Читати казку: Вишиванка-оберіг
Сиділа матуся біля вікна й вишивала сорочку. Молилася. Хвилювалася за свого єдиного сина, який мав залишити батьківський дім, щоб від загарбників рідну неньку захистити.
Сльози по щоках текли — солені, як море й прозорі, як вранішня роса. І коли мати не встигла їх витерти, величезні краплі падали на білосніжну тканину й залишалися там поміж кольорових ниток.
Зітхнула мати тяжко, змінила нитку й прошепотіла:
— Випала тобі, мій рідний, важка доля з ворогами боротися… — сказала вона, вишиваючи
стеблинку за стеблинкою.
Геть змучила своє материнське серце. Проте не зупинилася ні на хвильку, щоб перепочити. До самісінького ранку очей ні на мить не закрила.
І от, нарешті на світанку останній хрестик на тканину рівнесенько ліг. Сховала мати голку з ниткою. Подивилася на вишиту сорочку, сина до себе покликала й попросила завжди перед боєм цю сорочку одягати, бо саме вона стане для нього — її сина тим оберегом, який його від будь-якої біди врятує.
Почув син материнський голос. Підійшов до неї, низенько їй вклонився. Подякував за подарунок й міцно матусю обійняв.
— Ви, матусю, моя люба, не плачте. Навіть засумувати за мною не встигнете, як знову мене побачите! — пообіцяв він та материнських сліз було не зупинити. Взяв син матусю за руки та, поцілувавши її долоню, додав, — ви, мене, матусю, навчили Батьківщину любити, цінувати мову, поважати традиції пращурів. Тож, хто як не я нашу рідну неньку від ворогів має захищати?
Зітхнула тяжко мати, допомогла вишиванку синові одягнути та міцно його на прощання обійняла. Боляче було материнському серцю з сином прощатися, проте вона вірила, що саме її оберіг-вишиванка допоможе синові повернутися додому.
Зібрався син в дорогу, попрощався з матусею та рідну домівку залишив. День його немає, два. Місяць, а потім і рік минув. Чекала на нього матуся день і ніч. Всі очі виплакала, у вікно дивилася… може хоч тінь його промайне.
І от нарешті почула матуся стукіт у двері. Вибігла до порогу, відчинила, а перед нею її син стоїть у тій самій вишиванці. Зношена вишиванка-оберіг, від сонця вицвіла, дощами полита, снігами запорошена та все ж на ньому й досі тримається.
Обійняв син міцно матусю, подякував їй і сказав, що саме вишиванка була його оберегом під час їхньої розлуки. Кожного разу вона рятувала його від нападів підлих ворогів-загарбників, нагадуючи про дім та матір.
Заплакала матуся від слів сина і міцно його обійняла. Була вона щаслива, що він повернувся додому з перемогою!
Коментарів ще не має... Будете першим?
Залишити коментар