Звідки козаки брали сили захищати нашу неньку?

Читати казку: Звідки козаки брали сили захищати нашу неньку?

Присів дідусь біля ліжечка свого хворого онука. Тільки осінь настала, а онук вже знову: “Кхе-кхе…”. До своєї ввечері ледь доторкнувся, а хліба й зовсім не скуштував. Зітхнув дідусь, ввімкнув нічник та й заговорив:

— Розкажу я тобі сьогодні не казку, а щиру правду повідаю. Ще з давніх прадавніх часів підлі, люті вороги нападали на нашу чудову українську землю. Українські ліси та степи, річки та озера, мова солов’їна, завжди — немов кістка в горлі були нашим ворогам. Тому козакам постійно треба було захищати рідну землю від недругів. Отож, якби вони, як ти, свою вечерю на тарілці залишали, а хліба і зовсім не їли, хтозна… чи змогли б вони нашу неньку рідну до цього часу вберегти?

— Наші козаки їли хліб? — здивовано запитав хлопчина.

— А то! — всміхнувся дідусь. — Саме хліб завжди займав почесне місце на козацькому столі. Та перш ніж сісти за обідній стіл, козаки обов’язково читали молитву “Отче наш”. У молитві вони дякували Господу за те, що він був з ними та вберіг їх від меча гострого та ворогів підлих. Потім українські вояки по знаку отамана куреня, який сидів на чолі столу, бралися за їжу. Набравшись сил, вони знову і знову гнали іноземних бусурманів з нашої землі!

— А якщо я буду їсти хліб, я стану козаком? — онук з повагою подивився на хліб, який не так давно відклав вбік, взяв шматочок й з повагою надкусив його.

— От перестанеш кхекати, то й обов’язково станеш справжнім козаком — пообіцяв дідусь. А коли онук задрімав, він пішов тихенько до кухні, щоб посилку скласти та відправити її нашим українським козакам, які вже в наш час боронять любу неньку та солов’їну мову від підлих загарбників!