Як метелик та цвіркун чарівне латаття врятували

Читати казку: Як метелик та цвіркун чарівне латаття врятували

Багато років тому наймудріші розповідали про дивовижне латаття, яке жило в одній з водойм за лісом. Історії про латаття переповідали недарма. Найголовнішою властивістю квітки була здатність охороняти. Лише одна пелюстка латаття захищала від будь-яких бід, хвороб, напастей та ворогів. 

Чарівне латаття любило триматися берега, проте ще від своєї прабабусі знало, що на світі є один злий чаклун, якого варто остерігатися. Злий чаклун встиг захопити в полон багато квітів та рослин. Своїми темними чарами й хитрими підступами, він зривав квіти в садах, лісах, галявинах… не жаліючи жодну з них. Головне, щоб квітка мала хоч одне з чарівних, особливих умінь.

Чаклун утримував захоплені ним квіти в темній в’язниці без єдиного променя теплого сонця, подиху свіжого вітру чи краплі очікуваного дощу. Темними чарами відбирав їхні дивовижні вміння, а потім використовуючи отримані сили, продовжував не лише власне жалюгідне життя, а й життя свого чудовиська — страшного, крижаного змія. 

Прабабуся розповідала і її слова передавалися з покоління в покоління від однієї рослини до іншої, що саме дивовижні вміння їхнього роду були потрібні чаклунові… 

Чому? Все просто! Латаття, а точніше хтось з їхнього роду, мав стати найціннішим скарбом серед дивовижних вмінь квітів та рослин, якими володів злий чаклун, бо крім здатності захищати і оберігати, квітки лише їхнього роду мали одну неповторну здатність — оживати від єдиної краплі води. Інші ж квіти, яких полонив чаклун, віддаючи свої сили — засихали й не могли розквітнути знову. А от завдяки лататтю, сили отримані темними чарами з часом розсіються, як завжди. Вони не належали йому по праву. Так от, коли дивовижні вміння латаття ослабли б всередині чаклуна та крижаного змія, чаклун мав оживити квітку, аби знову заволодіти здатністю латаття й захистити себе від будь-яких бід, хвороб, напастей та ворогів. Останніх у злого чаклуна та його крижаного змія було, ох, як багато. 

Знаючи про це, латаття, як і прабабуся, бабуся і мати рослини, намагалося щодня бути вкрай обережним. Тільки сонце зайде за обрій, латаття сховається під воду. На світанку визирне, озирнеться, чи не чути поруч крижаного змія або злого чаклуна і лише тоді розправить свої пелюстки й попливе вздовж берега, щоб всі, кому потрібна допомога латаття — бачили: воно існує. Чарівне латаття є! Воно тут і завжди допоможе. Потрібно лише протягнути руку до рослини.

І от одного дня, коли латаття плавало вздовж берега, відчуло, ніби вода стає холоднішою. Над блакитними хвилями піднявся туман. Латаття хотіло закрити пелюстки в бутон та сховатися під водою, проте знизу була крига. Воно здогадалося, що тікати нікуди й почуло бридкий голос крижаного змія: 

— Нарешті. Скільки років я шукав і знайшов. Ховатися під водою, аякже. Чому я не здогадався раніше, — шипів він і в очах крижаного змія промайнула тінь однієї з квіток, яка росла біля берега і яку захопив в полон злий чаклун. Вона-то і розповіла чаклунові, яким чином латаття та всі квіти їхнього роду багато років, могли ховатися від злого чаклуна та крижаного змія. — Тобі не втекти, — і змій, розкривши величезну пащу видихнув.

Крига стрімко захопила хвилю за хвилею, з усіх боків підбираючись до латаття. Вона була зовсім близько. Чарівне латаття перестало відчувати воду і почало провалюватися в сон. Жовті пелюстки засихали одна за одною. Рослина не могла поворухнутися і завмерла. 

Крижаний змій збирався схопити її хвостом і принести злому чаклунові, як раптом нізвідки з’явився крихітний метелик, який не став чекати, поки змій викраде латаття з водойми, а хоробро кинувся до рослини. Він підхопив латаття та швидко махнувши крилами, здійнявся вгору. 

Крижаний змій спробував підвести голову так високо, як міг, щоб заморозити повітря та йому це було не під силу. Повітря не могло перетворитися на кригу. А хоробрий метелик, який не злякався ні величезного змія, ні повітря, яке ставало дедалі холоднішим, продовжував махати крилами так стрімко, як лише міг. 

Довго він летів, поки не озирнувся й не побачив, що крижаний змій лишився далеко позаду. Хоробрий метелик зрадів, що втік від крижаного змія та коли подивився на чарівне латаття, помітив, що пелюстки рослини повністю засохли. Метелик подумав, що не встиг врятувати латаття. Він акуратно опустився на землю, склав крила та почув, як його друг цвіркун заговорив до нього: 

— Не сумуй, я казав тобі — це чарівне латаття. Врятувати рослину може найменша краплина води. Рослина оживе, варто лише знайти для неї нову водойму. Добре, що ти послухався мене і вчасно прилетів до водойми, бо я знав, точно знав, коли чаклун викрав рослину, яка росла біля берега, що злий чаклун та крижаний змій не сьогодні, завтра викрадуть чарівне латаття.

Метелик підняв голову: 

— Коли я побачив, що пелюстка лататті засохла, захвилювався, — сказав він і розгублено зронив сльозу. Тієї ж миті суха пелюстка латаття знову стала такою, як була. 

— От бачиш, — всміхнувся цвіркун. — Віднесемо рослину до води й латаття знову оживе. Колись прабабуся латаття врятувала мою, коли та дуже захворіла. Багато років наша родина чекала, як ми зможемо віддячити. На жаль із крижаним змієм я не міг тобі допомогти. Не вмію стрибати так високо, щоб втекти від нього, а внизу на землі, він би з легкістю мене переміг. Проте ти маєш крила і хоробре серце. Віднесімо латаття до нової домівки — водойми, — і цвіркун вказав на кущі за якими ховалася та сама водойма, про яку він говорив.

Хоробрий метелик подякував цвіркуну. Разом вони віднесли врятовану квітку до водойми. Біля берега плавали білосніжні лебеді, рибки, граючись з сонячним промінням, вистрибували з води й весело розмахуючи хвостами, знову щезали під хвилями. Всі вони з радістю зустріли латаття. Метелик та цвіркун обережно опустили рослину на берег, а лебеді махнули крилами, аби до латаття якнайшвидше допливла хвилька води. 

Ледве вода торкнулася пелюсток, як латаття знову ожило. 

Спочатку рослина подумала, що її захопив злий чаклун та хоробрий метелик і цвіркун швидко заспокоїли, пояснивши, що цього разу не рослина когось рятувала, саме її було врятовано.  

Сказати, що латаття зраділо, це нічого не сказати. Воно плавало з рибками та лебедями, які тепер ховали рослину за своїми крилами ледве сонце зайшло за обрій, надійно оберігаючи латаття до наступного ранку. А коли до водойми прилітав метелик чи приходив цвіркун, рослина кожного разу їм дякувала за порятунок від злого чаклуна та крижаного змія, яких метелик та цвіркун одного дня перемогли! 

Зібравши всі квіти та рослини, які мали особливі вміння, разом, метелик та цвіркун вирушили до злого чаклуна і крижаного змія та заточили їх до вічної темниці, аби більше вони не могли нікому заподіяти зла.