Як піаніст та веселка назавжди обмінялися серцями

Читати казку: Як піаніст та веселка назавжди обмінялися серцями

Ніхто не знає, чи так було, чи це лише казка… та світом ходить легенда про море і хмари. Вдень море розливається звичайними хвилями, вночі замість них з’являються ноти. Над морем збираються зорі, місяць та вітер й з дна підіймається піаніно. Створений із моря піаніст починає грати заради веселки — із хмар, яка взявши до рук сонце, що перетвориться на скрипку, гратиме для нього.

На жаль вони не могли бути разом. Піаніст з моря не міг жити на небі. Він щоразу водою повертався у море, а веселка із хмар не була здатна існувати у воді. Проте понад усе вони мріяли бути разом. Їхній сум тривав до тих пір, поки вітер літаючи світом не почув про письменника, який мав особливе перо — що ним не напише для закоханих, обов’язково здійсниться. Вітер вирішив знайти того письменника й попросити допомогти.

Відшукавши письменника вітер розповів про піаніста та веселку, але той не був впевнений, що його перо змінить закони природи.

— Одна справа об’єднати закохані серця двох людей, але піаніст із моря, а веселка — із хмар. Не думаю, що це можна здійснити.

Вітер довго вмовляв письменника й зрештою він пообіцяв спробувати. Сівши за стіл письменник взяв до рук своє перо і написав на папері, що веселка та піаніст будуть разом. Проте марно. Письменник спробував знову, потім ще раз і ще, доки не написав, що: “вони обмінялися” та написати “каблучками” не встиг. Перо звільнилось з його руки й вперше саме написало — “серцями”. У піаніста та веселки в руках з’явилися їхні серця, якими вони і обмінялися. З тих пір веселка змогла жити у воді, а піаніст у небі й їхня музика лунала і там і там.