Морська Німфея та Білосніжний Дракон

Читати казку: Морська Німфея та Білосніжний Дракон

Згасло сонце, з-під землі вилізли бридкі чудовиська та почали знищувати кожну живу рослину. Річки, моря, озера й океани разом із своїми мешканцями перетворилися на смерчі і щезнувши під землею, зібралися у Морську Німфею — однією з найменших вод якої була здатність зцілювати. Вона злякалася крижаної в’язниці в якій опинилась та Білосніжного мов перший сніг Дракона. Спостерігаючи за нею червоними очиськами, він голосно фиркнув та важко брязнув кайданами, які врізалися в крила. Залізні пути утримували величезні крила за спиною. Білосніжний Дракон не з доброї волі був тут. Бридке чудовисько полонило його ще маленьким й зараз змусило охороняти Морську Німфею, щоб та не змогла утекти. 

— Хто ви? Відпустіть мене? — попросила Морська Німфея.

Замість відповіді Білосніжний Дракон дихнув червоним полум’ям й до темниці заповзло бридке чудовисько. 

— Білосніжний Дракон ніколи не відповість тобі. Він полонений, як і ти. За роки ув’язнення я навчив його слухатись, — бридке чудовисько вказало на кайдани. — Тепер ти, Морська Німфеє! — гаркнув він. — Віддай мені свою здатність зцілювати.

— Навіщо? — незрозуміла вона.

—  Ми з чудовиськами все занапастили тут. Тепер вони нагорі, зроблять те саме й мені доведеться зцілювати землю щоб на ній хоч щось встигало вирости заради нашого існування! Там за пару днів і травинки не буде! — буркнуло воно.

— Вам недостатньо дощів, що стікають сюди, вони й на землі продовжать йти без мене, бо моя здатність потрібна живому що в мені є.

— Цього замало! Дощі не наплачуть океанів! — й почувши що Морська Німфея ніколи не віддасть своєї здатності, бо тоді загине все живе всередині неї бридке чудовисько додало, — посидиш з надцять років і як і Білосніжний Дракон передумаєш своїх риб, землю, чи за кого ти хвилюєшся рятувати від нас! — й виповзло з темниці.  

Білосніжний Дракон мовчки охороняв Морську Німфею. Вона хвилями намагалася розбити стіни крижаної в’язниці та він щоразу фиркав відмовляючись їй допомогти аж поки одного дня до темниці не забігла крихітна мишка. Вона привіталась з Морською Німфеєю й швидко заговорила: 

— Білосніжні Дракони особливі істоти. З ними сонце рятувало землю від бридких чудовиськ. На жаль з білосніжних залишився лиш цей. Його тато з сонцем вигнали бридких чудовиськ під землю й він почув, які слова для цього потрібно сказати біля сонця. Тому бридке чудовисько зачаклувало Білосніжного Дракона, щоб він перестав говорити. Щоб вибратись з-під землі воно створило закляття, а тепер хоче ще й здатністю зцілювати заволодіти.  

— Чому він не бореться?

— Кайдани на ньому ніхто з нас мишей не зміг перегризти. Без крил йому не дістатись до сонця як і без можливості говорити. Тож скажіть, чи ви б боролися?

— Так. — сміливо відповіла Морська Німфея. — Я намагаюся зцілювати кожну живу істоту, яка вистрибує з моїх хвиль на берег або раниться від корабля. Заради людей я підіймала затонулі човни. Такі як ви рятували землю від бридких чудовиськ. — вона подивилася на нього. — Ви здатні піднятися до неба. Я ж лише можу бачити сонце хіба відображенням в самій собі. Думаєте мені не боляче від власної руйнівної сили, адже здатності зцілювати я навчилась набагато пізніше: сама, створивши ту найменшу із вод у собі. А ви знаєте як повернути під землю бридких чудовиськ й нічого не робите. 

В очах Білосніжного Дракона з’явилися сльози. Він відкрив пащу та видихнув в бік крижаної стіни, яка розтанула. Морська Німфея подякувала Білосніжному Дракону і попросила своїх мешканців відчинити кайдани. Один з крабів вибравшись із її руки звільнив від них Білосніжного Дракона. Але крилами йому не вдалось поворухнути. Зачекавши поки він дозволить наблизитись Морська Німфея зцілила йому крила і повернула голос. Білосніжний Дракон їх широко розправив та допомагаючи Морській Німфеї забратись на себе, змахнув крилами. Краб який повертаючись назад подякував мишці за підказки та допоміг їй також забратися на крило. Почувши що вони збираються тікати бридке чудовисько заповзло до темниці, заверещало: 

— Куди ви поспішаєте? 

Морська Німфея махнула рукою та частина хвиль з неї закрили її та Білосніжного Дракона стіною, який завдяки повернутому голосу закричав так голосно, що сонце почуло його слова до себе навіть під землею. Він вибрався нагору, сонце засвітило й бридкі чудовиська повернулись під неї.

З тих пір перед світанком Білосніжний Дракон приходив до води покликати Морську Німфею із собою у небо, щоб разом вони могли побачити як прокидається сонце.