що він, — головна відьма від злості ледь не луснула, — мене не боїться! Сказав: “добро завжди перемагає злі сили”. От чому феї вчать малюків?! Якщо вони зараз вірять в добро це з ними залишиться в дорослому житті і нам на землі нічого буде робити!

— Ти права, головна відьмо. — погодився чаклун — гном. Як до лісу прийде, завмре на галявині, перетвориться на гриб й чекає, хто з людей його покладе до кошика. Опинившись в ньому перетруїть отрутою гриби, втече й шукає, кому ще напакостити. — Може зиму попросимо раніше повернутися, ніч стане довшою, сонечко не витримає й засне?

— Ні, тут треба інше. — сказала головна відьма.

Чаклуни та відьми довго перекрикувалися, лаялися між собою, але нічого не вигадали. Болото над ними заворушилося. Їх знайшла відьмочка — онука головної відьми. Вона прошепотіла:

— Я знаю, що робити. Треба у фей вкрасти казки. Без них сонечко знову засинатиме.

— Залякаємо малюків! — закричав чаклун схожий на жолудь. Він зафиркав, мов самовар. — Скоріше б.

— Не хвилюйся. — загиготіла головна відьма, підхопила відьмочку на руки й спитала: — як вкрасти казки із чарівної скрині фей?

— Легко! — закричала відьмочка. — Ми їх обдуримо. Напишемо казку, яка зачарує сонечко. Феї її прочитають, сонечко засне і поки вони думатимуть, що робити, заберемо їхню чарівну скриню з казками.

— Але, хто з нас напише казку? — нетерпляче спитав чаклун схожий жолудь. — Не легка справа їх писати.

Поки вони сперечалися відьмочка підхопила гілку з руки головної відьми, дунула тричі на землю й з’явився білосніжний папір, а на ньому за допомогою чарів — слова. Прочитала відьмочка казку чаклунам та відьмам й вони полетіли до фей.

Феї читали сонечку казки та розповідали, хто з малюків про нього запитував, коли чаклуни та відьми піднялися до них на хмари.

— Не лякайтеся, — сказала головна відьма, — ми принесли казку. Прочитайте її сонечку. — й вона вклонилася феям. 

Феї здивувалися, чого чаклуни та відьми принесли казку та так як хотіли вірити, що злі сили можуть змінитися взяли казку і почали читати. Сонечко позіхнуло, повернулося до колиски та заснуло. Небо забарвилося у чорний колір і феї розгубилися. Чаклуни та відьми поспішили до їхнього замку, знайшли чарівну скриню із казками за чарівним дзеркалом.

Ох і зраділи вони. Узяли чарівну скриню із казками та наказали чарівному дзеркалу:

— Не кажи феям, що ти нас бачило та чуло, бо ми і тебе зачаклуємо.

Чаклуни та відьми не знали, що чарівне дзеркало не розмовляло, а лише показувало феям, що було. Вони повернулись із чарівною скринею до болота. Феї здогадались, що сонечко заснуло та поспішили до нього. 

— Сонечко, будь ласка, прокинься. Нам треба летіти до малюків, а чаклуни та відьми тебе зачаклували.

Феї вмовляли сонечко прокинутись, але марно, поки фея, яка розповіла сонечку про казки не згадала:

— Сонечку потрібно прочитати наші казки і буде як раніше. 

Феї полетіли до замку та чарівної скрині, але за чарівним дзеркалом її не було. Здивовані феї не могли повірити, що чаклуни та відьми могли вчинити настільки погано. Вони попросили чарівне дзеркало показати, що воно бачило і у ньому з’явились чаклуни та відьми. 

— Де ж казки можуть бути? — гомоніли феї між собою і дзеркало показало їм болото.

Було темно та феї дістали ліхтарики й заради казок із чарівною скринею та малюків полетіли на землю. Звідусіль феї чули плач малюків. У вікна дитячих зазирали чаклуни та відьми і їх лякали. Матусі й татусі не знали, як заспокоїти дітей. Вони не бачили казкових істот і від плачу малюків забули казки, які ті їм читали в дитинстві.

Феї хотіли заспокоїти малюків та розуміли, що без казок із чарівної скрині їх не зможуть заколихати й відправилися до болота. Зазирнули під нього, а там… відьмочка — онука головної відьми сиділа біля чарівної скрині та читала казки. Вона так захопилася, що не помітила, як феї підійшли до неї. Коли відьмочка їх побачила, сховала очі від сорому. Відьмочка повернула казку до чарівної скрині й щиро вибачилася за свій поганий вчинок та відьом і чаклунів:

— Я стільки цікавого дізналася з ваших казок: про небо і місяць, сонце і вітер, дощ та хмари. Шкода, що ми відібрали у вас та малюків чарівну скриню з казками.

— Дякуємо тобі, — відповіла фея, — за те, що ти зрозуміла, як погано ви вчинили і повертаєш нам казки із чарівною скринею. Прилітай до нас, коли захочеш казки послухати.

Почула це відьмочка й дуже зраділа:

— Обов’язково. — пообіцяла вона.

Феї попрощалися з відьмочкою, забрали чарівну скриню з казками та полетіли до сонечка. Відкрили скриню із казками й почали читати. Сонечко прокинулося. Воно розправило промені, феї взяли казки із чарівної скрині та поспішили до малюків, щоб їх заспокоїти та заколисати.