Різдвяна подорож пухнастого песика

Читати казку: Різдвяна подорож пухнастого песика

Ох, і засніжило напередодні Різдва. Сніжинки весело кружляючи, повільно спускалися на землю. Морозець розійшовся, так розгулявся, закрутився на різні боки, що почав легенько щипати за носики та щічки всіх, кого бачив. Сонце засяяло золотим промінням, визираючи з-за блакитних хмар.

Рудий песик з білими лапками, йшов стежкою повз ліс. Пухнастий малюк отримав надважливе завдання і не від будь-кого, а від самого Санта-Клауса. Перш ніж настане різдвяний ранок песик мав встигнути дістатися до хлопчика, який цілий рік мріяв про чотирилапого друга.

Не витримавши чекати до вечора, поки Санта почне розвозити подарунки, пухнастий малюк вирішив самостійно знайти будиночок, де жив хлопчик. Подумки песик уявляв, як він от-от сяде на поріг свого нового будинку й голосно гавкне, щоб його почули й зустріли.

Ще вранці Санта-Клаус зав’язав песику на шию гарний святковий бант та як тільки він відвернувся, пухнастий малюк непомітно вийшов з хатинки й направився в бік лісу.

Песик знав, що головне перелетіти через ліс, а далі — перший будиночок й стане його новою домівкою. Адже про це він теж почув від Санти.

Підстрибуючи вгору від радості так високо, що аж вуха здіймалися вгору, він продовжував крокувати своїм шляхом та вчився гавкати:

— Гав! Гав! Гав! — повторював пухнастий малюк. Поки що в нього не надто добре виходило. Він ще не навчився гавкати голосно й чітко. Замість цього чувся лиш тоненький писк, який розсіювався десь всередині вітру, перехопивши його, хоч і радісний, але тихий голос.

Крок, ще один, наступний. Пухнастий малюк не помітив, як встиг збитися з дороги. Сніг став посилюватися, а яскраве сонячне проміння, заховалося між високих дерев.

Цієї миті сніг надто голосно рипнув. Пухнастий малюк перелякано зупинився й озирнувся. Він тільки-но йшов тут, прямою дорогою, а зараз… дерев довкола стає більше, а дорога перед ним схожа на крихітну змійку.

— Невже я заблукав? — сумно пронеслося у голові, проте пухнастий малюк відмовлявся в це повірити.

Піднявши голову песик побачив, як вітер, колихаючи гілки, закрив деревами сонце. Довкола стало темно і пухнастий малюк, помітивши власну тінь, перелякано стрибнув вбік.

Тієї миті він скотився з гірки. Махнув розгублено лапками у повітрі й спробував знову стати на них та марно. Під ним було озеро, яке вкрилося вузькою смугою криги. Наступної миті вона голосно тріснула і пухнастий малюк провалився у холодну воду. Песик зойкнув й відчув, як хтось витягнув його на берег.

Пухнастий малюк тремтів від холоду. Перед ним стояли схвильована білочка, їжачок, який дістав його з води, та вовк з лисицею. Руда кудись щезла, проте невдовзі повернулася назад. В лапках вона тримала в’язані шкарпетки.

— Думала зробити собі подарунок на Різдво та тобі зараз потрібніше, — й перш ніж песик встиг подякувати, лисичка допомогла йому одягнути шкарпетки на всі чотири крихітні лапки, які тремтіли від води та холоду.

— Дякую, — сказав пухнастий малюк.

— Як ти тут опинився? — здивовано спитала білочка. — За день до свята?

— Я, я, — пухнастий малюк продовжував тремтіти від холоду. Вовк обережно взяв його собі на спину й поніс до ялинки, де було розпалене багаття, біля якого ведмедик якраз заварював для всіх смачний напій.

Рецепт того напою знав кожен лісовий мешканець. Трохи шипшини, дрібка малини, листя калини та мед. Ведмедик обожнював готувати цей напій кожного року напередодні Різдва, щоб пригощати всіх мешканців лісу біля ялинки, які у цей час збиралися разом, щоб прикрасити зелену красуню.

От і цього разу, ведмедик якраз роздавав напій, коли побачив пухнастого малюка. Наливши йому величезну порцію, ведмедик протягнув напій песику та запросив його зігрітися біля вогню. Він знову подякував і, поправивши свій святковий бантик, слухняно сів поруч з полум’ям. Шерсть висохла й нарешті пухнастий малюк перестав тремтіти.

Песик зігрівся й не помітив, як задрімав. Коли він прокинувся, майже стемніло.

— Ех! Я не встигну знайти будинок, де живе хлопчик до ранку, — сумно вигукнув він.

— Ми тобі допоможемо. — відповіла білочка. — Ти знаєш, куди йти? — спитала вона.

— Потрібно обійти ліс і перший будиночок, то і є мій новий дім. Так мені сам Санта-Клаус сказав, — розповів пухнастий малюк.

— Це не так далеко, якщо знати коротший шлях, — підхопив ведмедик. — Можеш разом з нами зустріти першу зорю на небі, а потім ми всі проведемо тебе до нової домівки. До ранку встигнемо, — додав він.

— А як ви зустрічаєте першу зорю? — спитав маленький песик і весело гавкнув. Цього разу в нього вийшло набагато краще.

— О, — підхопила білочка. Вона розправила свій пухнастий хвостик і сіла біля песика. — В нас все традиційно. Кожен приносить щось смачненьке: зернята, листа, яблука, мед, — і вона подивилася на ведмедика, — горішки… і ще багато всього. Ми сідаємо біля вогнища і, дочекавшись різдвяної зорі, вечеряємо разом, а потім відкриваємо подарунки. Бачиш, — і вона показала на величезну купу пакунків довкола ялинки.

— Скільки подарунків, — захопливо пробурмотів песик.

— Там і для тебе є, — всміхнувся їжачок. — На згадку про нас.

— Для мене? Правда? — зрадів песик. Не втримавшись, він підстрибнув та гавкнув. Цього разу в нього вийшло ще краще.

— Звісно, сподіваємося, ти цей святковий вечір проведеш з нами.

— Так. — погодився пухнастий малюк. — Може я й на наступний рік прийду до вас в такий самий час.

— Будемо раді. — відповів вовк і показав на небо, на якому в цю мить якраз засяяла перша різдвяна зоря.

Мешканці лісу пригостили маленького песика смачною вечерею. Під час якої розповіли про те, як живуть в лісі, а потім почався час відкриття подарунків. Один з них дістався і нашому песику.

Пухнастий малюк вже хотів розірвати подарунковий пакунок, зроблений з листя та ялинкових гілочок й прикрашений шишечками та калиною, але білочка порадила відкрити його в новій оселі. Тож песик взяв подарунок і разом з мешканцями лісу вирушив у славнозвісну подорож.

Вовк знав найкоротший шлях, аби пухнастий малюк точно встиг до ранку дістатися до потрібного будиночка.

І коли до будинку залишилося кілька кроків, мешканці лісу помітили в небі санчата Санта-Клауса. Скерувавши оленів вниз, Санта опинився над мешканцями лісу та крихтою:

— А я шукав тебе, песику. Ну, ж бо, сідайте всі до санчат! Мені ще купу подарунків розвезти. Буду радий, якщо допоможете.

Почувши це їжачок першим весело застрибнув в сані. За ним рушили й решта мешканців лісу та пухнастий песик. До самого ранку вони разом з Сантою каталися на санчатах та розвозили подарунки, а потім Санта привіз пухнастого песика до його майбутньої домівки.

Лишивши чотирилапого біля порогу, Санта попрощався з ним до наступного року, а мешканці лісу попросили пухнастого песика не забувати про них. Песик пообіцяв завітати до них в гості й залишившись сам, весело гавкнув. О! Це був найкращий «гав», песика, який тільки можна собі уявити — чіткий, серйозний, такий як має бути!

Невдовзі пухнастий малюк почув кроки й двері відчинилися. Над ним схилився маленький хлопчик, на ім’я Дмитрик, який міцно обійнявши песика, закружив його на руках і весело сказав:

— Привіт, пухнастий друже. Це твій новий дім! Ми з татом, мамою, бабусею та дідусем і сестричкою дуже-дуже чекали на тебе!

У відповідь песик весело завиляв хвостиком в різні боки. Це був чудовий ранок Різдва!