Сміливе білченя

Читати казку: Сміливе білченя

На високому-високому дереві жило білченя. Кожного ранку ледь сонечко розправляло свої промінчики, крихта відправлявся на пошуки їжі. Збирав плоди, ягоди та горішки, а потім повертався до своєї домівки.

І от одного разу, не встиг крихта визирнути зі своєї нірки, як побачив на сусідньому дереві величезну змію. Повзла змія прямісінько до сусіднього дерева, на якому якраз було гніздо з маленькими пташенятами. Налякана малеча пищала від страху. Вони кликали матусю, проте її не було. А змія… вже розкрила свою страшну пащу. Вона звивалася навколо гнізда та голосно шипіла.

Не став білченя чекати, поки змія нападе на пташенят. Стрибнув на дерево до змії і як закричить:

 — Хвостата, а ну не чіпай маленьких пташенят!

Змія повернула свою голову до білченяти:

 — Це, хто тут такий сміливий?

 — Я! — сказав рудий пухнастик. Він швидко стрибнув до гнізда з пташенятами й закрив їх собою. — Спробуєш образити малечу, будеш мати справу зі мною.

 — З тобою?  — зашипіла змія. — Як ти зможеш мене зупинити, — і змія махнувши своїм довжелезним хвостом, скинула білченя з дерева.

Пташенята відкрили свої дзьобики та визирнули з гнізда, щоб упевнитися, що з білченям все добре. Крихта впав на траву. Піднявшись та почухавши чоло, яким вдарився, подивився на змію.

 — Так от як ти? Ну що ж, начувайся!  — крихта поспішив до своєї нори. Знайшовши схованку з горішками, швидко зробив рогатку з гілочки. Прицілившись в бік змії, білченя почав обстрілювати її горішками.

 — Ти що не боїшся мене? — закричала змія та повернула голову до нього. Вона залишила пташенят й поповзла на сусіднє дерево до білченя.

Проте рудий пухнастик не розгубився. Коли горішки закінчилися, він почав кидати в неї запаси своїх ягід. Змія ухилялася в різні боки. Білченя згадав, як нещодавно приніс до своєї схованки величезне червоне яблуко. Схопивши його, крихта дочекався, коли змія буде поруч з ним. Ледве вона роззявила пащу, як крихта кинув яблуко прямісінько в неї. Похитнулася змія і впала з дерева.

Зрозуміла хвостата, що сміливе білченя не відступиться й поповзла геть. Ох і зраділи пташенята. Почали дякувати своєму рятівнику, а коли їхня матуся повернулася до гнізда, розказали їй про добрий вчинок рудого.

З того часу, пташка кожного разу, коли приносила пташенятам щось смачненьке  — не забувала й про білченя. Горішки рудому пухнастику принесе, ягоди. А білченя, коли пташки не було в гнізді, сидів поруч з пташенятами на гілці. Дивився, щоб ніхто малечу не ображав!