Різдвяне диво для білого білченяти

Читати казку: Різдвяне диво для білого білченяти

Сталося це напередодні Різдва. Резиденція Санта Клауса геть розвалювалася. Довелося йому переселитися. Поки лісові мешканці допомагали відбудувати його будиночок, Санта попросив бичка, принести йому листи від малечі до тимчасової хатинки. 

Бичок дуже зрадів, що Санта Клаус саме йому довірив це завдання. Кинувся до резиденції й дістав листи зі скриньки. Зібрав їх у величезний мішок й не помітив, як загубив одного з них. 

— От, Санта, тримай, всі листи в цьому мішку, — сказав бичок, повернувшись до Санти. 

— Дякую тобі за допомогу, — подякував Санта Клаус, — що б я робив без тебе?

Зрадів бичок, що зміг допомогти й не кому-небудь, а Санта Клаусу. Щасливий відправився додому й от, коли до домівки залишалося зовсім трохи, почув ніби його хтось кличе:     

— Бичок! Бичок! Зачекай!!!! 

Обернувся бичок. Бачить, до нього біжить зайчик, поспішає, як може:

— Лист, ти забув Санті передати ще одного листа! — й зайчик простягнув бичку листа. 

— Лист, — розгублено повторив бичок й взяв листа, — невже я міг… мені здалося, я всі листи склав у мішок!

— Всі, крім одного. — сумно зауважив зайчик. 

— Треба швидко повернутись до Санта Клауса, — вирішив бичок і схопивши листа, поспішив до бороданя.

Біг бичок так швидко, як міг. Та скільки не стукав у вікно, як не гукав Санту — марно. Бородань відправився розвозити подарунки. Зрозумів бичок, що запізнився. Що робити з листом, який залишився в нього?

Вирішив він, що сам зробить подарунок. Відкрив листа й почав читати:

«Дорогий, Санта Клаус!

Дякую тобі за те, що ти є. Кожного року я з нетерпінням чекаю Різдва не заради подарунків. Не думай, що ти даруєш не те, що я хочу. Це не так! Але цьогоріч мені нічого не треба, крім одного — подаруй мені друга. Так, так, подаруй справжнього друга, бо я зовсім сам, у лісі всі насміхаються з мене. На відміну від всіх білченят я не рудий, а білий. Через це ніхто не хоче дружити зі мною. Тож якщо є хтось на світі, хто зможе мене прийняти таким, як я є, знайди його, будь ласка. 

З повагою, білченя. Друга ялинка від річки».

«Друга ялинка від річки», — повторив бичок і поспішив до білченяти. Вирішив, що йому не важко буде виконати це бажання й стати другом для малюка. 

Підійшовши до дерева, бичок постукав у крихітні двері, які були міцно зачинені: 

— Білченя! Виходь!

— Тихіше ти, — буркнув білченя. — Не бачиш, я тут ховаюся. 

— Від кого? — здивувався бичок. Озирнувшись, побачив трьох рудих величезних білок, які лізли по ялинці й дражнили білченя.

— Виходь, білий! — вони кидали в дерево шкарлупою від горіхів, — від нас не сховаєшся! Ми знаємо, що ти там сам. Ніхто тобі не допоможе. 

І тут бичок не витримав: 

— Він не сам! — і бичок легенько вдарив рогами по дереву. — З ним я, його друг. 

— Друг? — руді білки покотилися вниз. — В цього невдахи немає друзів.

— Є! Я! — відповів бичок. Він швидко прогнав рудих білок та покликав біле білченя до себе. — Виходь не бійся. Будемо знайомитися.

Білченя нерішуче визирнуло зі своєї домівки:

— Ти від Санти? 

— Так, — всміхнувся бичок, — стрибай на мене, я твій новий друг, — і білченя з радістю стрибнуло на голову бичку. Він обійняв його за роги й досі не вірив, що тепер у нього є справжній друг. Бичок розповів про загублений лист та перепросив через те, що не Санта, а він виконав бажання білченяти. 

— Що ти, — відповіло білченя. — Це найкраще Різдво, і знаєш, я думаю: кожен з нас може стати Санта Клаусом якщо захоче. 

І вони разом пішли гуляти по лісі.