Маленька бджілка та перша зіронька

Читати казку: Маленька бджілка та перша зіронька

Як тільки прокидалося сонечко, маленька бджілка вмивала личко, чистила свої крила та летіла збирати мед. Цілісінький день вона важко працювала, залишаючи ввечері мед в стовбурі одного з дерев, щоб його міг куштувати кожен, хто захоче. А потім, коли заходило сонце, знаходила найгарнішу та найпахучішу квіточку й, опустившись на неї, чекала ночі.

Коли темрява вкривала весь світ своєю чорною ковдрою, маленькій бджілці ставало страшно і самотньо. Вона дуже боялась темряви. Та, коли на небі виблискувала перша зоря, маленька бджілка заспокоювалась. Вона розуміла, що в цій темряві вона більше сама і дивлячись, як інші зірки теж починають яскраво сяяти, міцно засинала. 

Вночі маленькій бджілці снилися чудові сни про те, як вони з першою зорею стають щирими друзями. Разом із нею вони гуляють по темному небі, бавляться та веселяться. Ці сни були справжньою відрадою для маленької бджілки. 

Проте одного разу, сонечко давно сховалось за обрій, вечір перетворився на ніч, але перша зоря на небі так і не з’явилась. Через це на небі не засвітили інші зорі, й місяць не прийшов на своє чергування Захвилювалась маленька бджілка: куди поділась перша зоря? Чому вночі знову темно? 

Стало маленькій бджілці самотньо й страшно. До ранку вона не змогла й на хвильку зімкнути очі. Весь день збираючи мед, маленька бджілка думала про те, куди поділась перша зоря? Проте відповіді так і не знайшла.

З приходом наступного вечора все повторилось: першої зорі не було на небі. Страх від темряви скував маленьку бджілку. Вона намагалась стулити очі, проте заснути все одно не вдалося. І от в голові маленької бджілки сяйнула думка: полетіти на небо й розшукати першу зорю. Вирішила вона дізнатись, що сталось з зорею та чому небо геть потемніло?

Здавалося все, що треба було маленькій бджілці — це змахнути крилами та піднятись у небо, але їй було страшно. Маленька бджілка довго вагалась, доки не зрозуміла, що страх перед польотом вночі, перемагає страх можливої втрати своєї подруги — першої зорі, яка щоночі допомагала їй перестати боятись темряви. 

Тож маленька бджілка набралась сміливості, розправила свої крильця та полетіла вгору. І чим вище вона підіймалась у небо, тим більше рішучості з’являлось в її серці. Вона бачила, що темрява нічого не може заподіяти й це додавало їй більше сил та впевненості у собі. Діставшись до зір, які понуро сиділи навколо однієї з хмаринок і важко зітхали, маленька бджілка ввічливо привіталась та запитала в них, де зараз перша зоря? 

 — О! — відповіла одна з зір. — Перша зоря захворіла. Ми не знаємо, що робити, — і зорі розступились, щоб маленька бджілка змогла побачити першу, яка лежала на хмаринці й зовсім не сяяла. — І як нам світити тепер? Перша зоря зазвичай першою з’являється на небі, а потім ми виходимо сяяти слідом за нею й запрошуємо місяць із собою. Тепер ми всі не знаємо, що робити. 

Маленька бджілка обережно опустилась на хмаринку біля першої зорі й спитала:

— Що з тобою?

— Напевно я захворіла. Бачиш зовсім не сяю, як раніше. 

— Ех, — зітхнула маленька бджілка, — ти напевно цього не знаєш та ти моя єдина подруга. Завдяки тобі я перестаю боятись темряви. Щоночі я чекаю, коли ти засяєш на темному небі й потім спокійно засинаю.

— Не знала, що я є для когось подругою, — усміхнулась перша зоря. — Але я дуже рада дізнатись про це і з задоволенням продовжу бути твоєю подружкою. На жаль, зараз я не можу сяяти, — сумно прошепотіла вона. — А де ти живеш? Я ніколи не бачила тебе тут на небі. 

— Я живу далеко звідси — на землі. Я, маленька бджілка. Кожного дня збираю мед. Ох, мед, — і маленька бджілка ненадовго замовкла, а потім радісно пискнула. — я знаю, знаю, як тебе можна врятувати. Мед, який я збираю, дуже корисний й обов’язково допоможе тобі вилікуватись і ти знову будеш яскраво сяяти щоночі. 

— Мед?  — здивовано спитала перша зоря, адже на небі в них ніколи не було меду й вона не знала, що це таке. 

— Так. Мед. Він тобі сподобається. Не хвилюйся, мед не тільки корисний, а ще й дуже смачний, — сказала на прощання маленька бджілка і змахнувши крилами, поспішила на землю.

Страх знову потроху огорнув маленьку бджілку. На землі було темно. Хотілось заховатись в якійсь квіточці й дочекатись ранку та сонечка. Проте маленька бджілка не могла дозволити, щоб страх темряви її переміг й вона не допомогла першій зорі.

Тож маленька бджілка поспішила зірвати один з листочків на дереві, набрала в нього меду, скільки змогла та поспішила знову на небо. Ледве вона розкрила листочок, як попросила першу зорю скуштувати мед. 

Перша зоря довірилась подрузі й скуштувала мед. Маленька бджілка казала правду, адже він був не лише корисним, а й дуже смачним. За мить перша зоря знову яскраво засяяла. Зраділа маленька бджілка, коли побачила, що першій зорі стало краще. Інші зорі радісно затанцювали навколо маленької бджілки й попросили першу зорю повернутись на небо.

З того часу маленька бджілка часто прилітала в гості до своєї подруги першої зорі й пригощала її та інших зір медом. А перша зоря щоночі з’являючись на небі, весело підморгувала маленькій бджілці, знаючи, що десь там, далеко-далеко на землі, вкладаючись спати, вона дивиться на свою подругу і перестає боятись темряви.