Як мишеня Пік допоміг хоронителю будинку зібратися до школи — 5 —

Читати казку: Як мишеня Пік допоміг хоронителю будинку зібратися до школи — 5 —

Пік прокинувся. Солоденько позіхнувши й потягнувши лапки в різні боки, Пік бадьоро зістрибнув з горіхової шкаралупи. Підхопивши пір’їнку, мишеня збиралося застелити нею постіль та не встигло. Пір’їнка, немов за помахом чарівної палички здійнялася вгору, а потім акуратно закрила собою шкаралупу. Пік розгублено озирнувся та поруч із ним нікого не було.

Знизавши плечима мишеня вирішило, що йому ввижається і відправилося чистити зубки та вмиватися. Як ви пам’ятаєте, Пік був вкрай охайним і чистеньким мишеням. Поснідавши шматочком свіжої моркви та яблучка, які лежали на лушпинні від насіння, Пік подякував матусі.

Прибравши за собою тарілочку, мишеня вирішило навести лад у нірці. Перш ніж воно встигло підійти до столу, щоб протерти пил з вишневих кісточок, шматочок апельсинової шкірки, яким Пік зазвичай прибирав, пробігся по столу, нібито його хтось тримав, а потім повернулася на своє місце.

Від неочікуваності, Пік аж пискнув. Він обережно озирнувся по сторонах та як і з пір’їнкою, довкола нікого не було. І тут Пік почав згадувати, що останнім часом з ним відбувалися дивні речі. Одного дня в нього пропали всі зубні щіточки, а саме травинки, які він збирав протягом літа, щоб вистачило до того, як на лугах знову витнеться перша трава.

Залишившись без такої важливої частинки вранішніх та вечірніх гігієнічних процедур, Пік не знав, що робити. Розгублений, він ледь не розплакався. Це побачив рудий кіт і почав його заспокоювати, сказавши, що Пік обов’язково знайде свої щіточки. Так і сталося. Пізніше всі, крім однієї, Пік знайшов біля шкаралупи, а потім ще з десяток у різних місцях.

Наступного разу Пік згадав, що закотилася смачна виноградинка, яку залишили люди під час обіду на столі. Щоб її роздобути для матусі бідолашному довелося спочатку забиратися по стільцю, потім перестрибнути на стіл і коли мишеняті лишався крок до виноградини, до їдальні повернулися люди.

Сказати, що Пік здивувався — нічого не сказати. Він стрімголов кинувся до виноградини та покотив її перед собою, сподіваючись, що його ніхто не помітить. На радість мишеняті його не побачили, але і Пік не помітив кінця столу, з якого спочатку плюхнулась виноградина, а потім стрімголов вниз понісся й сам Пік.

Розуміючи, що смаколик на відміну від нього за секунду скоріш за все від удару розчавиться по підлозі, Пік щосили витягнув лапки вперед й останньої миті встиг підхопити виноградину та з гуркотом вдарився об підлогу. Минуло трохи часу і замість тієї виноградини, він знайшов біля нірки цілих дві. Здивовано розглядаючи знахідку, мишеня покотило лапками виноградинки й того вечора вони з матусею мали чудову вечерю.

Проте найбільшим викликом для Піка, який відповідально виконував всі завдання як вдома, так і на заняттях, стала втрата підручника: «Всі за і проти дружби з котами». Мишеня зазирнуло у кожен закуток не лише їхньої з матусею нірки, а й всього будинку та книгу так і не знайшов. Через це Пікові довелося періодично просити книгу у сусіда по парті й зізнатися вчительці, що він загубив підручник. Вчителька вражена чесним зізнанням Піка, навіть не насварила його, проте бідолашному від цього не стало легше. Мишеня картало себе ледь не щодня.

Згадавши про це Пікові урвався терпець і він вирішив будь-що дізнатися, хто є невидимкою, який хоч частенько і допомагав мишеняті як от сьогодні з прибиранням й повертав взяті речі назад ще й з подарунками та при цьому, як от з книгою, встиг нанести чималеньких перепон.

Підтвердити власні здогадки, Пік поспішив до коробочки з зубочистками, які нещодавно знайшов. Він і досі не міг нарадуватися знахідкою. В голові в нього роїлася думка зробити для матусі «справжній» камін, аби вона не мерзла взимку. Він, звісно, стрімголов би кинувся робити подарунок та на жаль одних зубочисток було замало. Тож Пік збирався знайти необхідні інструменти, що йому знадобляться для каміна.

А шукати треба було ох, скільки всього. Одного разу Пік бачив, як один з малюків, тут в домі, робив щось подібне для своїх батьків. Мишеня уважно дивилося за тим, що робить малюк і завдяки цьому зрозуміло, що йому знадобиться.

Вирішивши не гаяти часу, мишеня відправилося за зубочистками. Взявши у лапки коробочку, Пік гучно нею затарахкотів і ніби ні до кого не звертаючись, промовив:

—  Відкладу зубочистки, а завтра візьмусь за роботу. Певно жодної не залишиться, —  не встиг Пік відвернутися, як невидимка потягнувся до зубочисток.

Всміхнувшись, мишеня також вхопилося за коробочку і потягнуло її на себе. Невидимка зойкнув, але продовжив міцно тримати зубочистки. Пік також не збирався відступати.

Не розрахувавши сил, невидимка випустив їх з рук. Коробка відкрилася і зубочистки посипалися одна за одною в різні боки.

—  Йой, — не витримало мишеня, — тобі має бути соромно. Я хотів зробити для матусі подарунок, — і кинулося збирати зубочистки одну за одною. 

Невидимка важко зітхнув:

—  Вибач, будь ласка, я не хотів, я, я, — винувато додав він.

Пік мовчки відмахнувся:

—  Хоч би показався, хто ти є. — буркнуло мишеня.

—  Я, я охоронець цього будинку. — зізнався невидимка. Пік підняв голову і наступної миті перед ним з’явився силует з величезними синіми оченятами. Скуйовджене волоссячко стирчало у різні боки. Він зморщив крихітний, картатий ніс і важко зітхнув.

—  Ти домовик?!  — здогадався Пік. — Я чув про тебе. Це для тебе люди ставили в кутку за шафою мисочку з молоком та печивом?

—  Так.  — відповів  охоронець будинку. — Я не хотів тебе образити, але я, я не знав, де взяти такі гарні зубні щіточки. Потім, коли знайшов, приніс скільки зміг, щоб ти не шукав.

—  Дякую. — ображено відповів Пік, обережно складаючи зубочистки у коробку. — Зізнавайся, часом це не ти взяв ту смачну виноградину, яка мені дісталась, ох, як не легко? — Пік підпер боки лапками й суворо примружився.

—  Я, — затнувся  охоронець будинку й опустив голову ще нижче.  — Але ж я повернув тобі цілих дві, просто, просто трохи пізніше. Знаєш, ми — домовики інколи беремо речі, а потім повертаючи їх назад, зазвичай намагаємося дати ще більше, ніж заховали або… —  він замовк.

—  А книга? — Пік похитав головою. — Мій підручник про котів? Його ти мені не повернув.

—  Ні, —  прошепотів охоронець будинку. — Вона така цікава. Я взяв її почитати. Ти так цікаво переповідав її своїй мамі, що я не стримався. Я поверну, обіцяю, просто я не вмію читати, —  видохнув він і знову затнувся. 

—  Не буду тобі розповідати, як ти негарно вчинив, — помахав лапкою Пік, — ти й сам маєш це розуміти. Тобі потрібно подумати над власною поведінкою, — зауважив він й зрозумівши, що охоронець будинку сказав, що не вміє читати, вирішив, чи часом йому не почулося. — Тобто, ти дійсно не вмієш читати?

—  Я мав йти до школи, знаєш, для домовиків є спеціальна школа, —  додав охоронець будинку, ще минулого місяця. Кожен з нас повинен пройти навчання, коли нам виповниться один рік, але я не зміг.

—  Тобто?  — здивувалося мишеня. — Ти не хочеш вчитися?

—  Звісно, хочу, —  відповів охоронець будинку і знову затнувся. — Знаєш, до тієї школи не так легко потрапити. Я, в мене, —  і він знову затнувся, —  я деколи від хвилювання затинаюся і коли говорю це під час накладання чарів, можу не чітко промовити те чи інше слово і виходить замість заклинань, м-м, — охоронець будинку задумався, — не зовсім те, що має бути. Через це інші домовички насміхаються наді мною.

—  Бо ти не виговорюєш деякі слова?  — від подиву у Піка аж щелепа відвисла, —  через це ти вирішив не йти до школи й досі не навчився читати, але при цьому взяв без дозволу мою книгу?  — мишеня важко зітхнуло, згадавши, як рятував маму під час шаленого потопу у підвалі, як переміг Босоркуна та Зиму, — і навіть записки не лишив, що повернеш її, коли дочи… —  Пік побачив, що в охоронця будинку виступили сльози на очах і замовк. — Вибач, я не подумав, коли почав говорити, звісно, тобі напевно дуже важко.

—  Так, — і охоронець будинку подякував за підтримку. Він зрозумів, що мишеня не засуджує його і зізнався, —  я про це нікому не казав та найбільше я боюся чаклунки, яка викладає в нас. Мені розповідали, що перш ніж зайти до класу, вона перетворюється на сороку і щоб встигнути обійти всіх учнів і перевірити, як ми — домовики накладаємо чари, так і лишається не собою.

—  Ти боїшся зви, —  Пік закашлявся, помітивши, що ледве вони заговорили про сороку, охоронець будинку збліднув ще дужче.

—  Як тобі пояснити? Всі домовики бояться сорок. За пра-прадавньою…

—  Можливо ти розкажеш про цю легенду наступного разу, —  не витримав Пік,  — адже інші домовики приходять до вашої школи не дивлячись на те, що викладає вам, —  він сам не вірив в те, що збирався сказати та видохнувши, продовжив, — чаклунка, яка перетворюється на сороку і виходить, що прадавня легенда — звичайна вигадка-лякалка, бо з іншими домовичками анічогісінько не сталося? — зауважило мишеня.

—  Ага. — радісно погодився охоронець будинку і нарешті посміхнувся.

—  От бачиш. Неси книгу про котів, навчу тебе читати й завтра підеш до школи.

Охоронець будинку хотів було кинутися за книгою та перелякано подивився на Піка:

—  Прямо завтра?

—  Так. Дивись, легенда неправдива, ти будеш вміти читати, а те, що ти не такий, як всі  — робить тебе унікальним. Я теж раніше, — Пік вирішив підтримати охоронця будинку, —  не всі літери виговорював, але займався кожного дня і поступово почав говорити краще.

—  Ти, звісно, правий, але, —  охоронець будинку важко зітхнув.

—  Є ще щось?  — запитав Пік.

—  Може я, може б ти, як тобі сказати, —  заговорив охоронець будинку.  — Я, звісно, не вмію, як дорослі охоронці будинку перетворювали одних істот на інших, але можу зробити тебе невидимим. Підеш зі мною до школи. Це всього лише один раз.  — попросив охоронець будинку.

Пік розсміявся:

—  Добре. Можеш, навіть не робити мене невидимкою. — запропонував він.

—  Тобто? Ти хочеш, щоб тебе всі бачили.

—  Чом би й ні. Я приведу свого друга до школи.

—  Так, ти мій друг?

—  Так. — підтвердив Пік і домовичок аж підстрибнув від радості.

—  Так от, покажеш мені вашу школу, а потім, — Пік задумався, — якщо встигнеш навчитися читати за сьогодні, спробуємо з тобою одне з ваших чарівних заклинань. Але воно має бути цікавим і незвичайним. Будеш повторювати його до тих пір, поки не виговорюватимеш правильно кожне слово, щоб в школі показати всім, на що ти здатен.

—  Я ще не вмію перетворювати та, — охоронець будинку задумався, — можу зробити так, що довкола літатимуть предмети і я єдиний, хто володіє цими чарами в юному віці, —  додав він.  — Зазвичай, чаклунка-сорока навчає цьому аж у третьому класі, —  з гордістю додав він.  — Головне вимовляти всі слова правильно.

—  Чудово!  — відповів Пік і згадав про пір’їнку, яка вранці немов за помахом чарівної палички сама повернулася на своє місце.  — Тим паче тобі вдається це заклинання, —  нагадало мишеня.

Охоронець будинку з радістю побіг за книгою. До вечора він не просто навчився читати, а без жодної підказки прочитав першу і другу глави з підручника. Потім з Піком вони взялися за чарівне заклинання. Пік помітивши хвилювання охоронця будинку, постійно смішив його, удаючи, що йому також багато чого не вдається.

Розійшлися вони лиш коли годинник показав північ. Наступного ранку охоронець будинку першим прокинувся та розбудив мишеня й вони поспішили до школи домовиків. Чи варто розказувати, що сталося те, чого очікував Пік… а саме, вони пройшлися по школі й коли мишеня побачило сороку, воно спеціально відвернуло увагу охоронця будинку, попросивши його зробити заклинання. Вчителька була в захваті. Вона обернулася на саму себе й охоронець будинку став сміливішим. Особливо після її слів, що такого гарного учня в неї ніколи не було.

Побачивши радість в оченятах охоронця будинку, вчителька вирішила не сварити охоронця будинку, що він запізнився на кілька днів до школи.

Інші учні теж з радістю зустріли охоронця будинку, коли вчителька його представила і попросили навчити їх такому чудовому заклинанню. Пік непомітно вийшов з класу і зачинивши двері, повернувся до кухні, де від вчора лежала ще одна смачна виноградина.

Розділивши її на три частинки, мишеня розклало смаколик по тарілочках з лушпиння насіння, і дочекавшись охоронець будинку, покликало матусю.

Разом вони привітали охоронець будинку з його першим днем навчання у школі домовиків!