Як мишеня Пік зустрівся з Зимою та Весною — 4 —

Читати казку: Як мишеня Пік зустрівся з Зимою та Весною — 4 —

Маленьке мишеня, на ім’я Пік, дуже сильно любило свою матусю, яка, як і кожна мама на світі, бажала своєму малюку тільки добра. Вона постійно нагадувала Піку, наскільки важливо вчитися й отримувати нові знання.

Звісно, Пік з цим повністю погоджувався. Він відповідально ставився до кожного уроку, слів вчителів й не забував виконувати домашні завдання.

Вранці мишеня перш ніж піти до школи, вмивалося та чистило зубки. Адже, як ви пам’ятаєте, Пік був вкрай чистеньким та охайним мишеням. Пік брав невеликий портфель, сплетений з гілочок верби, в який заздалегідь складав необхідне: шматочки паперу, на яких мишеня записувало все-все, що мало знати кожне мишеня. Наприклад: як має поводити себе мишеня? Які виклики стоять перед сучасним мишеням: всі за і проти дружби з котами? Як мишенятам жити поруч із людьми й не шкодити їм, речам та не лякати людей своєю появою… і це далеко не все, що мало вивчити мишеня!

Далі, Пік клав до портфеля грифель, який йому подарувала матуся й обійнявши її, поспішав до мишачого “класу”. Точніше це була кімната — нора, яку мишеня називали —  “класом”, бо одного дня почув це слово від когось з людей.

І от, нарешті Пік разом з іншими мишами заходив до “класу”. Мишенята займали свої місця. Замість стільців, в них були кісточки з-під вишень, столи заміняли невеличкі камінці,  а залишки свічок освітлювали кімнатку не гірше ламп.

Не встиг Пік дістати необхідні речі з портфеля, щоб якомога скоріше взятися за навчання, як вчителька —  дуже мудра миша, покликала його:

—  Піку, сходи до бібліотеки й принеси нам, будь ласка, книгу про місце мишей у сучасному світі й чому не варто вірити в дива?

Мишеня слухняно підвелося і пішло до бібліотеки. Хоч і подумало про себе, що на жаль цього разу не погоджується з вчителькою. Бо дива існують і вони трапляються. З ним —  точно! Варто лише згадати, як він врятував матусю, коли здавалося, вони втратили один одного назавжди, або як він подружився з Босоркуном і подарував йому пір’їнку чи як кіт пригостив його цукеркою заради дня народження матусі. Тож він продовжив згадувати пережиті ним пригоди, поки йшов до невеличкого куточка, який знаходився між коридором на одній зі сходинок.

Залишалося спуститися на третю сходинку, за якою була бібліотека. Проте Пік задумався і пропустив потрібну сходинку. Став на четверту, яка загойдалася під його лапками й голосно рипнула. Мишеня зойкнуло і підстрибнуло. Дошка, на якій він тільки-но стояв, перевернулася і Пік стрімголов полетів вниз.

Здавалося падав він дуже довго, доки не приземлився і не покотився… куди й сам не знав. Та хіба це важливо? Пік згадував про дива й от здавалося, ще зовсім трохи та одне з них знову на нього чекає.

Зупинившись, він підвівся на лапки та озирнувся по сторонах. Довкола було темно. Поступово оченята звикли до темряви й він розгледів деякі предмети. На підвал, в якому йому одного разу довелося побувати або ту ж бібліотеку —  це приміщення не було схожим.

—  Де я? —  тихенько спитав Пік сам себе та зробив крок вперед і от диво, знову під його лапками захиталася дошка і ніби сама відкрилася. Пік як і попереднього разу полетів вниз.

Це повторилося з ним кілька разів. Піку здалося, що тепер він не те, що знаходиться під будинком, в якому жив разом із матусею та іншими мишами, а взагалі, в якомусь підземеллі. Лапки застрягли в снігу і йому коштувало неймовірних зусиль, аби витягнути їх звідти.

Пік вкотре озирнувся. На відміну від попередніх поверхів тут не було надто темно. Хіба холодно. Мишеня помітило, що якщо зробити кілька кроків, там в кутку, що попереду, буде світліше.

Мишеня сміливо попрямувало туди й помітило величезний чан, в якому варився справжнісінький сніг, який кружляючи, підіймався вгору і вилітаючи звідти стежкою у повітрі, летів вгору. Так! Саме сніг! Проте чан той перемішував хтось невидимий такою величезною ложкою, або вона крутилася сама. Здавалося, що знадобиться не одна сотня мишей, аби зрушити її з місця. А тут чарівна ложка ворушиться сама.

Пік завжди відрізнявся допитливістю та рішучістю, тож замість того, щоб спробувати звідси втекти, навпаки підійшов до чана і зазирнув всередину і побачив, звісно, ж сніг. Такий великий, лапатий…

Не встиг він подумати, куди все-таки потрапив, як ложка в чані перестала перемішувати сніг і його в чані з кожною миттю ставало все менше. Пікові довелося стати на задні лапки й витягнути голову якомога вище аби побачити, що сніг дійсно кудись щезає. Замість снігу в чані почали з’являтися квіти. Кружляючи вони піднімалися вгору і кудись щезали.

—  Піку, хіба мишам можна бути тут? —  звернувся до Піка мелодійний голос.

Пік озирнувся і побачив перед собою саму — Весну. Вона стояла переді мною зіткана з квітів. Кожен її крок лишав за собою сліди з різнокольорових пелюсток. У волоссі мерехтіли метелики та пташки, які перебирали коси, що були схожі на справжню веселку.

—  Ви —  Весна. —  промовив ввічливо Пік.

—  Так. Обережніше біля чана, він чарівний, —  всміхнулась вона.

—  А куди подівся сніг? —  спитало мишеня.

—  Сьогодні перший день Весни й снігу не буде до наступної зими. Настав мій час.

—  Я б не поспішала. —  почувся крижаний голос і ми з Весною озирнулися та побачили, як не складно було вже здогадатися — Зиму. На відміну від Весни вона була повністю зіткана зі снігу. —  Кожні чотири роки я маю ще один день задля лютих холодів, а ти поспішила випустити квіти, метеликів зі сплячки на один день раніше, —  і перш ніж Весна і мишеня встигли що-небудь сказати, Зима махнула рукою. Замість квітів в чані знову почав з’являтися сніг. Квіти що були в ньому почали одна за одною замерзати та падати в чан.

—  Досить! — Пік виступив вперед. — Якщо Весна вступила у свої права, — ви не можете знищувати квіти. Подивіться, вони ж замерзають, —  і Пік вказав на квіти. —  Крім того, є такі роки, коли ви — Зимо, затримуєтесь і лютуєте на землі набагато довше й не дивитися на дні календаря. — мишеня пишалося, що завдяки нашій мудрій вчительці навчилося користуватися календарем, який вигадали люди.

—  Піку, ти теж можеш замерзнути. Як ти потрапив сюди?

—  Я, я, йшов за книгою й ось я тут, —  зізнався Пік.

—  То може тобі варто повернутися до свого класу, —  порадила мені Зима.

—  … ложка, вона чарівна, зупини її, —  прошепотіла Весна, а сама виступила вперед, щоб відвернути увагу Зими.

“Ложка”, —  повторив Пік про себе і стрімголов кинувся до чана. Що тут сказати, коли він думав, що знадобиться сотня мишей, аби зрушити її з місця, він мав рацію. Вона дійсно була важка. Проте відступати Пік не збирався. Мишеня бачило, як квіти одна за одною замерзали й не піднімалися вгору, щоб полетіти туди, куди їм треба.

Єдине, що йому залишилося це застрибнути на край ложки й розгойдати її у різні боки. Зрештою вона випала з чана і сніг перестав з’являтися в ньому. Квіти, які встигли замерзнути, розтанули, закружляли немов у вальсі, піднялися нагору та полетіли.

Це розлютило Зиму й вона рушила на Піка та Весна стала перед ним. Довкола Зими закружляли різнокольорові квіти аж до самісінького верху, зворушуючи своєю красою.

—  Дякую, Піку, але тобі час повертатися назад, — промовила Весна.

—  Ви впораєтеся? — спитав Пік наостанок.

—  Без тебе мені б цього не вдалося, — всміхнулася Весна, — але далі, я сама. Квіти разом з метеликами й птахами встигли дістатися землі й Зима вже нічого не зможе зробити, — і вона простягнула долоню, на який з’явився букет первоцвітів, — тримай, подаруєш матусі, яку ти дуже любиш і про вчительку не забудь. Вона дуже мудра і навчає вас щодня важливим речам.

— Ви й про це знаєте? Але вчителька сказала, що див не існує.

—  Ох, Піку, дорослі, деколи забувають вірити в дива. Але коли ти подаруєш і вчительці й матусі первоцвіти, ти нагадаєш їм про це, і вона показала на корінці на квітах, — ви можете їх посадити їх в землю й обіцяю, вони продовжать рости. 

Після цих слів, Пік обережно взяв первоцвіти й, попрощавшись з Весною, пішов назад. Як виявилося, зворотний шлях до класу виявився набагато легшим ніж я уявляв і дуже скоро Пік зазирнув всередину.

Виявилося, що вчителька чекала на мишеня та через те, що воно затрималося, вона відправила іншого учня за книгою й поки Піка не було вони вивчали новий матеріал.

— Піку, маленький, де ти був і що це в тебе в руці? — спитала мудра вчителька. Мишеня розповіло вчительці про те, що сталося і подарував їй кілька первоцвітів. Певно доведеться довго описувати, як вона дякувала мені та милуючись, первоцвітами, додала, — на сьогодні уроки закінчилися. Нумо, саджати квіти від самої Весни! Дива таки існують! — визнала вчителька. — А ти, Піку, можеш йти до матусі, — дозволила вона Піку. — Ми впораємося тут без тебе. Розкажеш нам завтра, як ви висаджували первоцвіти разом із матусею.

Пік тихенько зачинив двері й поспішив до своєї нірки, аби подарувати матусі первоцвіти. Разом вони посадили їх біля дому і коли вже майже закінчили, повз них пройшов рудий кіт.

—  Весна! — сказав він і вдихнув аромат первоцвітів, додав, — дякую тобі. В саду саме цих квітів не вистачало. Справжнє диво!