Святий Миколай та зайченята

Читати казку: Святий Миколай та зайченята

В одному лісі жили брати — зайченята. Старший брат — Артус був дуже слухняним зайчиком. Поважав думку батьків, був відповідальним та намагався не бешкетувати. На відміну від молодшого брата — Бантика. Малюк не слухав дорослих, не любив вчитися й, ох, що тут скажеш: поводив себе, як справжній нечемнюх. 

Старший братик та батьки тільки й встигали казати: “Бантику, не можна себе так поводити!”, “Бантику, не роби цього!”, Бантику, це дуже і дуже погано!” 

Кожного року Артус отримував від Святого Миколая подарунок, в той час, як молодший брат Бантик знаходив під подушкою лише різочки. І все б нічого та Бантик також мріяв про подарунки від Миколая.

— Ех, Бантику! — сумно зітхала матуся, — який же ти бешкетник. Якби ти поводив себе, як старший братик, в тебе було б стільки ж подарунків від Святого, скільки в Артуса.

— Матусю, не розумію, звідки Миколай знає, що я погано себе веду? — спитав якось Бантик. 

— У Святого, — заговорила зайчиха, — є величезна чарівна книга, в якій записані всі-всі діти на світі. До неї потрапляють всі дитячі вчинки. Напередодні свята Миколай відкриває цю книгу і бачить, хто з діточок добре себе поводив, а хто погано. — пояснила матуся. — Святий готує подарунки для слухняних та чемних і різочки для не послухів. Ти ж, Бантику, жодного дня не поводив себе добре. Певно і цьогоріч отримаєш різочки. 

Почув це Бантик і опустив голову. Подивився на матусю, потім на старшого братика, який прийшов розпатланий додому, ще й в снігу:

— А ти, певно, як завжди отримаєш свій подарунок! Наш слухняний Артус. Улюбленець матусі й Святого Миколая. — буркнув Бантик. 

— Як би ти зрозумів, що не можна бути таким неслухняним. — прошепотіла матуся, але у відповідь Бантик лише відмахнувся. 

Малюк вирішив цьогоріч будь-що отримати подарунок від Святого. Дочекався Бантик, поки всі заснуть, вислизнув з теплого ліжечка і відправився до хатини Миколая. Зазирнувши у вікно, Бантик побачив Святого, який дрімав у кріслі із чарівною книгою у руках. 

— Ось вона! — радісно пискнув Бантик і відкривши двері, прокрався повз Миколая. 

Малюк підійшов до чарівної книги, зазирнувши в неї, прочитав напис: “Зайчик Артус”. Здогадавшись, що в книзі описані вчинки його старшого братика, малюк продовжив читати. 

За рік Артус зробив купу добрих справ… допоміг білці нести важкі горіхи, визволив лисицю з капкана й навіть пригостив ведмедя морквиною. Але те, що зайчик прочитав далі, дуже його здивувало. Виявляється, Артус вперше не отримає подарунка від Святого. Й через кого? Білченя, на ім’я Чіп. 

Ох, цей Чіп! Бантик його дуже добре знав. Не проходило і дня, щоб він не зачіпав Бантика, який був найменшим у лісі. Чіп ображав Бантика, і от, як виявилося Артус заступився за нього й вони, лишенько — побилися!  

Хотів було Бантик перегорнути сторінку чарівної книги, щоб знайти себе. Пером, яке лежало поруч зі Святим, Бантик збирався перекреслити погані вчинки за рік та замінити їх на добрі, але не зміг. Молодший брат продовжував дивитися на книгу, в якій було написано, що Артус захистив — його, свого неслухняного братика. І це в той час, як Бантик так негарно себе повів із ним. 

Тож замість того, щоб вчинити негідно й отримати подарунок від Святого, Бантик взяв перо і викреслив слова про бійку Артуса та Чіпа. Не встиг він повернути перо на місце, як почув своє ім’я: 

— Бантику! — покликав Святий Миколай. 

— Йой! — розгублено пискнув Бантик. Він притиснув вушка, сподіваючись, стати непомітним. — Це ви до мене, Миколаю? — нерішуче додав він. 

— Так. — Святий Миколай подивився на чарівну книгу. — Навіщо ти це зробив? — і він показав на сторінку, на якій відобразився напис про бійку Чіпа та Артуса. — Бантику, ця книга направду чарівна і ніхто не може змінити, що в ній написано. Навіть я, — додав Святий, — не здатен на це.. 

— Вибачте, будь ласка, — сказав Бантик. — Я, я, — він розхвилювався. — Це все я. Мій старший брат ні в чому не винен, — і зайчик розповів Миколаю, чому так вчинив. — Я прийшов, щоб приховати погані вчинки й отримати подарунок на свято. 

— Що ж, Бантику, ти набрався сміливості й розповів правду. Вперше ти відчуваєш провину за свою поведінку. Якщо ти надалі будеш намагатися чемно себе поводити, слухатимешся батьків й знайдеш сили виправляти скоєні помилки, а не робити одну за іншою, — і Святий вказав на книгу, — хтозна, що чекатиме на тебе під подушкою в цьому році. А тепер повертайся додому. Скоро ранок й твої рідні хвилюватимуться за тебе. 

Вислухав зайчик Святого Миколая й стало йому геть соромно. Хотів він попросити Святого Миколая показати, що написано про нього в книзі та не наважився. Опустивши голову, Бантик пішов додому. Заліз у тепле ліжечко, проте до самого ранку не зміг стулити очей. 

Як сталося, що після всього, що він накоїв, Святий не звинуватив його? Бантик навпаки дізнався, що він не такий й поганий малюк. Тож тієї ночі Бантик дав собі слово, що більше ніколи не буде бешкетувати. Вранці він прокинувся раніше за тата з мамою, приготував сніданок, а після того, як вся родина поснідала, Бантик чемно зібрав брудний посуд і вимив його. 

Матуся, батько та Артус здивовано спостерігали за Бантиком, який цим ранком дивував гарною поведінкою. Перед тим, як піти до школи, малюк підійшов до старшого братика. Вперше Бантик міцно обійняв Артуса:

— Все ж варто перепросити, навіть, якщо це Чіп, — сказав Бантик, — який мучить мене. Можливо з часом ми навіть подружимося. 

Вислухав його Артус і взявши кошик з горішками, пішов до Чіпа, щоб перепросити. Чіп так здивувався, що з того часу, не зачіпав Бантика, а й справді з ним подружився. 

Коли ж нарешті прийшов день Святого Миколая, Артус і вперше Бантик, отримали від Святого чудові подарунки. Бантику навіть здалося, що коли він відчиняв вікно, побачив Святого, який поспішаючи до інших дітей на своїх крижаних конях, весело помахав йому рукою.  

Автор: Інга Квітка