«The Mysterious Ten»: квітковий ельф та археолог

Читати казку: «The Mysterious Ten»: квітковий ельф та археолог

Понад вісімдесят років тому на тернопільський цвинтар приїхали німці й попри заборону почали зводити будинок. В кишені одного з них з Німеччини залишилась насінина лілії квітки-будиночка ельфів наділених магією. Вони жили і помирали з квітами в яких народились та відчували на цьому світі всіх і все ким чи чим вони не були. 

Насінина впала на палю, з неї виросла лілія та синьоокий квітковий ельф з білим як його квітка волоссям. Шум будівництва розбудив потойбічні сили цвинтаря. Розгнівані примари піднялись з могил і збирались нашкодити місту та крихта запечатав їх під фундаментом. Будівельники продовжили мурувати, а квітковий ельф утримував всередині кількох примар, які прослизнули у недобудований будинок крізь захист. 

Сутності виявилися добрими мов діти. Примари видавали різні звуки та задівали речі на будівництві під час ігор. Це лякало людей та викликало у них головний біль. Засмучені сутності вирішили попереджати про свою появу і проявлятися у вигляді пари, що утворюється у чайнику під час кипіння або ставати людиною, яку бачили перед собою. На квіткового ельфа примари перетворитись не могли. 

Квітковий ельф знав, що його будиночок можуть зірвати або розтоптати, квітка може замерзнути чи потонути під зливою й шукав можливості подовжити їй і собі життя, щоб захистити будинок і місто. Він відчув, що місцем здатним на це є заховані під бездонним озером Вікнина джерела. Крапля з них продовжить життя на день одній лілії. Квітковий ельф не мав здатності літати, чи телепортуватися і пересувався веселками. Для створення явища він ловив на долоню відблиск місяця та сонця, туману чи води й йшов куди хотів. 

Спустившись веселкою до джерел він узяв кілька крапель, більше забрати крихта не міг. Могутніми чарами квітковий ельф закрив джерельні краплі, щоб вони не змішались із водою озера Вікнина та пішов веселкою назад. Сяйву, яке допомогло розгледіти дно зраділа болотяниця. Вона мала гусячі лапки та сині очі, могла здіймати бурю, зливу, град, створити туман й без зілля та була єдиним добрим духом озера. Болотяниця рятувала потопельників не лише в Вікнина, а й в паралельному світі від злих мешканців. Вхід до нього був у озері неподалік її латаття. Вихід в наш світ мешканці паралельного світу шукали безрезультатно притягуючи лиш воду дошкою артефактом без написів та візерунків.

Господарі болота злі духи болотяники при появі явища на дні вщент забудованого їхніми кам’яними будиночками висунули з вікон не лише голови з нашорошеними гострими вухами, а й товсті пуза обмотані равликами, водоростями та риб’ячою лускою і спини покриті мохом. Вони вилупили вирячені очі на яскраву дугу із квітковим ельфом і джерельними краплями в руці. Крихта видався їм схожим на людину. Злі духи несамовито заревіли та обернулися на чорних волів. Квітковий ельф не звернув на них уваги. Вони вистрибнули з вікон, перетворились на ченців в рясах і покликали крихту до себе, щоб заплутати і залишити тут.

Квітковий ельф не озирнувся й ображені злі духи покликали величезних губатих та вусатих риб-потвор. Соми зростом з людину ковтали потопельників у озері, носили людей в собі по кілька років, а потім випльовували на берег у тому віці, в якому спіймали. Здивовані нахабством квіткового ельфа риби-потвори згадали розмови людей на березі про крихту з веселками, який запечатав розгніваних примар під фундаментом будинку та не наважились підплисти ближче. Квітковий ельф піднявся на берег, розсіяв явище під водою, створив нове з туману та пішов до своєї лілії. 

Крихта схилився над квіткою, звільнив джерельні краплі від магії та віддав їх лілії. В неї щезло коріння і цибулина. Квітка піднялась на добудований будинок з примарами став початком ще одного захисту від виходу з нього у місто примар. Квітковий ельф заховав лілію під паростки плюща. Від квітки на стіні відокремилась така ж лілія, за нею інша й коли сонце піднялося в небо пелюстки кількох лілій визирнули з-під плюща. Квітковий ельф створив веселку довкола будинку з примарами й поки люди замість лілій над плющем бачили та милувалися нею крихта пішов по ній за джерельними краплями. 

Лілій ставало більше. Квітковий ельф частіше повертався до озера Вікнина за джерельними краплями. В будинок з примарами заселились троє залізничників. Вони були великими і сильними й могли принести багато джерельних крапель та квітковий ельф не відчував в них здатності зануритись у бездонне озеро без страху перед водою і повернутися звідти. 

Крихта спостерігав як залізничники казали один одному: «дякую», «будь ласка», «вибач», «привіт». Ці слова викликали у них посмішки. Вони облаштували майстерню, вручну перемикали колії, знесли необхідні для життя речі та ліжка, стільці, столи без та полицями для книг, телевізор і заселились у кімнати. Одне з приміщень об’єднали з іншим. В першому почали готувати їсти. У друге перенесли телевізор, розставили полиці, поклали у них книги та газети й постійно читали. Квітковий ельф робив те саме. Примари проявлялися, зазирали йому та залізничникам через плечі, раділи малюнкам на сторінках щотижневої газети із дитячим розділом та просили квіткового ельфа їм почитати. По телевізору залізничники дивились різні історії несправжніх істот та ігри в футбол, які з нетерпінням чекали і примари і квітковий ельф. Для зручності залізничники поставили дві маленьких, скромних канапи із тумбочками навпроти телевізора. 

В майстерні люди піднімали трубку телефону, говорили по ньому про певні години роботи для магазинів, своєї роботи та інших, обмінювали гроші на воду, одяг, їжу, оплачували світло і воду в будинку, які примари та квітковий ельф для себе створювали самі й на жаль для них одного дня залізничники зібрали одяг залишив речі, книги та меблі й пішли до виходу. Один з них сказав: 

— Якби не довелося з’їжджати я б тут жив. Де ще знайти житло за такі малі гроші і все через примар яких заспокоїти можна дитячою історією. До речі подав оголошення в газету, хочу продати трохи рослин. Цьогоріч надто їх розрослося.

Люди пішли. Квітковий ельф за ними сумував й вирішив облаштувати для людей всі шість кімнат у будинку. Також він чекав, щоб відчути того, хто міг діставати джерельні краплі для лілій, які на той час розрослися до поверху кутової стіни, заселити сюди та вмовити його допомагати.

В залишених залізничниками газетах квітковий ельф побачив, як виглядають оголошення. Він спустився в підвал. Примари не залітали у пусте приміщення з купою труб, інвентарем залишеним від будівництва та не працюючою лампочкою. Квітковий ельф створив світло, врахував, що людям рослини краще пропонувати у ґрунті знайшов в підвалі відра, великі й малі горщики та пакування. Він насипав в них землю та взяв кілька квітів із стіни будинку. Без джерельних крапель на ранок у лілій з’явилася цибулина з корінням й квітковий ельф посадив їх у горщики. 

Крихта створив веселку довкола будинку із примарами. Він пішов за джерельними краплями, повернувся віддав їх ліліям та пішов за наступними. У лілій щезли цибулини з корінням, які повернулись уранці. Стемніло. Крихта взяв горщик з лілією вийшов з будинку й знайшов магазин квітів. Зупинившись перед його дверима квітковий ельф дочекався, коли продавець переверне табличку на дверях з «відкрито» на «зачинено», засуне шторку та зачинить двері ключем. Світло на порозі вимкнулося й до нього підійшов хлопець. Квітковий ельф непомітно поставив квітку перед ним і сказав: 

— Можете взяти цю. Буду вдячний якщо в вас є гроші. Давайте скільки вважаєте за потрібне. 

Хлопець нахилився й побачив білу лілію. Він взяв квітку в руки й озирнувся по сторонах. 

— Де ви є? 

Хлопець зачекав на відповідь та розгублено лишив на вікні магазина гроші, подякував і пішов. Квітковий ельф радісно підхопив залишені монетки, повернувся до газети і написав оголошення та прохання про продаж лілій перед будинком з примарами: «Вибачте, будь ласка, що не приніс оголошення особисто, не маю часу. Сподіваюсь їх вистачить для оголошення. Дякую. Це вам». Вранці перед відкриттям щотижневика квітковий ельф відніс записку з грошима та на знак вдячності і вибачення кілька горщиків з ліліями. 

Минуло дві години й квітковий ельф помітив перших покупців перед будинком. Завдяки веселкам на які милувались люди він швидко виніс квіти і попросив у записці пристібнутій до однієї з них: «Лишайте скільки вважаєте за потрібне. Дякую. Приходьте ще». На четвертий день покупці не прийшли і квітковий ельф розрахував скільки потрібно на його оголошення та оплатив на тиждень разом із газетою прочитав, де люди купують книги й так як не знав, які обрати залишив гроші перед порогом із проханням: «Відправте, будь ласка, у будинок на колишньому цвинтарі ті на які вистачає ось цього. Якщо можна занесіть всередину. Дякую». 

Продавець книг прочитав прохання з будинку з примарами про який знав правду, поклав кілька книг у коробку та ввечері відніс їх до порогу. Він збирався піти та помітив відчинені двері і покликав: 

—  Вибачте, це ви книги хотіли купити?

 — Я. 

Квітковий ельф не наважився показатися продавцю книг який згадав про прохання в записці заніс книги всередину і озирнувся. Будинок з примарами виглядав охайним. 

— В вас файно веселки виходять. — він помовчав в очікуванні відповіді крихти, але той не видав ні звуку. Натомість примари у вигляді пари закружляли довкола коробки із книгами. Одна з них піднялася в повітрі і відкрилась. Сторінки перегорталися одна за одною. — Отакої. — розгублено прошепотів продавець з книгами. Він згадав слова залізничників, що примари тут як і той, хто запечатав цвинтар під будинком не є злими, опанував страх та додав: — Вам ще щось треба? 

— А є історії, де багато малюнків, як для дітей? 

Квітковий ельф намагався говорити якомога сміливіше та приховати тремтіння голосу не зміг. 

— Є. 

— Я, — подумав квітковий ельф додав, — прийду за тиждень, два. 

— Можу і принести.

Продавець книг посміхнувся та ще раз глянув на приміщення і примар вийшов на вулицю. Примари перенесли книги до бібліотеки. Квітковий ельф створив веселку та пішов за джерельними краплями. Частину лілій яким повернулось коріння крихта висадив у горщики, написав оголошення та ранком відніс до дверей щотижневика. За тиждень йому вдалося зібрати на дві книги для примар та ліжко в ще одну кімнату. Продавець книг приніс дитячі історії до будинку й крихта наважився йому показатися. Чоловік допоміг квітковому ельфу із меблями до інших кімнат і поступово з кількох полиць зібралась бібліотека. 

Провідний телефон у майстерні та подачу оголошень квітковий ельф замінив на мобільний та інтернет. Люди не заселялись в будинок і крихта прочитав на одному сайті, що гості міст можуть заїхати на тиждень, два або більше в будь-яке з місць передбачених туром, якщо оберуть для себе або у якості подарунка близьким «The Mysterious Ten». Туристам пропонували відвідати озеро Вікнина у Хропотово, психіатричну лікарню у Вінниці, відьомську гору в столиці і інші не менш загадкові місця. Повний тур або частковий передбачав усі перевезення та обов’язкову участь кожного туриста у вечері із ночівлею в Підгорецькому замку, щоб туристи могли познайомитись, обговорити маршрути відпочинку, додати для себе нові локації та просто поділитися враженнями від загадкових місць із позначкою: «для любителів гострих відчуттів». 

Квітковий ельф відчув у кожному з місць туру, хто і що чекає на туристів й з деякими із них ні за що б не зустрівся та зрадів можливості заселити людей в будинок з примарами і потрібній йому людині з їхньою допомогою показати Вікнина написав до туроператора. Крихта попросив включити його будинок до списку проживання на будь який термін. Туристи почали приїздити до будинку з примарами. Одним подобався шум, поява примар та власне відображення, яке вони створювали, але були ті, хто не дивлячись на розповіді місцевих мешканців і квіткового ельфа який, знайомився і радо співіснував з гостями лякалися й тікали.

Для оплати будинку з примарами, зручності туроператора та продажу лілій один з туристів допоміг крихті оформити безготівковий рахунок. Квіти як і плющ над ними повністю вкрили стіни і стелю будівлі та підлога у підвалі почала підніматися, як хвилі озера Вікнина через те, що злі духи болотяники та риби-потвори змовились з мешканцями паралельного світу й за допомогою артефакту притягнули воду під цвинтар вдруге потурбував потойбічні сили. Вони хотіли звільнити будинок з примарами від захисту квіткового ельфа, щоб він не використовував джерельні краплі.  

Квітковий ельф терпляче чекав, коли лілії почнуть рости на підлозі підвалу й посилять захист. Увесь день та ніч крихта ходив веселкою й зібрав необхідну кількість джерельних крапель. Він повернувся ще раз, дістався джерел та відчув потрібну йому людину безсило впав на дно. В цей час двадцятишестирічний археолог та фридайвер Мирослав Петренко, який за два роки досліджень підняв з дна Дніпра в Києві десять унікальних артефактів помітив дещо, чого не зміг розгледіти. Мирослав пірнув глибше та роздивився частину корабля. Знахідка ставила під сумнів, що легенда про море у річці є лиш легендою. Він помахав колегам, що знайшов можливість продовжити дослідження та підняти знахідку.

Злі духи болотяники та риби-потвори побачили квіткового ельфа та поспішили до нього. Болотяниця теж помітила крихту неподалік свого латаття. Вона випливла з рослини і здійняла на дні бурю. Пісок з водою закружляв над крихтою накрив його. Вітер з поверхні Вікнина пронісся униз. Вода розділилась із піском і вітром і болотяниця схопив за руку квіткового ельфа з силою заборсала гусячими лапками та потягнула його до берега. Сом їх майже наздогнав. Він вдихнув хвилю із ними і болотяниця міцніше вчепилась в руку крихти, відштовхнулась від величезної губи риби-потвори й впала із квітковим ельфом на берег. Крихта побачив голови сомів у воді, піймав на долоню відблиск сонця, яке піднімалось небом та засліпив їх веселкою.  

— Дякую. — сказав квітковий ельф болотяниці та розгублено подивився на руки й зрозумів, що не взяв джерельних крапель. — Йой. 

— Чому ви повернулись? — вона виглядала не менш розгубленою. — Вам мало вистачити, хіба частина квітів повернула коріння за цей час, але зараз літо. — її понівечене бурею латаття пристало до берега. 

— О! — винувато сказав квітковий ельф. — Певно треба зібрати ще трохи крапель і для нього. 

— Латаття відійде. Йому достатньо цієї води. — заспокоїла болотяниця. — Головне їм не потрапляти на очі.

Болотяниця вказала на веселку за якою чувся грізний рев злих духів. 

— Вони дуже розлючені. 

— Так. — болотяниця підвелася. — Вам треба бути обережнішим, соми та злі духи змовились проти вас з мешканцями паралельного світу і ті істоти гірші за них. 

Болотяниця пішла до латаття та занурилась із рослиною під воду. Квітковий ельф повернувся веселкою до будинку з примарами й написав прохання на сайт «The Mysterious Ten» включити в подарунок до Підгорецького замку його будинок з примарами та Вікнина. Він оплатив обрані місця та написав прохання оформити тур для археолога. Сюрприз пообіцяли відправити й за кілька хвилин квітковий ельф отримав лист з підтвердженням та описом кожної з локацій відвідин та пересування Мирослава. Квітковий ельф створив красивий лист блідо жовтого паперу додав потрібний йому опис яскраво синім і поспішив веселкою до столиці. 

Спустившись на поріг будиночка в якому одну з чотирьох кімнат із окремими виходами орендував археолог крихта помітив кошик із канапками, невеличким термокухлем з кавою та яблуком від сусідів Мирослава, що за місяць його перебування тут стало щоденною традицією. Квітковий ельф поклав лист і відчув за вікном у лоджії, де археолог облаштував тимчасову оранжерею апельсинові та лимонні дерева, лілії та заслаблу глоксинію, бо Мирослав не зовсім дотримався режиму догляду та потрібних для неї змін розташування. У відчутті було й те, що із мамою Іриною, вчителькою початкових класів у Василькові Мирослав піклувався за більшим садом. Квітковий ельф забрався по веселці до вікна, побачив дбайливо розставлені рослини і почув кроки Мирослава за спиною.  

Квітковий ельф завмер на підвіконні. Археолог взяв кошик і лист. Зворотній адресат містив інформацію щодо відправника туроператора «The Mysterious Ten». Мирослав дістав ключ із кишені та відчинив двері. 

Квітковий ельф схвильовано спостерігав за рудоволосим з синіми очима, лушпинням на обличчі та широкою щирою посмішкою археологом, який залишив ключ на полиці, пройшов до кімнати об’єднаної із кухнею в одне приміщення, відкрив лист та почав читати:

«Шановний, Мирослав. Ви отримали тур «The Mysterious Ten» у подарунок. В будинку із привітними примарами і скромним господарем про якого майже нічого невідомо у місті Тернопіль зведеного на цвинтарі для вас оплачена кутова кімната під номером «I» на тиждень. На третій день туру вас запрошено долучитися до вечері з його учасниками у пам’ятці архітектури епохи пізнього ренесансу та бароко у лицарській залі Підгорецького замку на Львівщині, де залами ходить задушена Вацлавом Жевуським дружина Марія. Її привид називають «Біла Пані». Поява і відношення до вас привида «Білої Пані» залежить від вас. Після ночівлі в одній з палат замку і легкого сніданку о 08-00 для вас запланована поїздка до села Хропотова і відвідування озера-привида Вікнина — відомого властивістю не замерзати, болотяниками-перевертнями та сомами, які можуть вас проковтнути на кілька років, підводними цілющими джерелами та паралельним світом в який краще не потрапляти, але вибір, звісно, за вами. Можна не повертатись одразу до Тернополя, а винайняти помешкання для ночівлі чи скористатися кемпінгом. Врахуйте, будь ласка, що даний відпочинок передбачає певний ризик і непередбачуваність подій на місцях відвідування та проживання». 

Дата виїзду із початком туру значилась завтрашнім числом. Для реєстрації поїздки та перевезень археолог мав написати в особисті повідомлення на сайт або в один із месенджерів компанії найближчим часом. 

Мирослав лишив лист на столику і пройшов до кухні. Він дістав канапки, каву та яблуко із кошика, поснідав і вимив посуд. Пішов в душ освіжився,  переодягнувся у футболку та штані і зазирнув до листа. Археолог задумався над тим, хто з друзів чи колег міг оплатити тур. У жодному з місць він не був і їхні розташування цікаві для вивчення і можливості дізнатися про вже існуючі та спробувати ініціювати власні розкопки. У пошук в інтернеті Мирослав ввів Вікнина. Місцеві перелічували те, що й туроператор називали його «бездонним» і археолог був у захваті. 

 На подив крихти, який непомітно увійшов до кімнати і зазирнув за плече Мирослава у його телефон наявність примар та паралельного світу зацікавленості чи переляку у Мирослава не викликала. Квітковий ельф зрозумів, що археолог не вірив в існування потойбічних сил. Мирослав подзвонив до мами. Діти пішли на канікули та вона мала багато роботи із підготовки до наступного навчального року та вечірнє навчання за бажанням.

— Привіт, сину. — він почув в трубці радісний голос.

— Привіт, мам. Я отримав тур із пригодами у подарунок та мені ніяково приймати оплачене помешкання на тиждень із переїздами. Тобі ніхто не дзвонив із друзів спитати, що я хотів отримати у подарунок? — він задумливо пояснював мамі щодо дня народження, яке в нього було на минулому тижні першого липня й поклав ID-картку на лист. Квітковий ельф зазирнув у неї побачив дату і озирнувшись з нетерпінням чекав на рішення археолога. — І я мав залишитись тут до осені що і буде.  

Мирослав взяв кошик поклав у нього крім не свого термокухля кілька зрізаних у оранжереї апельсинів та лимонів. 

— Мені ніхто не дзвонив. Тобі не сподобався подарунок?

— Сподобався, але я все ж думаю над тим, як повернути гроші за нього. Почуваюсь незручно. — Мирослав відніс кошик під сусідні двері, зачинив свої і поспішив на роботу до Інституту археології. 

Квітковий ельф з надією дивився на археолога в чиїх словах не було відмови від відпочинку й коли той щез з виду пішов веселкою за джерельними краплями. В обід крихта отримав лист від менеджера, що Мирослав підтвердив поїздку і дуже зрадів. Він майже до світанку носив джерельні краплі для квітів. Щоразу злі духи болотяники при його появі грюкали вікнами та зачиняли їх, щоб за мить відчинити і визирнути на крихту. Соми плавали довкола не зачіпаючи квіткового ельфа. 

Болотяниця показалась з латаття, яке відновилось і риби-потвори удали вигляд, що шукають потопельників й відпливли подалі. Примари дочекались на повернення квіткового ельфа та ледве він піднявся з підвалу відреагували простягнутою книгою попросив їм почитати.

— Зараз на жаль немає часу. Приведіть себе і все що бачите до ладу. В нас буде гість. Ви маєте дуже чемно себе поводити, а я вам почитаю, як повернусь. 

Крихта тримав в руці одну із джерельних крапель. Він пішов на вулицю й витягнув з дрібки ґрунту те, що мало пришвидшити повернення глоксинії в її звичайний стан, створив веселку з відблиску місяця та пішов до кімнати археолога. Перед сусідніми дверима стояв кошик з зрізаними апельсинами та лимонами. Прохання про полив оранжереї і невеликий догляд на тиждень Мирослав відправив їм у повідомленні. Квітковий ельф прослизнув усередину і помітив біля виходу невеликий рюкзак з речами та сумку з спорядженням для фридайвінгу. Мирослав спав. Крихта увійшов до оранжереї, подбав про глоксинію й повернувся назад. 

Примари виглядали не менш радісними за нього. Вони кружляли кімнатою для археолога та коридором. На ліжко поклали комплект постілі, рушники та речі для ванної і вбиральні. У відкритій шафі вбудованій в стіну із купою полиць в які можна покласти та повісити не лише одяг, а і зарядити мобільний поправили кілька вішаків. У куті стояв невеликий вимкнений холодильник. Поруч з низьким столиком з листівками з місцями відпочинку, харчування, смачної кави, повним списком архітектурних пам’яток та паркових споруд на кріслі опинився випраний коцик. На кухні в ряд вистроїлись кілька невеликих столиків із стільцями, серветками, пляшками з водою та іншими дрібницями, що могли знадобитися. Примари помітили, що квітковий ельф намагався підняти яйце й миттю поставили пательню на ввімкнену плиту, розбили два яйця, присипали їх зеленню, розклали овочі на тарілці, налили сік у стакан й взяв книгу із полиці застигли у бібліотеці. 

Квітковий ельф подякував, створив записку для археолога з своїм номером телефону й разом з ключем залишив на дверях першої кімнати та забрався на канапу. Примари відкрили та поклали книгу на тумбочку й теж вмостились поруч із крихтою. Квітковий ельф почав читати. Час до появи археолога минув непомітно. 

Археолог зупинився перед будинком з примарами. Довкола зеленіли дерева, газон з підстриженою травою та польовими квітами. На стінах будинку ріс плющ. Мирослав підійшов до відчинених дверей та увійшов у коридор: 

— Є хто-небудь? 

Археолог зупинився на порозі. Примари ввімкнули світло за його спиною. Квітковий ельф не вийшов з бібліотеки. Мирослав зачекав на відповідь і помітив потрібні йому двері із ключем та запискою розгорнув і прочитав: 

«Пане, Мирослав, ласкаво просимо! Через нестачу персоналу вас могли не зустріти, але у кімнаті є все необхідне, теплий сніданок на столі у кухні — треті двері від ваших. Приміщення об’єднані із їдальнею та кімнатою для відпочинку з бібліотекою та телевізором. Наші страви чекатимуть на вас тричі на день із кавою, чаєм, водою та фруктами. Речі першої необхідності на ліжку, про решту потреб із врахуванням на майбутнє вашого харчування й вподобань, будь ласка, повідомте за номером вказаним нижче на один із зручних для вас месенджерів. Дякуємо. Гарного відпочинку».

Мирослав посміхнувся, дістав ключ із записки та увійшов до невеликої кімнати з великим вікном. Він дістав із рюкзака речі, помітив двері вбиральні із душем, вимив руки та вийшов із кімнати. Було тихо. Мирослав увійшов до кухні. На одному із столиків стояла таця із яйцями, овочами, соком та водою. 

Приємно вражений археолог взяв сніданок підійшов до вікна. Він поснідав, випив сік та написав мамі: «Привіт. як ти? В мене все добре. Прогуляюсь містом». Мирослав вимив посуд, поставив тацю до інших та повертаючись до кімнати помітив план будівлі у двох варіантах. Один для безпечної евакуації, другий у вигляді банера для туристів з детальним описом приміщень. 

Він побачив на третьому поверсі облаштовану залізничниками майстерню й вирішив ввечері обійти приміщення та подивитися, що цікавого є в бібліотеці. Від мами прийшло повідомлення: «Все добре. Люблю тебе. Гарного відпочинку». Археолог взяв кілька листівок, ввів у пошук обрані ним місця, зачинив кімнату взяв пляшку із водою з кухні і не помітив квіткового ельфа, який визирнув на нього з бібліотеки. Він натиснув вимикач світла з боку дверей та вийшов з будинку з примарами. 

— Дізнаємося, що Мирослав хоче на обід і вечерю, — запропонував квітковий ельф примарам, — і познайомимось. 

Він вийшов на вулицю, впіймав відблиск променя, створив веселку та поспішив за джерельними краплями. О дванадцятій археолог написав повідомлення звернувшись із вдячністю смачного сніданку, обіду який пропустить і вечері, яку можна не готувати так як він скоріш за все повернеться після десятої. 

Примари дочекались квіткового ельфа та показали на мобільний. У відповідь археологу крихта написав: «Вітаємо. Сніданок чекатиме на вас на кухні о 07-00. Гарного дня».

— Можливо до знайомства перейдемо вранці. — він задумливо подивився на примар, які кружляли парою із чайника над телефоном. — Не варто лякати археолога вночі. 

Квітковий ельф пішов веселкою за джерельними краплями. У будинок з примарами Мирослав повернувся перед десятою. Археолог увімкнув світло в коридорі, пішов до ванної вимив руки, взяв речі для ванної та вбиральні, сходив в душ і переодягнувшись в тонку футболку і штані для сну піднявся до майстерні залізничників. Примари слідували за ним і ввімкнули в приміщенні світло. Мирослав роздивився залишені речі і спустившись на кухню взяв води та пішов до бібліотеки. Він читав авторів та назви книг. Архітектор оминув полицю із дитячою літературою та фентезі. Історію Тернополя він знав завдяки керівниці доктора наук Марії Василівні Соловей, яка обожнювала приїздити в місто у відрядження щоразу надихаючись новими ідеями для розкопок. Він помітив книгу про заснування Тернополя взяв її щоб перевірити себе та дивився, що може встигнути почати або запам’ятати й знайти пізніше. За годину він не перейшов й до другої полиці бібліотеки. Час добіг півночі, коли археолог повернувся до себе, застелив ліжко, трохи почитав та заснув. 

Прокинувшись перед сьомою археолог привів себе до ладу та пішов на кухню, де на нього чекав сніданок, поснідав і вимив посуд. Квітковий ельф вирішив не лякати археолога веселкою забрався по ніжці на стіл і ввічливо привітався:

— Привіт. Я квітковий ельф, а це, — він показав рукою на повітря в якому за мить з’явилися примари у вигляді пари з чайнику, — примари. 

Археолог почув крихту та не побачив, де він і озирнувшись першими помітив примар та здивовано зойкнув. 

— Не лякайтесь вони добрі і чемні. 

Мирослав розгледів квіткового ельфа швидко оцінюючи, що він не спить, не захворів, знаходиться на кухні ніби будинку з примарами, де дійсно є примари. Він згадав у листі про господаря й ошелешено спитав: 

— Ви скромний господар будинку з примарами? 

— Я не господар, я квітковий ельф, але живу тут у лілії з боку вулиці. Квітку добре видно, якщо відчинити у вас вікно в кімнаті і визирнути.

Археолог мовчав.

— На стінах будинку плющ. — зауважив він за деякий час.

— Так. — погодився крихта, — а під ним лілії. Ми зашвидко перейшли до розмови до якої я не підготувався, але як ми вже почали обговорювати під підвалом цвинтар з розгніваними примарами. Вони дуже відрізняються від тих, які зараз перед вами і невідомо чим та ким ще. Будинку, місту і мені потрібна ваша допомога. — квітковий ельф замовк очікуючи на відповідь та археолог не квапився. Він озирнувся в бік стільців біля столиків і потягнув за спинку той, що стояв ближче до нього та присів. — Вам зле? Ви реагуєте нестандартно, зазвичай люди тікають звідси за кілька хвилин після знайомства з нами або розпитують і добре до нас ставляться. Можливо вам краще лілії показати. Сонце якраз піднімається вище і вони витягнуть пелюстки з-під рослини. Побачите, що ми їх маємо врятувати. Наскільки я знаю ви піклуєтесь про рослини, в вас є оранжерея і я, — він помовчав, — відчув біля вас більше рослин, ви їх вирощуєте із мамою. 

— Ви і це знаєте? — археолог здогадався, що квітковий ельф подарував йому тур. — Скажіть, будь ласка, «The Mysterious Ten» ви подарували? 

— Так. — квітковий ельф почав хвилюватися через зблідле обличчя Мирослава. Археолог розумів, що це не розіграш проте вірити в існування примар та ельфа, який живе і помирає із квіткою в якій народився про якого йому в дитинстві читала мама виявився не готовим. — Ви на розкопках не знаходили речей в яких жили істоти на кшталт мене чи їх. Шкода. — крихта попросив примар принести аптечку, яка влетіла за мить. — Можливо вам краще… 

— Ні, дякую. — Мирослав повільно підвівся спираючись на стіл. — Я б на квіти поглянув. 

— Добре, що не тікаєте. — підбадьорив квітковий ельф. Він відчинив вікно впіймав відблиск сонця, створив веселку та став на ній. — Он квіти, зазвичай від людей я ховаю лілії веселкою. 

Мирослав вийшов на двір, обійшов будинок, зупинився перед стіною і квітковий ельф розповів про себе, як тут опинився та скільки йому допомагали.   

— І це не все, що я маю знати. — Мирослав милувався стіною із лілій. — Вікнина чи Підгорецький замок? 

— Озеро. Але дивлячись за вашою реакцією ще й за відсутності інших гостей, які могли б підтвердити, що бачать те саме, — на цих словах археолог повільно відмахнувся слабо посміхнувшись і квітковий ельф зрозумів, що він повірив, — я дуже радий, що завтра ми відвідаємо Підгорецький замок. Ви познайомитесь з іншими учасниками туру і вам буде про що поговорити і послухати. 

— Що я маю дістати чи знайти в озері? 

— Це легко. — відповів квітковий ельф. — Але тут бажано жити. 

— Я б все одно відмовився. — відповів археолог. — Та ви звалили все, як сніг на голову. Так що саме? 

— Під озером джерела вода з яких дає життя ліліям, а я із ними намагаюсь утримувати те, що під будинком. Я, — квітковий ельф задумався, — на жаль надто довго чекав на людину як ви, бо сам ще трохи і не впораюсь. Ви ж ще навіть не знаєте на яку глибину змогли спуститись і я боюся, що ви можете втекти. Мені ще за джерельними краплями йти. Я йтак вже запізнююсь. В підвалі є оранжерея майже як у вас. То як я повернуся ви, де будете? 

— Напевно у місто сьогодні не піду. Принаймні не відразу. — радше до себе зауважив археолог.

— Ви йдіть. А вони? 

Археолог мав на увазі примар.

— Вони з вами залишаться. Їм не можна виходити з будинку. Інакше хтозна що вони зроблять, коли опиняться за його стінами. 

Квітковий ельф сумнівався чи варто йти за джерельними краплями та у квітів з’являлись цибулини й коріння. З підвалу почулося виття схоже на вовче. Світло у вікні створене від переляку примарами замерехтіло і вони полетіли до іншого. Квіти хитнуло і кілька лілій через те, що плющ був під розкритими бутонами впали на траву. Крихта схвильовано поспішив веселкою до озера. Археолог нахилився за лілією та підняв рослину. Він не роздивлявся довго квітку, обійшов будинок, зібрав квіти з землі та спустився в підвал. 

Освітлене приміщення мало необхідне для пересадки квітів у горщики частина з яких стояла під стіною із ґрунтом та рослинами. Неподалік невеликі контейнери, підготовлений ґрунт та дренаж. Археолог брав ємності та швидко заповнював їх ґрунтом. Води для поливу як і чогось під неї він не знайшов і обернувшись при появі завислих примар перед собою відреагував посмішкою. Вони покрутились довкола себе показуючи, що не знають, що шукає археолог. 

— Воду. — зауважив Мирослав.   

Примари полетіли за водою і підлога здійнялась угору розкидав контейнери з тільки посадженими квітами. Археолог забрав звідти рослини і попросив: 

— Треба віник або щітку, щоб прибрати. 

Примари повернулись до підвалу із водою. Археолог полив рослини і взяв завислу перед ним щітку з совком та змів ґрунт. Він дивився на підлозі на лілії без коріння. Для квітів, що росли на стінах, можливо даху і тут треба багато води. Квітковий ельф сказав, що він надто глибоко пірнув та крім того, що “рекорд” в тому випадку неможливий Мирослав подумав, що він не підніме потрібну вагу джерельної води з урахуванням частоти занурень.

Археолог торкнувся підлоги та вона була звичайною, як і її вигляд. Підвівшись він пішов до дверей підвалу пропускаючи примар уперед і здогадався, хто вмикав йому світло у коридорі та майстерні. Він вийшов на вулицю. Квітковий ельф повернувшись веселкою стояв на ній над його головою. Крихта звільняв могутніми чарами джерельні краплі. Вони одна за одною піднімались у повітря до гори будинку.

— То на скільки? Я все одно дізнаюсь яка глибина, але в нашому випадку краще знати якомога більше.  

— Ви вирішили залишитися? — спитав ельф. Він звернув увагу, що археолог не вимив руки після підвалу, — і посадили рослини. Дякую. Майже триста.  

— В річці і половини з цього немає й це стане додатковим важелем для подальших досліджень гіпотези, що море там існувало або є підземні води, бо розумієте, коли я знайшов артефакти дно було, де мало. Хтось чи щось притягнуло воду, відповідно ми можемо зробити те саме тут або дізнатись, яким чином це можливо. 

— Що значить притягнути воду? — розгублено спитав ельф спостерігаючи за тим, як рухався будинок. — Я б відчув, — пояснив він, — як вас. Якщо є істота, людина, річ, що здатна це зробити, — він від хвилювання необережно махнув рукою і веселка трохи розсіялась. Помітив, що археолог не до кінця розуміє, що крихта мав на увазі пояснив: — я відчуваю все на що воно здатне. На світі немає того про кого чи про що ви кажете. 

— На цьому так, а в тому від якого ви утримуєте будинок звідки примари, чи в паралельному, який як наш теж відчуваєте? 

— Ні. — тихо сказав квітковий ельф. 

— Якби ви сказали про глибину відразу ми б швидше до цього дійшли. Адже де дно Дніпра, куди ми з колегами занурюємось другий рік поспіль через розкопки, як і інших рік в країні і морів я теж знаю. — підсумував археолог. Будинок знову хитнуло й вигнуло стіни, що стало помітно завдяки веселці, яка закривала собою сонце не даючи засліпити археолога. — Виглядає загрозливо. — поштовх з землі ледь не збив його з ніг. — Відчувається теж. І ще, час не відчувався мною, як і зусилля або його там немає. Бо, вибачте, як я не помітив шаленої глибини на яку спустився? Виття, яке йде з-під будинку нагадує вовче. — археолог стримував посмішку, бо співчував розгубленості квіткового ельфа, важкості проблеми, яка склалася для нього ж і примарам, — судячи з усього вовки-перевертні. Є ще песиголовці та не знаю, чи вони видають подібні звуки. 

— І що ви думаєте? — спитав квітковий ельф. 

— Що нам пощастило з туроператором, який створив «The Mysterious Ten». Думаю на вечерю до Підгорецького замку ми приїхали б перші якби добирались самостійно. Нам треба дізнатись, що або хто в Дніпрі притягнув воду. Якщо не знайдемо підказки тоді шукатимемо можливості не лише підняти потрібну вам кількість джерельних крапель.

— Мені треба повертатись. 

— Спробуйте дізнатись у озері із паралельним світом, джерелами, яким чином це можливо. Питайте будь-що, але про мене і про те, що ми цікавимося, Дніпро не кажіть ні слова і якщо всередині будинку ситуація погіршиться, — він вказав на квіти, — їх всі треба висаджувати інакше загинуть?

— Тільки як з ними або з моєю лілією щось станеться. Краще мені їх повернути назад.

— Можливо поки вас не буде примарам вийти хоча б в двір? 

Квітковий ельф постояв ще з хвилину. 

— Ви їм почитайте. — він зазирнув в вікно. — Вони люблять, коли їм читають, це їх заспокоїть, а я спробую якомога швидше повернутись.  

Квітковий ельф поспішив веселкою до озера та спустився у воду. З відкритих вікон кам’яних будиночків випливла дрібна риба та виповзли равлики. Злі духи болотяники та соми не з’явилися. Крихта зазирнув до пелюсток латаття болотяниці, але і її в квітці не було. Він відчув появу вовкулак перед входом у паралельний світ, який вони охороняли, створив веселку від відблиску води в їхній бік та пішов туди. 

Звичайний пісок з озера осипався попелом провалюючись у безодню з якої визирнули з сотню пар величезних червоних очей. В тьмяній воді промайнули грубі волохаті морди з величезними пащами. Вовкулаки голосно клацнули гострими іклами. У темряві попереду веселка розсіялась сама і квітковий ельф не помітив, що його підхопило вітром насланим болотяницею, яка намагалась вибратись із потопельником з одного з сомів. Тонка цівка розділила озеро й винесла крихту до веселки з джерельними краплями. 

Квітковий ельф намагався запам’ятати будь-що довкола, відносив джерельні краплі і повертався назад. Археолог читав примарам не звертаючи уваги, що будинок продовжувало хитати. Менеджер туру написав до Мирослава щодо автобусу, який мав його забрати неподалік будинку опівдні. 

Археолог вимив руки. Він вечір і ніч шукав в інтернеті, питав у колег та керівниці можливості пояснити, що відбулося з ним в річці, але відповіді не знайшов. Квітковий ельф перед сьомою увійшов на кухню і спробував приготувати сніданок до чого відразу долучились примари. Крихта визирнув з кухні, Мирослав не спав й він розповів: 

— Перед ймовірно входом у паралельний світ багато вовкулак. Ви їдьте самі, я залишусь і приєднаюсь до вас у Підгорецькому замку. Встигну принести більше джерельних крапель. Квітам треба трохи часу. Стіни ще тримаються.  

Археолог поснідав. 

— Дякую. На майбутнє, я в змозі приготувати сніданок, — сказав він. Квітковий ельф виглядав сумним. Мирослав вимив посуд і посміхнувся. — Ми лише на початку шляху.

Археолог пішов до кімнати відпочити, ліг на ліжко й задрімав. Квітковий ельф за відсутності сонця створив веселку з відблиску туману й пішов за джерельними краплями. Мирослав прокинувся за півгодини, взяв речі, пішов в душ, склав у рюкзак одяг на зміну та пляшку з водою і підхопив сумку з спорядженням вийшов з кімнати. Примари кружляли перед ним. 

— Мені шкода, що вас не можна взяти з собою. Але сподіваюсь я знайду, як це виправити.

Примарам сподобалось почуте і вони перетворились на Мирослава, який попрощавшись вийшов з будинку та двору. Веселка довкола будинку з примарами притягувала погляди перехожих. Люди зацікавлено спостерігали і за ним. Археолог зупинився неподалік дороги, поставив сумку та притримав рюкзак плечем. За хвилину перед ним зупинився майже заповнений туристами автобус туру «The Mysterious Ten». 

Гід перервав розповідь про місто і пропустив Мирослава.

— Доброго ранку. — вибачившись поглядом, що перебив його розповідь археолог спитав, — ми до замку коли приїдемо? 

— Майже три години. Поїздка передбачає зупинку на півгодини.

Гід продовжив розповідати. Мирослав подякував і знайшов вільне місце в кінці салону, дістав воду з рюкзака, поклав його на полицю, сів і майже одразу заснув. Водій під’їхав до заправки й зупинившись запропонував скористатися всіма її перевагами. Мирослав зачекав, щоб не створювати натовп у проході, вийшов, сходив до вбиральні, вимив руки й став в чергу за кавою. Туристи обговорювали існування привидів та так як знали не більше за археолога з острахом чекали на несподіванки від привида Білої Пані.

Мирослав посміхнувся, заплатив за каву та перейшов до невеликої черги перед кавомашиною, зробив каву і вийшов на вулицю. Пари хвилин вистачило, щоб випити смачне еспресо і він повернувся на своє місце. Водій впевнився, що пасажири у автобусі та поїхав. 

Автобус приїхав у Підгірці перед третьою. Про триповерховий палац із захопленням розповідав гід пропонуючи до вечері провести час за прогулянкою, придбати корисні дрібниці і справжні скарби у крамничках на території замку, пройтися терасами і по можливості дочекатися на вулиці освітлення із смолоскипів. 

Археолог пропустив перед собою туристів, що поспішали і роззираючись обійшов будівлю. Люди пересувались групами, дехто з туристів, як Мирослав ходив сам. Він дістав телефон та написав повідомлення квітковому ельфу: «Я приїхав. Як стане вільніше, заселюся». Квітковий ельф відповів за кілька хвилин: «Я буду перед вечерею. Напевно не раніше». 

Археолог увійшов всередину до стійки реєстрації. Менеджер його швидко оформив нагадав про пізню вечерю у лицарській залі на третьому поверсі. Він увійшов до своєї кімнати та поставив речі неподалік дверей. Просторе приміщення з класичними меблями та великими вікнами з яких було видно густий туман. Мирослав дістав з рюкзака свіжий одяг, прийняв душ, вийшов з кімнати та пішов палацем.  

На замок сунувся вітер і в коридорі почулося, що через негоду смолоскипи запалять раніше. Археолог обходив картини, роздивлявся ліпнину на стінах й зупинився перед вбудованим в стіну каміном без пічки та димоходу. З гравюри жіночої голови вийшов привид Білої Пані. Вона затрималась за спиною археолога і погана погода змінилась сонцем. Проміння зазирнуло у вікна і в тінях, що відділялися від нього археолог побачив важливі події, які відбувалися в замку. Біла Пані показала Мирославу тих, хто володів Підгорецьким замком, від кого тут захищались, музеї, алхімічну лабораторію в роботі, величезну колекцію зброї і хто і яким чином її зібрав та бібліотеку.

Мирослав боявся поворухнутися, щоб не пропустити чогось, що йому показувала Біла Пані. Стемніло та від запалених смолоскипів світло зазирало всередину Підгорецького замку, посилюючи видимість від свічок розставлених всюди у підлогових канделябрах. Дворецький оголосив перед стійкою реєстрації: 

— У лицарській залі починається вечеря. 

Мирослав обернувся, щоб подякувати і спитати чи немає в Білої Пані поради для нього і озера Вікнина чи відповіді щодо Дніпра та вона знала, що археолог і квітковий ельф впораються і мовчки пішла. Археолог написав квітковому ельфу прохання: «Візьміть, будь ласка, лілію, бажано скільки зможете донести. Вечеря починається». Він ще трохи постояв і пішов до найближчого вікна неподалік лицарської зали. Веселка з’явилась й нею йшов квітковий ельф із ліліями. Мирослав швидко спустився вниз і вийшов на вулицю.

— Пояснювати немає часу. Дякую. — він взяв квіти. — Як ви будете пересуватись замком? 

— Із вами. — квітковий ельф милувався архітектурою. — Оце краса. Навряд мене хтось помітить посеред, — він замовк, — квіти для Білої Пані? 

— Так. Завдяки їй я побачив замок ніби жив тут спочатку його створення. Йдемо. 

Археолог пішов до кімнати із каміном і залишив квіти перед ним вийшов й вони пішли до лицарської зали заповненої гостями, скрипалями та офіціантами. Мирославу знайшли вільне місце в кінці перед стіною з вікном і він намагаючись не заважати тим, хто вечеряв сів та витягнув руку вниз. Квітковий ельф швидко забрався по ній до столу і завмер за серветками. Археолог прислухався до тихих розмов та постукуванню столових приборів по тарілках довкола себе.  

При появі Миколи Буханця Мирослав розгублено простягнув йому серветку та свою пусту тарілку з приборами. Квітковому ельфу здалося, що бідолашний от от вдавиться. Вони мовчки слухали його розповідь про привид Білої Пані не відводячи поглядів після якої археолог тихо сказав:  

— Мені привид Марії, Білої Пані показав історію замку. 

Від слів Мирослава деякі з гостей застигли з приборами в повітрі. Офіціант в кроці від нього зблід. Чоловік навпроти археолога не змінив виразу задумливого обличчя.  

— Я в пащі сома три роки прожив. — сказав він. — Думав лишуся в потворі і це краще ніж потрапити до паралельного світу, а я й там побував і перетворитися на казна що. Не лізьте у озеро Вікнина, я і до берега не піду після всього. 

— Ви самі були? — спитав археолог. 

— Так. Хотів дістатись джерел. 

— Вибачте, від вас і досі тхне рибою та болотом. — сказав юнак, який сидів поруч із чоловіком. Він поклав ніж з виделкою на пусту тарілку. — Хтось був в тараканівському форті? І води не треба, щоб заблукати. Витончена цитадель, як на мене лабіринт без шансу вийти звідти без допомоги надлюдей. Їх німці створили. — квітковий ельф повернув голову до археолога показав, що надлюдей можна не боятись, що юнак і підтвердив. — Мені казали там є поганці, але я ночував там. Бачив секретну зброю, яку вони охороняли. Подібного і досі немає в світі. 

— Ці надлюди, чи є підтвердження, що вони лише там? 

Археолог дістав телефон і вибачившись ввів у пошук — «тараканівський форт». У описі незвичного увагу Мирослава привернув час, який там наче «скаженів» та це не дало йому підказки для подальших запитань.  

— На жаль: так. — відповів юнак. — Безсмертні і з такою зброєю й ніяк не скористатись. А ви де були?

— В Тернополі отримав у подарунок можливість пожити в будинку з примарами. Дуже радий цьому. — археолог із вдячністю посміхнувся квітковому ельфу. — В когось пропадав час так ніби від однієї дії до іншої ви не зробили жодних зусиль, але при цьому те, що зроблено є неможливим, але реальним? 

— Ви надто незрозуміло формуєте питання. — невдоволений голос чоловіка чувся з іншого кінця столу.  — Бугайський трикутник. Час не йде і летить, як і їхні відьми на мітлах. Я пережив друге. Досі не знаю, що робив там три дні. 

Квітковий ельф схвильовано дивився на археолога показуючи, що відьми їм не допоможуть, але гості жваво заговорили про час пов’язаний з містичними подіями в турі, бо так чи інак не могли пояснити багато з того, що з ними відбулося. Археолог та квітковий ельф так заслухались туристів біля себе, що не зрозуміли чому гості, які сиділи далі від них один за одним побігли до вікон до найближчого з яких через археолога теж намагалися протиснутися. 

Мирослав ледь втримався на стільці, схопив у долоню квіткового ельфа й не розібрав і половини слів, щоб зрозуміти, що сталося опинився біля відчиненого вікна й вистрибнув з крихтою за іншими туристами та спустився деревом вниз намагаючись не подряпатись. 

Крім криків та ґвалту чувся звук сирен швидких та поліції. Квітковий ельф у відблиску місяця створив веселку та поспішив перед археологом, який повернувся до своєї кімнати. Він швидко взяв речі й вони спустились до стійки реєстрації. 

— Надто довго чекати до ранку. Я спробую домовитись, що доберуся самостійно до озера. Знайдемо дорогу й сподіваюсь нас хтось довезе.  

Археолог спустився до пустої стійки реєстрації. Менеджер переляканим поглядом впевнився, що з ним все добре, неохоче виписав із номера та відпустив з замку.

— Якщо відчуєте, що вам зле, будь ласка, одразу зверніться до найближчої лікарні.  

Мирослав вийшов із замку і ввів у пошук, як вийти на дорогу до озера. Квітковий ельф поруч йшов веселкою. Потрібна дорога була перед ними й вони пішли нею. Автівки проїздили повз них поки одна з них не зупинилась. З вікна, яке опустилось визирнуло обличчя усміхненого юнака з лицарської зали.

— Ви не до озера Вікнина?  

— Якраз туди. 

Мирослав витягнув руку квітковому ельфу і той забрався на долоню. Він поклав речі в багажник і сів біля водія. 

— Ми з друзями вирішили змінити маршрут. — він вказав на автівки, які їх обігнали. — Хочемо заселитись до ранку.

— Дякую, я теж. 

Не минуло й двох годин, як археолог із квітковим ельфом у долоні приїхали до озера Вікнина. До світанку залишалось теж дві. Археолог подякував юнаку, забрав речі з багажника і з квітковим ельфом пішов до території кемпінгу. Юнак помахав Мирославу рукою та побіг до друзів. Мирослав взяв на кілька годин у менеджера одну з облаштованих невеличких палаток під заселення, заніс туди речі, переодягнувся в спорядження прихопив ласти і пішов за квітковим ельфом до озера. 

— Не гаймо часу, — він посміхнувся до квіткового ельфа занурюючись у воду, — ви йдете? 

— Звісно.

Схвильований квітковий ельф впіймав відблиск води, створив веселку до входу у паралельний світ й наздогнав Мирослава. Археолог швидко дістався дна завдяки світлу від явища. Він періодично показував квітковому ельфу рукою, чи обирає правильне направлення з веселкою якої тримається й крихта стверджувально хитав головою.

З відчинених дверей кам’яних будиночків прийняв подоби мандрівників вийшли злі духи болотяники. Вони несамовито реготали, стогнали різними голосами та важко зітхали. Археолог плив дном і розчаровані злі духи болотяники стали собою. Важезні пуза опустились на дно озера підняв звідти імлу якою ненадовго сховали від Мирослава появу риб-потвор. 

Соми пливли наввипередки до археолога оминаючи веселку, яка сліпила їм очі. Хвилі, що вони здійняли не розсіяли явище і один з сомів проковтнув археолога із частиною веселки. Мирослав роззирнувся всередині риби-потвори, з силою вдарив її в щелепу й сом виплюнув археолога разом з десятком своїх зубів. 

Квітковий ельф із відблиску води створив частину недостаючої веселки. Сом безсило ворушив губами. Веселка тепер сліпила риб-потвор на дні і з пащі одного з них. Сом засвітив явищем на латаття болотяниці. Вона прокинулась, визирнула з квітки та помітив археолога та квіткового ельфа попливла до них. Риби-потвори відпливли. Мирослав весело помахав квітковому ельфу.

— З вами все добре? — спитала болотяниця.

— Так. — квітковий ельф сумнівався чи варто лишати явище у пащі сома. Це археолог, Мирослав. Він допомагає мені врятувати лілії, будинок і місто. — представив крихта археолога. — А це болотяниця. Ми як бачите, — він вказав на веселку, — поспішаємо до паралельного світу.

— Якщо можна лишіть веселку у пащі сома. Зможу бачити заподіяну ними шкоду вночі. Витягувати потопельників з сомів та відганяти злих духів легше тут ніж у паралельному світі. Я з нього тільки вчора повернулась. Щоразу важче перемагати тих, кого вони відправляють проти мене. Подивимось, хто буде цього разу.

Болотяниця попливла із ними. Перед безоднею сиділи вовкулаки, клацали іклами й голосно завивали. Могутніми чарами квітковий ельф витягнув із води частинки срібла і об’єднав їх у хвильки знерухомив перевертнів. 

— Я здатна створити туман в безодні. Це краще ніж темрява там. Ви з нього зможете створити веселку? 

— На жаль: ні. Мої можливості закінчуються тут. — квітковий ельф показав на вхід у паралельний світ. Археолог торкнувся попелу і став на ноги. Веселка залишилась перед входом. Вони увійшли всередину і квітковий ельф відчув артефакт. Він не лише притягував воду, а мав допомогти його квітам ніколи не випустити з-під будинку з примарами потойбічні сили та мешканців паралельного світу. — Ви дух як болотяники, а я істота. Тут є ця річ і не тільки, як і злі сили яких безліч.

В паралельному світі не було води. Болотяниця навіяла туман й у посірілій темряві з’явились нечіткі обриси потвор, які сунули на неї, квіткового ельфа та археолога. Мирослав зняв ласти, підхопив їх та пішов по попелу за болотяницею та квітковим ельфом. До них летів перелесник. Від полум’я величезного змія без хребта вони розгледіли песиголовців з людським тілом та шакалячими головами за якими йшов волохатий велетень з оком на чолі — верлиоко.

— Змій прилетів запам’ятати вас, Мирославе. Потвора прийде до вас в нашому світі в подобі близької людини, якої вже нема, щоб ввести в оману. Не піддавайтесь. — сумно пояснила болотяниця. — Песиголовці як і верлиоко нічого не заподіють. — вона здійняла попел і осліпила єдине око чудовиська. — Люди, — вона здивувалась, коли мешканці паралельного світу від її останньої появи тут встигли заманити до паралельного світу стількох вчених, істориків та археологів, які стояли серед скарбів, давніх речей, артефактів та дивних створінь. — Питайте і шукайте. Між їхнім світом і тим від чого ви захищаєте будинок і місто вони тримають людей тільки й повертаюсь сюди за ними.

Проте питати та шукати не довелося. Скарбник з довгим хвостом та рогами помітив археолога, квіткового ельфа та болотяницю й вихопив потрібний їм артефакт в людей, які як і мешканці паралельного світу не знайшли відповіді на що він здатен. Скарбник щодуху побіг до цвинтаря під будинок з примарами та археолог помітив в одного з вчених в руках невеличкий м’ячик для заспокоєння й посміхнувся: 

—  Можна ваш м’ячик, будь ласка? Я зараз поверну. — чоловік віддав іграшку якою Мирослав збив з ніг скарбника, відібрав артефакт, підняв м’ячик та віддав його власнику. — Дякую. Вихід там. —  він звернувся до людей. — Вийти звідси доведеться дивним чином, — й нахилився до квіткового ельфа. — Вовкулаки чи соми?

Болотяниця здійняла бурю і вітер підхопив людей одного за одним відніс їх на берег. Квітковий ельф та археолог вийшли з паралельного світу. Крихта піднявся на берег веселкою, а Мирослав вдягнув ласти виплив із артефактом в руці. 

Люди стояли на березі розпитуючи один одного, чи точно вони бачили те саме. Мирослав пішов до палатки і переодягнувся, склав спорядження із артефактом та вийшов до берегу, де на нього чекали болотяниця та квітковий ельф. 

— Ви можете зробити бурю, щоб я не витрачав час на дорогу?

— Так.

За мить створена буря болотяницею підхопила археолога з речами та віднесла до тернопільського будинку із примарами. Квітковий ельф повернувся туди веселкою. Частина лілій встигла осипатись. Археолог увійшов всередину. Примари кружляли парою із чайника. Мирослав дістав артефакт із рюкзака і спустився до підвалу, підлога якого вигиналась, але трималась завдяки ліліям. Квітковий ельф зняв свою квітку із стіни й також спустився до підвалу. Артефакт покладений на підлогу став з нею одним цілим й чаша для квітки піднялася угору. Квітковий ельф поклав туди лілію. Вода притягнулась з джерел і квіти на підлозі відділялись одна від одної. Примари підняли лілії в горщиках і все, що квітам могло завадити рости обережно розставив в коридорі. Підлога повністю вкрилась квітами й будинок перестав хитатись.

— От і все і в нас ще майже чотири дні на відпочинок. — посміхнувся археолог збираючись привести себе до ладу, — і якщо ви не проти я б восени пожив в будинку з примарами, скромним не господарем та чудовими ліліями.

Примари застигли перед ним із книгами і археолог та квітковий ельф розсміялись.