Як Повелительки стихій Химеру-Засуху перемогли — 3 —

Читати казку: Як Повелительки стихій Химеру-Засуху перемогли — 3 —

У світі казок, історій та легенд про вічне, справжнє кохання, в яких добрі й сміливі сили завжди перемагають навіть найбільше зло, є місце для однієї нескінченної історії, а саме: про боротьбу чотирьох сестер—стихій, які продовжують стояти на варті справедливості і добра.

Їхні життя сповнені пригод та допомозі іншим. Також вони залишалися прикладом найщасливіших закоханих у Всесвіті, завдяки коханню Повелителів Космосу, Лави, Сонця та Неба.

Жили вони спокійно і щасливо, аж поки… не встигло початися літо, як спека охопила планету. Розпочалася ця спека недарма. Накликала її одна із найстрашніших чудовиськ—химер, яких тільки можна собі уявити. Звали цю темну потвору — Засуха.

Страшна незграба. Голова величезна — драконяча, хвіст лева, лапи криві, як у велетенського павука. А сама скоцюрблена, немов змія. Ненавидить, шипить на все, що довкола себе живе та квітуче побачить.

Спустилася потвора з високої гори. Сила тієї Химери—Засухи ховалася не деінде, а саме в її павучих лапах. Тими лапами потворі й павутини не доводилося плести. Ледь торкнеться частинки землі Химера—Засуха — вмить там, де тільки—но зеленіла трава, чи стигла ягода, висихала будь—яка рослинка. Там марніла земля й тріскалася. Вона нагадувала павутину зі сталі, яка розліталася на дрібні шматочки у різні боки з гучним скреготом. Той скрегіт чимось нагадував Повелительці стихії Землі про минулу потвору, яку перемогли чотири сестри — Найлютішу Кригу. Не важко здогадатися, чиєю родичкою та відьма й була. Через її павучі лапи навіть вода, що знаходилася зовсім поряд, щезла. Швидко стерлася й почувся хіба хрускіт тієї частинки землі.

Почув його Повелителька стихії Землі і поспішила спуститися вниз. Вона хотіла дізнатися, що трапилося з землею, яку вона завжди надійно оберігала!

З її крил злетів найродючіший ґрунт, найпрекрасніші квіти, листя, зерно. Все це осипалося на місце, яке замучила Химера—Засуха, але це не допомогло. Земля в тріщинах так і залишалася твердою в тому місці, яке встигла отруїти своєю отруйною силою Химера—Засуха. Сталь є сталь.

Побачив, що Повелителька стихії Землі наближається до неї, Химера—Засуха грізно поспішила назустріч. Вона збиралася полонити одну з сестер, щоб та не встигла покликати інші стихії Та Повелителів. Але Повелитель сили Сонця, який завжди спостерігав за своєю коханою, не дозволив статися біді. Він засвітив так яскраво, так сильно, як міг лише він й потворі довелося відступити. Його кохана покликала сестер на допомогу.

Звісно, Повелителька стихії Води спробувала повернути озеро назад, але марно. Коли вона підняла свої блакитні очі вгору, Повелитель сили Неба зібрав всі хмари, які існували й почалася справжня злива. Вода полетіла стіною і оминала лише чотирьох сестер, завдяки Повелителю сили Космосу, який єдиним помахом, зробив так, що жодна крапля не заважала Повелителькам перемогти Химеру—Засуху.

Повелителька стихії Повітря помітила, що сила Химери—Засухи в її павучих лапах. Перетворившись на буревій, вона відштовхнула потвору так далеко від сестер, як тільки могла, відправив її до найсильнішої з них — Повелительки стихії Вогню, яка не стала чекати і довкола Химери—Засухи утворила вогняне коло.

Спека, якою керувала Химера—Засуха після цієї руйнівної сили здалася потворі — “справжньою прохолодою”. Вогонь від блідо—жовтого ставав все червонішим. Полум’я кружляло довкола, поки вогняні ціпки не охопили бридкі, павучі лапи.

І хоча Химера—Засуха пручалася — це їй не допомогло. Вона безсило впала на землю.

— Звідки ти, потворо? — спитала Повелителька стихії Вогню. — Ми боролися з багатьма такими, як ти та робити із землі сталь, яка розлітається на друзки — такого ще не було.

— Я прийшла за Найлютішою Кригою.

— Дарма! Її переможено, там, де вона тепер — звідти не повертаються! Ти туди теж відправишся. Не можна нищити землю та дари, якими обдаровує нас матінка—природа. — відповіла Повелителька стихії Вогню і вогняні ціпки довкола лап потвори стали ще міцніше. Вогонь не вщухав і Химера—Засуха на собі відчула, що встигла зробити із землею, тільки в рази гірше. Бо ланцюги настільки пекучим вогнем палали, над сильним, над могутнім! Такої сили Химера—Засуха не мала!

Не дивлячись на те, що Химера—Засуха була переможена — частина землі, якій вона встигла завдати шкоди, не допомогла навіть вода. Дощ, який земля вбирала усюди, в тих місцях, де встигли вступити бридкі лапи потвори, так і залишилася потрісканими.

Повелителька стихії Землі теж нічого не змогла вдіяти і тоді Повелитель сили Космосу здогадався, що поки лапи потвори будуть прикуті до землі, її не зможуть відродити навіть не по одній, а й всі чотири сестри разом. Тому він схопив Химеру—Засуху і відправив її прямісінько до космосу, який йому належав. Так Химера—Засуха лишилася ґрунту, який могла зіпсувати. Та й чому у космосі та потвора могла завдати шкоди, коли кайдани Повелительки стихії Вогню на цьому світі, крім неї та її коханого Повелителя сили Лави ніхто не мав змоги розірвати. Настільки величезну силу вона мала.

Ох, і лютувала, і навісніла, і лапами бридкими тупотіла, гарчала, кричала Химера—Засуха — дарма. Повелитель сили Космосу знав, що без кисню, навіть така страшна потвора, висохне й застигне на камінь. Так і сталося.

Далі Повелитель сили Космосу повернувся до своєї коханої Повелительки стихії Повітря і всі разом вони почали рятувати ту частину землі, яку встигла понівечити Химера—Засуха.

Повелителька Повітря першою вдихнула життя в ту землю. Глибоко вдихнув, земля ожила. Слідом за нею Сонце своїм промінням зігрів промінням те місце. Повелитель сили Неба хотів вдруге відправити туди дощ та Повелителька стихії води зібрав у долоні найчистішу росу з власних очей, подарувала її землі.

Останньою, підійшла Повелителька, яка і берегла землю. Вона щедро обсипала дарами зі своїх крил той ґрунт і повністю повернула ту частину землі до її життя!