Як Святий Миколай перевиховав Петрика

Читати казку: Як Святий Миколай перевиховав Петрика

Наближався день Святого Миколая. Падав білий сніг, розгулював морозець. Діти готувалися до свята, сподіваючись на подарунки від Святого. Тільки Петрик знав, що і цього року знайде під подушкою різки.

Так, так, так, Петрик не слухав батьків і в школі бешкетував. Скільки його не просили гарно себе поводити — марно. Матуся відводила Петрика до школи й ледь не щодня, повертаючись додому, гірко плакала через його неслухняність. Не знаючи, скільки болю завдає матусі Петрик продовжував себе погано поводити.

Святий Миколай не хотів Петрика карати різками. Він сподівався, що як Петрик не знаходитиме подарунка під подушкою, подумає над поведінкою та захоче змінитися. Але рік за роком Петрик продовжував бешкетувати. Список поганих вчинків Петрика був таки—и—и—м довгим, що матуся не втрималася й написала Святому листа, в якому попросила Миколая про допомогу.

Святий Миколай прочитав про погані вчинки Петрика й замислився, як зробити, щоб хлопчик захотів отримати подарунок, а не різочки. Святий вирішив відправитися в гості до Петрика та попросити допомогти.

Коней та санчата з подарунками Святий залишив біля будиночку, а сам пробрався в кімнату хлопчика. Довго Святий Миколай чекав на Петрика і от, він відчинив двері та увійшов до своєї кімнати. Святий удав, що задрімав. Петрик побачив Святого, але не зрозумів, що перед ним — Святий Миколай.

— Ви, хто? — здивовано спитав Петрик.

— О, Петрику! А я на тебе чекаю. — Святий всміхнувся. — Мені потрібна твоя допомога.

— Моя? — здивувався Петрик. — А я що можу зробити? Я всього лише Петрик. Нікого не слухаюсь, завжди погано себе поводжу.

— В цьому році так багато дітей, боюся не встигнути до всіх завітати. От і подумав, може ти захочеш мені допомогти?

— А, хто ви… — Петрик геть розгубився, — чому я маю вам допомогти?

— Я, Петрику, Святий Миколай! Ти не маєш мені допомагати та я прошу тебе про це. Сам не впораюся.

— Допомогти? — задумався Петрик. — Я нікому не допомагав. Навіщо мені робити — це зараз?

— Хм. — сказав Святий Миколай та махнув рукою. На стіні з’явилися сотні дітей, які вкладалися спати та з надією перевіряли свої подушки. — Бачиш, жоден з них не отримає подарунка, якщо ти відмовишся.

— А як же різки? Я їх отримую від вас щороку. Ви, Святий Миколаю, ніколи не дарували мені подарунків.

— Це правда. Кожного року через погану поведінку ти отримуєш від мене різочки, але я дуже сподіваюсь, що наступного року ти станеш чемним. — сказав Святий Миколай. 

— Так, тому я не буду вам допомагати.

— Що ж, Петрику, звичайно, ти знову можеш отримати від мене різочки й засмутиш матусю.

Святий махнув в бік стіни, на якій з’явилася матуся Петрика. Вона відвела хлопчика до школи та гірко плакала. Петрику стало соромно. Він опустив голову й запитав:

— Що я маю робити?

— Ходімо. 

Петрик та Святий Миколай пішли до саней. Петрик підійшов до коней із санями з подарунками та різочками. Вони сіли до саней та поїхали їх роздавати. Кожного разу, коли Петрик залишав різочки він згадував матусині сльози, коли клав під подушку подарунок — думав, як це прокинутися зранку й отримати сюрприз від Святого. Петрик не помітив, як вони розвезли подарунки й залишився один.

— А цей подарунок куди треба відвезти? — запитав Петрик.

— О! Цей подарунок, — всміхнувся Святий Миколай, — я сам відвезу. Дякую тобі за допомогу, — й попрощався з Петриком.

Петрик прийшов додому та ліг спати. Прокинувшись він відчув, що під подушкою щось є. Петрик подумав, що це різочки й засумував. Він підняв подушку, під якою лежав той останній подарунок від Святого Миколая. Ох і зрадів Петрик! Він схопив подарунок і побіг до матусі.

— Мамо, мамо! Цього року Миколай подарував не різочки, а залишив подарунок під подушкою. — й Петрик розказав матусі, як він вночі допомагав Святому Миколаю.

Матуся не знала, чи це правда, чи Петрику наснилося та з того часу її хлопчик став дуже слухняним й отримував від Святого подарунки.