Як мишеня Пік зустрів Босоркуна —3—

Читати казку: Як мишеня Пік зустрів Босоркуна —3—

Після дня народження матусі, в житті мишеняти Піка не відбулося жодних пригод. Пік навіть засумував з цього приводу. Кожен день одне й те саме та все ж мишеня вірило, що рано чи пізно, з ним обов’язково станеться щось цікаве. 

І от цей день нарешті настав. Звісно, того ранку, як і всі попередні, ледве прокинувшись, Пік пішов до ванної кімнати. Стара труба, з якої капала вода в надщерблену абрикосову кісточку, за ніч стала майже повною. Тож мишеня зміг помитися та почистити зубки травичкою, яка служила йому замість зубної щітки. Причепурившись перед дзеркалом Пік вже збирався піти погратися та згадав, що вчора обіцяв матусі випрати свою теплу пір’їнку, яка була йому замість теплої ковдри. 

Тож Пік, щоб не засмучувати матусю, взяв пір’їнку і як слід виправ її та вийшов на ґанок. Мишеня поклав пір’їнку на камінчик, щоб вона висохла й зібрався повернутися до нірки, раптом щось невидиме розбудило довкола нього сильний вітер. Пір’їнка Піка здійнялася вгору і закружляла над його головою. 

Пік вирішив її спіймати. Він стрибнув так високо, як тільки зміг і таки прихитрився лапкою схопитися за пір’їнку. Проте замість того, щоб опуститися на землю, мишеня зависло з нею в лапці. 

Щось невидиме подуло на нього і Пік почув страшний регіт:

 — Агов, мишеня, відпусти пір’їну, вона тепер моя!  — і невидимка дунув на Піка. 

Лихий вітер підкинув Піка у різні боки, поки не закинув на одну з хмаринок, що якраз пропливала повз Піка. На місці Піка певно кожен би злякався та мишеня завжди вирізнялося сміливістю. Притиснувши пір’їнку, Пік звернувся до невидимки: 

 — Не віддам я тобі своєї пір’їнки. 

 — Ти не знаєш, хто перед тобою,  — і невидимка посунув хмаринку на якій сидів Пік, — знав би, точно злякався б.

 — І хто ти такий? Ану покажи… — Пік зробив крок вперед. 

Не встиг Пік договорити, як невидимка почав проявлятися і мишеня побачило перед собою бридке чудовисько з довжелезною, кошлатою, сивою бородою, густими бровами та довгим волоссям. 

 — Ох, — перелякано прошепотіла хмаринка, на якій стояв Пік.  — Сам Босоркун, гірський дух показав себе. 

 — Босоркун? — перепитав Пік.  

 — Так.  — грізно відповів Босоркун. — Як ти посмів, мені, найлютішому гірському духові, який здатен одним подихом викликати страшну посуху, насилати на людей та тварин тяжкі хвороби, здійняти вітер, який в цілому світі не під силу комусь здолати… не віддати жалюгідну пір’їнку, яка так сподобалася мені?

 — Краще віддай Босоркунові, що він просить,  — розгубилася хмаринка, яка почула їхню розмову. — Дух все одно забере собі все, що захоче. 

 — Ні. — вперто заявив Пік і грізно тупнув крихітною лапкою в бік Босоркуна. — Якби ти ввічливо попросив в мене пір’їнку і сказав чарівне слово: “будь ласка”, я б просто так віддав її тобі, адже матуся завжди казала, що не можна бути жадібним і варто ділитися з іншими тим, що я маю. Та ти, злий Босоркуне, вирішив силою відібрати в мене її. 

Від слів Піка Босоркун зареготав ще голосніше. Він наблизився до мишеняти так близько, що Пік порівняно з величезним чудовиськом почував себе ще дрібнішим, ніж був насправді. Навіть це не змусило Піка здатися. Він приготувався, аби щосили вдарити Босоркуна та не встиг цього зробити. Пір’їнка потрапила в ніс гірському духові й він надувся, як повітряна кулька і чхнув. 

Здогадавшись, що Босоркун боїться лоскоту, Пік почав лоскотати чудовисько. Босоркун, який ще мить тому видався напрочуд грізним, почав сміятися і намагався повернутися так, щоб Пік не зміг його дістати. 

Хмаринка, на якій стояв Пік помітила це і почала літати довкола Босоркуна. Вона швидко наближалась до гірського духа і віддалялась, як тільки Босоркун намагався схопити своїми лапами мишеня. 

Змучений від лоскоту Босоркун здався і попросив Піка зупинитися, пообіцявши що як йому щось сподобається, він ввічливо попросить про це і не забуде сказати чарівне слово: “будь ласка”. 

У відповідь на це, Пік подарував Босоркунові свою пір’їнку й гірський дух пританцьовуючи з нею в лапі, легенько дунув на хмаринку. Вона вмить доставила Піка на ґанок.

Пік зістрибнув на сходинку і весело помахав на прощання хмаринці та Босоркунові. Повернувшись до своєї нірки, мишеня задумався над тим, як вмовити курку, яка жила поруч з ними, віддати йому ще одну пір’їнку зі свого хвоста.