Як крихітна конячка врятувала старенького дідуся та мешканців лісу

Читати казку: Як крихітна конячка врятувала старенького дідуся та мешканців лісу

Колись місяць та сонце були одним цілим. Вранці сонечко прокидалося, розправляло промені й до вечора освітлювало землю. З настанням ночі зорі обсипали чарівним пилом сонечко з чану. Частинка за іншою зникали й сонечко перетворювалося на місяць. Вдосвіта зорі збирали з сонечка чарівний пил до чана, читали заклинання й місяць знову ставав сонечком.

Вночі на землі народилася крихітна конячка. Зорі обсипали сонечко пилом. Одна з них вдихнула чарівного пилу, чхнула й зачепила чан. Він перекинувся, чарівний пил посипався на землю, потрапив на крихітну конячку й вона стала невидимкою.

Не побачив себе крихітна конячка злякалася. Вона покликала матусю, яка почув голос дитинча пішла за ним, але не змогла знайти невидимку. Крихітна конячка заплакала:

— Піду шукати інших невидимок, може вони знають, як стати видимою? 

Крихітна конячка обійняла матусю, попрощалася із нею, пішла зеленим полем й дійшла до лісу з рікою. Від утоми крихітна конячка хотіла прилягти на березі та помітила лисиць. Вони лежали неподалік води тримаючись лапками за животики і важко зітхали. 

— Йой, як болить! Що це за невідома недуга?

Лисиці розгублено гомоніли між собою. Крихітна конячка їх пошкодувала, підійшла ближче й помітила інших лісових мешканців. Вони нарікали на погане самопочуття лишаючи берег. Стемніло, невидимка залишилась сама й задрімала. Крізь сон вона почула, що хтось ходив берегом й відкрила очі.

— Ваша темне величносте…

Біля річки зупинився старенький дідусь. Він був незрячим й тремтів від страху перед величезним, бридким чудовиськом з лапами і гострими кігтями, яке змушувало його щоночі варити погане зілля та виливати в ріку. За це чудовисько обіцяло старенькому дідусю повернути зір. Погане зілля діяло день і коли старенький дідусь прихитрявся його виливати на берег вранці лісові мешканці пили воду з ріки і їх не турбувала невідома недуга.   

Чудовисько підозрювало, що старенький дідусь ллє погане зілля не у ріку й уважно стежило за ним. Старенький дідусь відчув, що йому не вдасться перехитрити чудовисько цього разу, важко зітхнув та вилив погане зілля у воду.

— Як дізнаюся, що ти потайки від мене допомагаєш лісовим мешканцям, пошкодуєш! Роби, що кажу. Нам з тобою ще багато вечорів доведеться виливати погане зілля у воду, доки лісові мешканці не лише страждатимуть від болю в животиках, а заснуть і я сам житиму в лісі! — кричало чудовисько.

Крихітна конячка бачила, що старенький дідусь не з власної волі слухає чудовисько й коли він та чудовисько пішли невидимка вирішила не пускати лісових мешканців до води. 

Настав ранок. Лісові мешканці поспішили до ріки. Невидимка не давала їм напитися не пустив до води навіть короля звірів. Лев вертів головою дивуючись, хто йому заважав та перед ним були вода та берег.  

— Хто ти, невидимко? — зрештою запитав він. — Лише сонечку під силу наполовину пропадати, щоб ночами освітлювати землю. Тебе взагалі не видно. 

Крихітна конячка почула про сонечко із схожою здатністю на неї пропадати й невидимці захотілося якомога швидше відправитися до нього, дізнатися як стати видимою й повернутися до матусі, але спочатку вона вирішила врятувати старенького дідуся та лісових мешканців від чудовиська.

Невидимка підійшла до лева й привіталась:

— Вітаю вас, пане лев, я крихітна конячка невидимка.

— А я король звірів. — відповів лев. — Скажи, невидимко, чому ти не даєш нам напитися води з ріки?

— Пробачте, але я не можу ні вам, ні лісовим мешканцям дозволити це зробити. Я вчора бачила, як чудовисько змусило старенького дідуся отруїти воду поганим зіллям та воно діє не відразу, від того й недуга, певно, невідома.

— Ой, лишенько, — розгубився король звірів. — В нашому лісі ця ріка — єдина. Усі звірі та птахи кожного дня п’ють з неї воду. Що нам робити?

— Не пийте води з ріки, — попросила конячка, — а я спробую вам допомогти.

— Добре. — погодився лев. 

Король звірів зібрав лісових мешканців біля ріки та розповів про чудовисько і погане зілля. Звірі та птахи пообіцяли не пити води з ріки і розбрелися по своїх справах.

— Що будемо робити? — спитав лев у невидимки.

— Ви, королю звірів, краще повертайтеся, звідки прийшли, бо ви видимий. Я буду чекати на чудовисько.

— Моя сила та спритність можуть стати у нагоді. 

— Не треба. — відповіла крихітна конячка. — Завдяки тому, що я невидимка, спробую дізнатися, як чудовисько перемогти. 

Лев пішов, а невидимка залишилася на березі. Ввечері чудовисько та старенький дідусь прийшли до ріки. Чудовисько не побачило лісових мешканців, які мучилися б від невідомої недуги й дуже розізлилося. Воно грізно затупотіло лапами. 

— Не вірю, що ніхто з лісових мешканців за день пити не захотів! Ходімо зі мною до печери, збереш трав та варитимеш погане зілля. 

Чудовисько та старенький дідусь пішли до печери, а за ними і крихітна конячка. Перед печерою чудовисько змусило старенького дідуся зібрати трав для поганого зілля. Старенький дідусь нахилився до землі, понюхав одну травинку, іншу, обмацав стеблинки й наважився їх зірвати. Він зібрав трави для поганого зілля та доторкнувся до царівни трави — лісової лілії. 

— Йой, ліліє, не можна мені тебе зривати. Бо хоч ти і здатна вилікувати від будь-якої отрути та недуги, мене від сліпоти не позбавиш! Це лиш тій траві під силу, яку від мене чудовисько ховає. Ох, якби я прозрів, я б покарав чудовисько за всі його злі вчинки, які він заподіяв лісовим мешканцям.

Старенький дідусь гірко заплакав. Він повернувся до печери, розвів вогонь, знайшов котел та почав варити погане зілля. Крихітна конячка зірвала лісову лілію та увійшла до печери. В куті голосно хропіло чудовисько. Невидимка підкралась до котла та кинула лісову лілію в погане зілля.   

Невидимка обходила печеру. Вона зазирала у кожен глечик на поличці шукаючи потрібну старенькому дідусю траву для зору. Крихітна конячка помітила мітлу, за якою лежало вісім мішечків з травами. Невидимка взяла з кожного мішечка по стеблинці, схилилась над чудовиськом й поклала стеблинку йому на голову з першого мішечка. У чудовиська виросли довжелезні вуха. Через стеблину з другого у нього з’явилося ще шість лап. Третій мішечок подарував чудовиську залізний панцир, четвертий — великий ніс. Трава з п’ятого зробила його таким, як він був й тільки вуха залишилися довгими.

Не встигла крихта випробовати стеблинку з шостого мішечка, як чудовисько несподівано прокинулося. Воно спробувало підвестися та довжелезні вуха його потягнули до землі. Чудовисько сіло на землю.

 — Це ти, старенький дідусь, глузуєш з мене? Що ж, — чудовисько верещало й перш ніж старенький дідусь встиг відповісти воно схопило шостий мішечок, — за це ти назавжди залишишся сліпим, — та кинуло його у вогнище.

Полум’я збиралося зжерти траву та крихітна конячка не злякалася червоних язиків, стрибнула в вогнище, схопила зубами мішечок й сховавши його за глечиками від чудовиська, підійшла до старенького дідуся й прошепотіла:

— Я крихітна конячка невидимка. Обіцяю, ваш зір обов’язково повернеться та зараз, допоможіть мені, розкажіть, як здолати чудовисько?
— Добре. — погодився старенький дідусь й вийшов із невидимкою з печери. — Чудовисько змусило мене підкорятися. Погане зілля зварене і нам треба його перехитрити. — сумно сказав він. 

— Я кинула у котел лісову лілію до якої ви заговорили. Давайте зваримо ще трохи поганого зілля в якому не буде цілющої квітки. 

Вони повернулися до печери й доки чудовисько серед мішечків шукало траву, яка зменшить його довжелезні вуха, старенький дідусь вилив у глечик погане зілля з лісовою лілією й зварив нову порцію без цілющої квітки. Він узяв інший глечик і вилив його. 

Старенький дідусь взяв погане зілля із лісовою лілією й заговорив до чудовиська: 

— Погане зілля готове та не знаю, наскільки воно сильне, — й перш ніж чудовисько встигло підійти до глечика старенький дідусь додав, — і щоб, ваша темна величносте, нарешті перестали в мені сумніватись, я доведу вам свою вірність.

Старенький дідусь випив трохи поганого зілля з лісовою лілією. З ним нічого не сталося й чудовисько затупотіло лапами.

— А-ну, випий ще поганого зілля! 

Старенький дідусь удав вигляд, що злякався чудовиська й зробив ще один ковток поганого зілля. Розгублене чудовисько не вірило, що воно може не подіяти. Крихітна конячка швидко поміняла глечик в руці старенького дідуся на той в якому не було цілющої квітки, чудовисько схопило глечик і випило поганого зілля. За мить йому стало зле. Закрутилося чудовисько довкола себе й схопилося за живіт.

— Ти що мене отруїв? — закричало чудовисько. — Знай, тобі мене не перемогти! В мені замало поганого зілля!

Чудовисько хотіло схопити старенького дідуся та крихітна конячка не розгубилася й почала бити копитами чудовисько по спині. Чудовисько обернулося та за ним нікого не було.

— Я тут! — сміливо вигукнула невидимка й чудовисько почув голос зачепило крихітну конячку гострими кігтями. Зрозуміла крихітна конячка, що їй не здолати чудовисько й щодуху закричала: — Королю звірів, врятуйте нас від чудовиська!

Лев почув прохання невидимки та покликав лісових мешканців. Звірі та птахи зібралися біля короля звірів й вони поспішили до печери. Лісові мешканці вигнали чудовисько з лісу, а крихітна конячка принесла старенькому дідусю мішечок з травою, яка повертала зір. 

Старенький дідусь приклав стеблини до очей й вмить прозрів.

— Дякую тобі, невидимко, що ти повернула мені зір. — він розповів левові та лісовим мешканцям, що вони можуть, як раніше пити воду з річки й додав. — без невидимки я б не впорався!

Лісові мешканці подякували крихітній конячці за порятунок та невидимка підійшла до лева.

— Королю звірів, ви казали про сонечко, яке щоночі наполовину щезає, підкажіть, як його знайти. Я хочу з ним поговорити й дізнатися, чи зможу як воно знову стати видимою. Адже я дуже, — вона згадала про матусю, — сумую за матусею. 

— Біжи до он тієї найвищої гори, забирайся на неї й проси хмаринки підняти тебе до сонця. 

Крихітна конячка так і зробила. Одна з хмаринок спустилась нижче й невидимка на неї застрибнула. Хмаринка її підняла до сонечка довкола якого зібрались зорі. Вони винесли чан із зібраним чарівним пилом, підлетіли до сонечка й обсипали його ним. 

Крихітна конячка помітила, що сонечко щезає й наважилася запитати:

— Я невидимка. Але як так сталося, не знаю?!

— Я розповім тобі. — усміхнулося сонечко. — Он та маленька зоря, — і сонечко розправив невидимий промінь вказало на зорю, яка у той вечір, коли народилася крихітна конячка чхнула і розсипала чарівний пил, — через неї ти стала невидимкою. Та не ображайся на неї, вона не хотіла завдати тобі шкоди. Якщо хочеш стати такою, як раніше, попроси зір, вони зберуть з тебе чарівний пил в чан, прочитають заклинання і тебе можна буде побачити.

— І.., — зраділа крихітна конячка та згадав, що завдяки невидимості змогла допомогти іншим посмутніла, — все?

— Так. — відповіло сонечко й здогадавшись про що думає крихітна конячка спитало: — Що з тобою? Може ти не хочеш бути такою, як раніше?
— Не знаю. — крихітна конячка задумалась. — Невидимкою я врятувала старенького дідуся та лісових мешканців від злого чудовиська, але завжди бути такою я теж не можу. Надто, сонечко, сумую за матусею і хочу, щоб вона могла мене бачити й міцно обіймати.

— Коли так, — відповіло сонечко, — залишайся зі мною. Я щовечора перетворюватимуся на місяць, ти невидимкою, щоб не налякати людей стрибатимеш по небі та зриватимеш заради здійснення мрій людей зорі. Кожного разу, як одна з них падатиме на землю здійснюватиметься загадане. А коли ти втомишся, захочеш відпочити й зустрітися з матусею зорі робитимуть тебе видимою і я відпускатиму тебе до неї. Тієї ночі ти виконуватимеш найважливішу мрію — свою та матусину. — сказало сонечко і подарувало конячці підкови з своїх променів. — В них ти зможеш стрибати по небі без допомоги хмаринок.  

З того часу кожного разу, коли люди дивляться на зорю, що падає з неба, вони загадують мрію й дякують невидимці за її здійснення!