Закоханий скрипаль

Читати казку: Закоханий скрипаль

Це було століття тому. У невеликому селі люди були щирими, добрими, любили Батьківщину, плекали рідну мову, дотримувалися традицій пращурів та допомагали один одному.

Селяни важко працювали на землі, ростили пшеницю, та радянська влада в них несправедливо забирала майже весь урожай. Зерна, яке їм лишали, не вистачало, щоб прогодувати родини, та селяни вірили, що для незалежної неньки завдяки їхній невтомній праці, сміливості, мужності та боротьбі прийде кращий час.

Вони розділяли зерно на частини. Трохи — щоб їсти, решту відвозили до сусіднього села та продавали. На отримане купували те, чого потребували, а як комусь із сусідів не вистачало грошей, відносили те, що мали, вночі у двір. Уранці родина знаходила гроші й могла придбати необхідне.

І от у родині з прізвищем «Скрипаль» народився хлопчик. Щасливі батьки назвали сина Данилом. У будинку навпроти — дівчинка. Її тато з мамою назвали Соломією. Данило в колисці почув спів солов’я, почав перебирати пальцями. Рухи нагадували гру на скрипці, і батьки, дивлячись на нього, зрозуміли, що сталося диво — Данило стане скрипалем.

Він зробив перший крок, заговорив й почав допомагати батькам ростити пшеницю, згодом відвозив із татом те, що залишалося, до сусіднього села на продаж. Данило відмовляв собі у всьому, нерідко вони з татом розділяли й крихти зерна та лишали у дворах тим, кому було гірше за них.

Скрипаль відкладав зароблені гроші на скрипку. Селяни спостерігали за ним та дякували батькам за сина. Дізнавшись, що Данило мріє грати на скрипці й збирає на інструмент, за можливості лишали монету, дві в їхньому дворі, і за десять років він придбав скрипку.

У селі не було музикантів, й Данило за допомогою інструмента відтворював спів солов’я. З кожною спробою виходило краще. Особливо гарно музика лунала, коли скрипаль думав про Соломію. Закоханий у неї до нестями, як усі хлопці з їхнього села, Данило створював для дівчини композиції та вирішив з нею одружитися.

Після праці в полі скрипаль йшов з нею, своїми та її батьками й замість відпочинку грав. Селяни збиралися біля них, слухали композиції й забували про біди та втому. Дівчина дивувалася його затятості, обожнювала слухати, як він грає, і не помітила, коли закохалася.

Якось скрипаль прийшов у двір до Соломії і, дочекавшись, коли дівчина вийде, спитав:

— Ти маєш до мене почуття, бо для мене ти — все.

Від почутого вона опустила очі й зайнялася рум’янцем, перш ніж наважилася відповісти:

— Так.

Щасливий Данило повернувся додому. Тато заслаб, і мама не відходила від нього. Скрипаль просидів поруч із батьками до світанку й зав’язав нитками мішки із зерном, повіз до сусіднього села. Поки чекав на покупців, щоб не стояти марно, почав грати.

Композиція облетіла базар, і довкола Данила зібрався натовп. Музикант, який проходив повз, теж її почув і дочекався, коли скрипаль перестане грати, сказав:

— Пройде небагато часу, й тебе знатиме весь світ.

Відтоді Данило привозив зерно й вчився грати у музиканта. Люди деколи не купляли в скрипаля зерна до вечора, тільки б він зіграв ще.

Татові ставало гірше. Данило покликав лікаря, віддав гроші, які мали, та хвороба виявилася надто сильною, і батька не стало. Селяни допомогли його поховати. Данило і мама дуже сумували, й від горя вона захворіла. Данило працював ще більше. Він збирав гроші на лікаря, намагався розрадити маму, та не виходило. На лікаря селяни додали того, чого не вистачало, і він прийшов та впевнився, що мама скрипаля захворіла від втрати, та ніяково сказав:

— Від цієї хвороби немає ліків.

Лікар повернув гроші скрипалю, попрощався та пішов. Мама покликала Данила. Каблучка на її руці, подарована татом на день весілля, була єдиною річчю, що вона мала, й віддала їхній із татом символ кохання та сказала:

— Нехай твоє кохання із Соломією буде щасливим, як у нас із татом.

На ранок її не стало. Скрипаль поклав мамину каблучку у скрипку й носив із собою. Він повернув гроші селянам, поховав маму й почав працювати ще більше. Сум за батьками допомагала пережити Соломія, її батьки та селяни. Вони були поруч із Данилом й підтримували, як могли.

Селяни зібрали врожай. Радянська влада його знову відібрала. Вони розділили залишки, та щоб поїсти, в кожній родині не вистачило і на кілька днів. Відділена частина на продаж не заповнила половини мішка, та скрипаль поклав його на віз і поїхав до сусіднього села на базар. Він думав про пропозицію Соломії й вирішив, як повернеться, спитати в дівчини, чи вона погодиться стати його нареченою.

У скрипаля не було подарункового пакування для каблучки та грошей. Того, що він мав, не вистачило, щоб його придбати, й він узяв невеликий шматок тканини з мішка із зерном, нитку з нього ж, зробив мішечок та поклав у нього каблучку.

Він продав зерно, поїхав до двору Соломії та грав присвячені їй композиції, поки дівчина не вийшла на вулицю.

— Вибач, будь ласка, що дарую найдорожче, що є, у звичайній тканині, — сказав він і запропонував одружитися.

Для Соломії мішечок, зроблений скрипалем, був не менш важливим за каблучку.

— Я берегтиму його все життя, — пообіцяла дівчина. — Я згодна.

Скрипаль одягнув каблучку на палець. Радісні Данило та Соломія повідомили про заручини її батькам.

— Ми мріємо одружитися.

Батьки Соломії не мали грошей та їжі, та щастя дітей було надто цінним для них, і вони наважилися готуватися до весілля. Скрипаль до світанку працював на землі та пішов із поля. Замість відпочити поїхав на базар. Він почав грати. Люди зібралися довкола й замріяно слухали композицію за композицією. Вони принесли мішечок й у ньому лишали гроші. Скрипаля відпустили пізно увечері, попросивши вранці повернутися на базар.

Наступного ранку люди приїхали з околиць та сусідніх сіл, й у центрі замість яток зробили невелику сцену. Данила можна було розгледіти, і здавалося, що музика лунала гучніше. Данило приїздив на базар щоранку, грав на скрипці та їхав додому пізно увечері. Він зібрав гроші на весілля та їжу для селян, і їм вдалося пережити зиму.

Весною вони одружилися. Захват людей його талантом дійшов до столиці, та Данила запросили виступити у філармонії. Він погодився. Його концерт мав шалений успіх, і його кликали знову і знову.

У них народився син, схожий на Соломію, особливо очима. Щасливі Соломія та Данило назвали його Олександром.

Почалася Друга світова війна. Скрипаль залишив скрипку сину, попрощався з ним та Соломією та пішов воювати. Олександр працював на землі. Він із мамою та дівчатами відвозили залишки зерна на базар, й музика Олександра вчив грати. Син сумував за татом, чекав, коли той повернеться, й, ледь навчившись писати, написав із мамою лист. У ньому було зізнання в коханні Соломії, її сум за Данилом, розповідь про важку працю в полі, знущання й несправедливість радянської влади та перші уроки, які стали виступами Олександра на базарі. Зароблені гроші, як колись Данилу, допомогли селянам пережити зиму.

На війні Данило не розповідав, що він скрипаль, й дійшов майже до Берліна, коли зустрів селян, які його впізнали. Вони поспішили до нього й попросили зіграти.

— У мене немає скрипки, — сумно сказав скрипаль, перебираючи пальцями повітря.

Звідки з’явився інструмент у руці Данила, ніхто не знав, та за мить він почав грати на подарованій невідомим скрипці. Композиції лунали щиро та натхненно. Люди розпитували один одного, хто що знає про Данила, й занотовували історії, писали про нього близьким у листах. Вони дійшли до Берліна з перемогою, і Данило написав та відправив лист Соломії та Олександру з найважливішими для них та себе словами: «Я повертаюся додому».

Жінки, діти та поранені чоловіки, які повернулися раніше, зустрічали Данила, друзів та рідних із квітами. Олександр тримав скрипку в руці, а Соломія — той самий мішечок. У Данила також в руках були інструмент та квіти із солодощами. Радісні обійми із Соломією та сином побороли втому. Того ж вечора Данило грав на скрипці, слухав композиції, створені Олександром, а вранці знову пішов працювати у поле.

Данило виступав у столиці та інших містах. Його запрошували на найбільші світові сцени. Олександр виріс та вступив до УПА. Він сміливо боровся проти радянської влади, важко працював у полі та грав на татовій скрипці. Побачив на базарі дівчину із сусіднього села Калину — закохався. Калина теж багато працювала в полі з батьками, мріяла стати вчителькою історії, розповідати майбутнім поколінням, як було і є насправді, й здійснила своє бажання.

Олександр возив зерно з татом, зупинявся біля її двору та грав на скрипці. Дівчина не була з ним знайома, та щовечора чекала на Данила біля вікна, яке виходило на двір, щоб побачити його і почути, як він грає.

Він прийшов до двору і, помітивши її, вирішив зробити пропозицію. Зіграв кілька композицій, повернувся додому, думав, як пояснити батькам, що закохався, і на світанку, коли вони з Данилом та Соломією пішли в поле, розповів про свої почуття.

Батьки обійняли сина. Соломія зняла з пальця каблучку і віддала, а, повернувшись додому, і мішечок та сказала:

— Ви будете щасливі.

Вони підготувалися до сватання, й Олександр приїхав із татом, мамою та сватами до Калини і її батьків. Він не наважився увійти у двір та чекав відповіді Калини. Вона, почувши, хто просить, відповіла згодою, каблучка засяяла в неї на пальці з проханням зберегти подарований мішечок.

Історія подарунка закарбувалася в пам’яті Калини зі сльозами від розповіді. Батьки почали готуватися до весілля, і Олександр та Калина одружилися.

Данила й далі запрошували виступати у філармоніях та на найбільших сценах, його композиції грали інші скрипалі. Про життя, працьовитість та боротьбу проти радянської влади, батьків Данила та символ їхнього кохання із Соломією — зробленим власноруч мішечком, який передавався із скрипкою та талантом сину, — писали книги.

В Олександра та Калини народився син. Його назвали Василем. Малюк у всьому був схожий на тата та дідуся, крім музики. Василь виріс та став військовим. Він отримав від Олександра та Калини каблучку, мішечок і скрипку з надією, що його син чи донька стануть скрипалями:

— Будь щасливим.

Василь захищав незалежність України від російських загарбників. Він зустрів дівчину Марію під час обговорення проєкту авіаційної техніки військового призначення і закохався в її довгу чорну косу та великі чорні очі. Його рідні та Марії загинули, залишився тільки Данило. Заради пропозиції Василь привів дівчину у філармонію на концерт дідуся. Він запропонував одружитися під супровід його композиції, присвяченої Соломії, і отримав згоду. Щасливі Данило та Василь віддали їй мішечок, розповіли історію кохання Данила та Соломії, і Василь одягнув Марії на палець каблучку.

Вони одружилися. У день сторіччя Данила у Василя та Марії народився син. Його назвали Остап. Малюк у колисці перебирав пальцями, ніби тримав смичок скрипки, й Данилу, Василю та Марії стало зрозуміло, що сталося диво: в родині Скрипалів знову народився скрипаль.