Материнська любов Жар-птиці

Читати казку: Материнська любов Жар-птиці

За прадавньою легендою у казковому саду, де водоспад хвилями й досі ллється прямо з неба на землю, перетворюючись на кришталь, одного разу поселилася справжня чарівниця Золота птиця або як її ще називають — Жар-птиця. 

Ця птиця колись дуже давно спустилася з іншого Всесвіту на землю, щоб оселитися тут. Проте земля в той час була не придатна до життя. Жити на ній було холодно і темно. Чи варто казати, що на землі нічого не росло?

 — Як тут жити? — подумала Жар-птиця і вирішила це змінити.

Змінити це було не просто. Щоб зародити на землі життя, Золотій птиці довелося віддати найдорожче, що в неї було — своє серце. Якщо хтось не знає, за тією ж прадавньою легендою, серце Жар-птиці — це яйце, незвичайне, особливе. Всередині того яйця живе немовля  — Сонечко. Золоті птиці можуть багато тисячоліть носити всередині себе Сонце й розділити їх вкрай важко. Хто наважиться віддати найдорожче, що в нього є? Хіба заради того, щоб врятувати планету!

Тож Жар-птиця не вагаючись, дістала своє серце та віднесла його на небо. За мить її синочок засяяв так яскраво, що на землі почали рости квіти, трава, тварини бігати й стрибати… дерева рости вгору, й ключем забили річки, озера, моря й океани! 

З кожним днем Сонце сяяло яскравіше, проте на жаль син Жар-птиці не знав відпочинку. Це засмучувало її, адже вона розуміла, наскільки важко її синочку щомиті дарувати світло цілій планеті, а вона як мати, хотіла, щоб він хоч деколи відпочивав.  

Тому Жар-птиця заради сина, вирішила створити маленькі, золоті ліхтарики, які мали освітлювати небо, коли її син Сонечко втомившись, захоче відпочити.

Завдяки ліхтарикам все живе буде знати, що темрява, як це було до появи Жар-птиці на цій планеті, не поглине землю назавжди і як тільки Сонечко відпочине, воно обов’язково повернеться на небо!

І хоча це було нелегко втілити навіть такій могутній чарівниці, як Золота птиця, все ж вона знала, що навіть її сльози, кожна з яких відбирала в неї поступово силу вогню, здатності палати найпрекраснішим полум’ям, була не варта того, щоб її син ніколи не знав відпочинку.  

Тому Жар-птиця знову не вагаючись, схиливши голову, почала гірко плакати. Кожна її сльоза, застигаючи в повітрі, перетворилася на справжню перлину. Ті перлини, які впали на кришталеву землю, вона забрала до себе, щоб потім замість них виросли зорі, які Жар-птиця зібравши разом, віднесла до Сонечка і розсипала по небесній мантії. 

Здавалося зорі візьмуть на себе здатність освітлювати землю, поки Сонечко відпочиватиме. Але зорі виявилися ще тими маленькими бешкетниками. Вони не хотіли чемно сидіти на одному місці. Зорі постійно стрибали, вертілися, бігали навколо Сонечка, заважаючи йому відпочивати й часто зривалися з неба. Золоті крихти падали вниз і коли потрапляли у воду ставали вже морськими зорями й продовжували бешкетувати там. 

Жар-птиця розуміла, що маленьких бешкетників треба вгамувати й вирішила створити для зір  —  місяць, щоб він за ними придивлявся. Але як створити місяць, коли Жар-птиця ітак вже поділилася з землею найдорожчим, що в неї було — своїм серцем, своїм сином, а зі сліз за допомогою кришталевої землі створила зорі заради нього?

Довго думала Жар-птиця, поки не згадала, що її пір’я також наділене над великою силою, бо з нього креслиться вогонь. І нехай сили того вогню не вистачить настільки, щоб освітити цілу планету вдень, як це робить її Сонечко, адже він створений з її серця, проте вночі планеті й не треба сильного світла. А це значить, що це стане під силу чарівниці.

Жар-птиця скинула пір’я зі своїх прекрасних крил, кришталева земля забрала їх і згодом на тому місці з’явився паросток, який перетворився на величезний місяць. Як і думала Золота птиця, він, звісно, не мав здатності сяяти настільки яскраво, як Сонечко, проте вночі для землі блідого світла від місяця було цілком достатньо. 

Звісно, без свого пір’я на крилах Золота птиця ослабла та все ж знайшла в собі сили піднятися в небо знову і віднести місяць туди, щоб її синочок коли втомиться, зміг нарешті відпочити. 

Місяць повис на небі, вгамував зір, відправив сина Жар-птиці спати й таким чином день та ніч нарешті розділилися. 

Задоволена Жар-птиця зітхнула з полегшенням, заколихала Сонце на своїх крилах і до самого світанку співала йому колискові.