Святий Миколай та листоноша

Читати казку: Святий Миколай та листоноша

Кожного року напередодні найважливішого свята для малечі, діти писали Миколаю листи. Святий отримував їх й перевіряв у своїй величезній чарівній книзі кожного малюка. Діти, які протягом року чемно себе поводили, отримували подарунки та солодощі, а неслухняні знаходили різочки під подушкою.

Проте, прийшов рік, коли скринька біля хатини Миколая виявилася пустою. Засумував Святий, задумався: невже маленькі діти перестали в нього вірити?

Побачила це білка, стрибнула Святому на плече й спитала:

— Миколаю, ти чому сумний?

— Цього року жоден з дітей не написав мені листа, не попросив подарунків. Певно, я більше не потрібен дітям.

— Як не потрібен? — здивувалася білка. — Звісно, потрібен. Не може бути, аби всі діти забули про тебе.

— Ти хочеш заспокоїти мене, — сумно відповів Святий Миколай і показав білці пусту скриньку, — діти перестали вірити в мене. Вони не хочуть, щоб я приносив їм подарунки чи різочки. Краще у святкову ніч я залишусь тут, у своїй хатинці, самотній і нікому не потрібний, — мовив Святий.

Злякалась руда і побігла до лісових мешканців. Зібрала вона усіх на галявині та розповіла, що сталося.

— Не може бути, щоб у скриньці не було жодного листа. — сказав заєць. — Мій малюк писав листа до Миколая, я сам бачив.

— І я, — підхопила ворона. — Наші воронята йому першими написали. Ще тільки листя почало падати з дерев, як я віддала листоноші листи.

— І ми відправляли! — підхопила ведмедиця.

— І ми! — донеслося звідусіль.

Задумалися лісові мешканці, куди могли подітися дитячі листи? Вирішили вони відправитися до листоноші, щоб дізнатися про це. Тільки—но підійшли до його будиночка, як побачили на кухні біля лавки купу мішків з конвертами.

Взяв листоноша одного мішка з листами та й відправив його у піч. Не встигли листи догоріти, як він за інший вхопився. Розхвилювалися лісові мешканці, у вікна та двері загрюкали. Вимагали від листоноші віддати їм мішки з листами. Проте листоноша їх не послухав. Останній мішок викинув в піч і наказав всім забиратися геть.

Насварили лісові мешканці листоношу і поспішили повернутися до Святого. Розказали звірі та птахи Миколаю про те, як листоноша знищив усі дитячі листи. Схопився Миколай за голову, геть розгубився!

— Ой, лишенько, що робити? Як мені тепер дізнатись, кому який подарунок дарувати? — запитав він. — До свята всього день залишився!

— Пропоную усім, хто готовий допомогти Святому Миколаю, зробити крок уперед. — сказала білка, і всі лісові мешканці підступилися до неї. — Я так і думала! За цей день нам потрібно дізнатися, які подарунки замовляли діти Святому. Пропоную розділитися. Великі звірі залишаться в лісі, обійдуть кожного малюка, розпитають, чого він бажав, запишуть і передадуть Миколаю. Маленькі звірі та птахи вирушають разом зі мною у міста та села, будемо пробиратися у відкриті вікна та димарі, прокрадатися повз дорослих та дізнаємось у кожної дитини про який подарунок вона мріяла, — пояснила білка.

— А я своєю чергою, — вирішив Святий Миколай, — сховаю чарівну книгу до наступного року і завтра подарую усім малюкам те, про що вони мріяли.

Розділилися лісові мешканці між собою. Ведмеді, вовки та лисиці побігли розпитувати малюків, що жили в лісі про подарунки, а маленькі білки, єноти, зайці та птахи стрімголов поспішили у міста та села.

Усього за день звірі та птахи встигли заглянути до кожного будиночка та гнізда. І коли вони записали останнє побажання стосовно подарунка, передали Святому. Не встиг Святий зібрати необхідне у сані, як почув за спиною голос листоноші.

— Вибачте мені за те, що я накоїв. Я не любив це свято, — зітхнув листоноша і розповів про те, що багато років тому, коли він був зовсім маленький, він постійно відправляв листи до Миколая і просив в нього лише один єдиний подарунок — цуценя. Йшли роки, але його бажання так і не здійснилося. Тоді листоноша пообіцяв собі, що коли виросте — будь—що помститься Святому. Так і сталося. — Але після того, як я спалив усі дитячі листи, задумався про свій вчинок і зрозумів, що геть забув про малюків, які по всьому світі, як і я колись, мріють про подарунки від тебе!

— Що ж, якщо ти справді жалкуєш про свій вчинок, я вибачаю тобі, — мовив Миколай і склав всі подарунки в сані.

Опустив голову листоноша і пішов до себе додому. Довго він сидів біля пічки, про свій вчинок думав, аж поки не задрімав. Під ранок йому здалося, що хтось його у щоку лизнув. Відкрив очі та побачив цуценя! Маленький пухнастик сидів біля нього та радісно гавкав.

— Звідки ти взявся?

— Це твій новий друг, — відповів Святий. — Дійсно, багато років поспіль я отримував листи від тебе з проханням подарувати цуценя та кожного року, ти поводив себе вкрай погано, за що отримував від мене різочки. Я завжди сподівався, що ти виправишся, і я обов’язково подарую тобі пухнастого друга. Але цього не сталося. Лише зараз після свого поганого вчинку ти прийшов до мене і вперше в житті попросив пробачення. Я радий, що ти почав змінюватись і, хоча ти вже дорослий, все ж заслужив, щоб цього року твоя мрія здійснилася, — і погладивши маленького песика Святий Миколай щез.

Ох, і зрадів листоноша такому подарунку! З того часу дитячі листи до Миколая більше не пропадали. Листоноша завжди залишав їх у скриньці й нагадував Святому не забути прочитати кожного листа.