Різдвяне диво для Марічки

Читати казку: Різдвяне диво для Марічки

Відомому магією та дивами магазину дитячих книг на Різдво мало виповнитися тисячу років. Скільки років його власнику, вигляд якого не змінювався із року в рік, не знали й мешканці містечка. Магазин працював перед Різдвом. Чарівна скринька стояла в кутку, чекаючи на листи малюків. Коли до чарівної скриньки потрапляв лист про батьків вона сповіщала власника, що цього року можна встигнути виконати бажання дітей, як багато б їх не було якщо… і з цього дива перед Різдвом тільки починалися.

Високі полиці вщент заставлені книгами сяяли не гірше гірлянд. Тільки малюк переступить поріг, як герої книг із сніжинок та шматочків криги починали весело кружляти довкола дитини. Вони розповідали історії про добро, турботу, піклування, пригоди, дива та мрії. Малюк не помічав як взявши до рук одну, дві, три книги поспішав до каси. Батьки раділи, що діти люблять читати. Власник магазину теж й коли у когось не вистачало грошей, він віддавав книги задарма. Вдячні мешканці містечка пригощали його солодощами, лишали біля магазина подарунки та сюрпризи. 

Так було поки один з покупців не пригостив власника різдвяним пирогом, який приготувала дружина, а син прикрасив різнокольоровим ангеликом. Наступного року книга про них потрапила до рук його дитини. Читаючи про себе чоловік, дружина і син здогадалися, що власник магазину ніхто інший як справжній чарівник. Чоловік розповів іншим батькам й вони почали ще більше заохочувати дітей обирати книги в магазині й, звісно, не забувати віднести листа з бажаннями до чарівної скрині. 

От і цього року ледве дівчинка забігла до магазину й залишила лист у чарівній скрині, як та знаючи що в ньому — заговорила:

— Один чарівник любив здійснювати бажання дітей на Різдво, найбільше про тата і маму. З кожним роком бажань від малюків у його чарівній скрині більшало й він не встигав. Чарівник хотів зупинити час, щоб не залишати жодної мрії до наступного Різдва без втілення. Та як не намагався — не зміг. Втомившись чарівник не помітив як заснув. Йому наснилися батьки які розповіли, що знаючи що так буде: створили для нього чарівний годинник, який першого разу повинен знайти саме він, а далі діти які проситимуть здійснення бажання для своїх батьків. Чарівникові, а потім іншим щороку доведеться проходити лабіринт. Це справа не з легких,  — скриня перевела подих й помітивши радість в очах дівчинки від того, що вона зможе здійснити не тільки власне бажання, а й інших дітей продовжила, — прокинувшись, чарівник опинився під магазином і здолавши випробування отримав чарівного годинника. Він здійснив бажання малюків хоч їх багато зібралося у, — чарівна скриня закашлялася помітивши погляд чарівника, який показав що Марічка не має знати всього перед випробуванням, — так от, Марічко, — чарівна скриня назвавши ім’я дівчинки побажала їй повернутися із чарівним годинником якомога швидше.

Власник магазину посміхнувся і Марічка опинилась перед лабіринтом із стежок павутин над прірвою. Стежки лабіринту уособлювали чотири стихії. Спостерігаючи за павутиною, яка дихала, палала, пульсувала, випаровувалася й ставала такою як була Марічка подумала, що намагатиметься оминати стежки з вогню та води.

Наважившись ступити на стежку з землі вона відчула як та пульсує під нею. Мантія розділилась на тонкі пластини. Дівчинка підковзнувшись зойкнула та згадавши про бажання для тата і мами рішуче стрибнула до іншої стежки, потрапивши всередину буревію, який дихнувши збив її з ніг. Марічка спробувала витягнути руку вперед і зрозуміла, що з нього не складно вибратись, головне обрати наступну стежку. Крім з вогню ближчою виявилася з води. Дівчинка ступила на неї й хоч хвилі, якими її накрило були крижаними — це краще за стежку з полум’я.

Дочекавшись, коли лабіринт розділиться на нові стежки Марічка не розрахувавши наступного кроку, все ж впала на стежку з вогню. Від невидимого подиху її наздогнали бризки води, полум’я незадоволено фиркнуло й пропало. Марічка роздивилася по сторонах та схопилася за край стежки із землі. Марічка швидко побігла, щоб дістатися до стежки з води. Їй це вдалося. Залишилося кілька кроків й вона вийшла з лабіринту. Дівчинка зупинилась перед сухим деревом, яке вкрилося зеленим листям. На одній з гілок Марічка побачила змію. Поруч із нею був чарівний годинник. Змія махнула хвостом на купу снігу й він почав показувати як книги в магазині чарівника те, як Марічка проходила лабіринт.

— Багато, хто відступав он тут, — й змія вказала на вогонь, — або ось тут, — і змія показала, як Марічка не злякавшись буревію, здолала стежку. — Ти згадала про тата з мамою і жодного разу не відступила. Не здалася, коли тебе накрило крижаною водою. Я впевнена якби на твоєму шляху, а не під ним з’явилися й люті дракони, — і змія показала, хто підпалював стежки лабіринту, — ти, Марічко і тоді б не відступила. — змія перегорнула мантію землі, під якою вирували вулкан й замість них хвилі води стрімко закружляли довкола себе. Дівчинка здогадалася, що це цунамі.

— Ох, — тільки й виговорила вона, бо вітер визирнув до неї крізь буревій. — ви вирішили мені допомогти? 

— Так. — відповіла змія.

Всміхнувшись вона показала Марічці її листа з бажанням про тата і маму. В ньому дівчинка написала про кожен день важкої праці тата, який пізно повертався додому. Марічка просила, щоб тато мав змогу більше відпочивати, хоч іноді й матусю, яка не звертаючи увагу на хворобу, продовжувала важко працювати. Разом вони майже не проводили час, а дівчинка мріяла частіше бачити батьків — не втомлених, а здорових і щасливих. Згадавши про це змія, як і чарівна скриня перед нею хотіла дещо додати, але чарівний годинник злетівши з дерева опинився у Марічки в руках й змія вирішила, що решту дівчинці розкаже чарівник. 

Чарівний годинник із чотирьох стихій: вогню, повітря, води та землі дивився на Марічку нерухомими стрілками. Дівчинка хотіла його завести та  чарівник повернув її в магазин і підказав Марічці, що для цього потрібно розказати своє бажання. Марічка розповіла, що хоче для тата з мамою й стрілки чарівного годинника почали рухатися вперед. Із чарівної скрині визирнули бажання дітей. Одне за одним вони здійснювалися.

—  Годинник необхідно знаходити щороку й щоразу це має бути хтось інший, незмінним залишається бажання про батьків. Завдяки тому що ти, Марічко, попросила в листі здійснити не одне бажання для тата із мамою, а кілька і кожне з них є надважливим наступні п’ять років годинник не доведеться шукати, він буде стояти, он там, — і власник магазину показав на одну з поличок. — Зізнаюся, пройти лабіринт завдання не з легких. Мені не вдалося отримати годинника на кілька років, хоч його створили мої тато з мамою.

— У вас, — Марічка не стримала подиву в очах та зрозумівши, що збиралася запитати, швидко притнула язика. 

— О! — здогадався чарівник, — ти як і всі хотіла дізнатись, скільки мені років? Хм, — задумався він. До магазину увійшли його батьки, — скажімо так, я застав динозаврів не в переписах легенд які перетворились на історію, а моїм батькам трохи більше ніж мені. — й зібравши для дівчинки книг у подарунок провів її на вулицю, щоб зачинити магазин до наступного Різдва.

— А що ви загадали коли пройшли лабіринт? — розгублено спитала Марічка.

Власник магазину не відповів. Він подивився у вікно. Біля чарівної скриньки стояли його тато з мамою. Тієї ночі він здійснив для себе бажання кожної дитини, щоб хоча б Різдво батьки провели з ним, навіть якщо вони лише фантом.