Як наш Захисник на Різдво до мами повернувся

Читати казку: Як наш Захисник на Різдво до мами повернувся

На Різдво трапляються справжні дива. Цього року сталося ще одне. Минув перший місяць зими: ні морозу, ні снігу, але вхурделило, коли настав святий вечір. Сніг підхоплений крижаним вітром розлетівся у різні боки. Найбільше засипало стежину, яка мала привести нашого Захисника Василя додому. В маленькій хатині, в якій Василь виріс, матуся багато днів чекала на нього.

Василь одним з перших пішов боронити неньку від загарбників. Він сумував за матусею щодня, щохвилини, щосекунди та мріяв знову відчути тепло її материнських рук. І от нашого Захисника відпустили перед святом на кілька днів з передової, щоб він повернувся додому, міцно обійняв маму й був із нею на свято.

Щасливий Василь написав про це матусі та кожен крок, який його мав наблизити до рідної хати, зима казилася. Вітер дмухав. Мороз тріскотів. Сніг закрив небо. Наш Захисник зрозумів, що не побачить, коли на небі з’явиться перша зоря й не помітив, як звернув із стежини до іншої. Нова стежина розділилася на кілька. Василь зупинився та озирнувся. Невже святкову ніч наш Захисник проведе в лісі й не зустріне Різдво із матусею? Але сьогодні святий вечір — час, коли те, що було неможливим, з легкістю здійснювалося. 

В лісі крім нього нікого немає та наш Захисник почув гавкіт, який декого нагадав. В дитинстві в Василя був пес на ім’я Гвинтик. Він прожив довге і щасливе собаче життя й одного дня відправився на веселку. Чи це Гвинтик, чи ні Василь не знав та перш ніж озирнувся, пес легенько вдарив його лапою. 

— Гвинтику? — Василь не вірив своїм очам — перед ним дійсно сидів Гвинтик розмахуючи хвостом.

— Я! — радісно гавкнув пес. Він зиркнув за спину нашого Захисника і побачив зиму. Гвинтик загарчав і зима зрозуміла, що Гвинтик відведе Василя додому. Зима відступила. І диво: вітер вщух, мороз перестав тріскотіти, сніг повільно закружляв в повітрі й небо стало видно. — Що ти тут робиш? 

— Як добре, що я тебе зустрів! — здивувався Василь. — Це справді ти? 

— М-м, — пес удав вигляд, що зайнятий. Гавкнув і пішов в бік правильної стежини. 

Василь не зчувся, як поспішив за Гвинтиком. Один поворот, два й наш Захисник опинився перед маленькою хатиною в якій виріс. У вікні промайнула матуся, яка чекала на нього. Василь хотів відчинити двері та згадав про Гвинтика. 

— Гвинтику, — прошепотів Василь. Над ним засяяла перша різдвяна зоря, — дякую тобі. 

Гвинтик весело гавкнув і щез. Наш Захисник відчинив двері, переступив поріг та кинувся до матусі. Він її обійняв так міцно, як тільки зміг. 

— Ти вдома. — прошепотіла матуся. В її очах блищали сльози радості. — Це краще Різдво в моєму житті. Я так хвилювалася, чи ти встигнеш, синку. Проте ледве на небі з’явилася перша різдвяна зоря, як ти опинився на нашому порозі. 

— Я ж написав тобі, що буду вдома на святий вечір. — відповів Василь.