Василько та чарівна перлина

Читати казку: Василько та чарівна перлина

Кажуть, ця історія дійсно сталася у сусідньому будинку на тій вулиці, де ти живеш. Одного разу в маленького Василька захворіла матуся. З кожним днем матусі ставало гірше, але лікар на жаль нічим не міг їй допомогти. Маленький Василько дуже хвилювався, сподіваючись, що з матусею обов’язково буде все добре. 

День і ніч малюк сидів біля її ліжка, намагаючись розрадити. Пожалів його лікар, покликав до себе й сказав, що насправді матусю Василька можна врятувати та на жаль під силу — це лише справжньому диву. 

Здивувався Василько. Не знав він, де того дива шукати, але понад усе хотів його знайти. Довго думав Василько, що робити, поки не згадав матусині слова, що відповіді на будь-які питання можна відшукати в книгах. 

Відправився Василько в бібліотеку. А там… ви б тільки бачили, було дуже і дуже багато книг. Довго ходив маленький Василько між полицями, раптом бачить на одній з них величезну стару книгу з написом «Справжні дива трапляються з тими, хто в них вірить».

Схопив Василько книгу і пішов до бібліотекарки. Подивилась на нього бібліотекарка, всміхнулась:

— Ніхто цю книгу не бере просто так. Для цього в кожного своя причина. Тільки, дивись, хлопче, не забудь повернути книгу назад. В наш час не можна без дива. 

Малюк взяв книгу і подякувавши бібліотекарці, поспішив додому. Матуся спала. Василько тихенько увійшов до своєї кімнати й, розгорнувши книжку, почав читати. Гортаючи сторінку за сторінкою він уважно стежив за кожним словом. В книзі розповідалось про чарівну перлину, яка нібито могла виконати будь-яке бажання, якщо її знайти.  

«Якщо її знайти», — повторив вголос Василько і продовжив уважно читати. Далі в книзі розповідалось про те, де знайти чарівну перлину. Як виявилось перлина ховалася у морі, але відшукати її міг лише той, хто був по справжньому сміливим, швидким та щирим. На одній зі сторінок маленький Василько побачив карту, на якій було зображено нелегкий шлях до перлини. 

Василько задумався, чи був він таким, як того вимагала перлина? Звісно, малюк того не знав. Проте точно він знав лише одне — понад усе на світі малюк хотів допомогти вилікуватись своїй матусі. Тож Василько сміливо взяв книгу, ліхтарик та відправився на пошуки чарівної перлини. Завдяки карті у книжці Василько швидко дійшов до лісу. Вночі ліс виглядав таємничо, але загрозливо. Проте маленького Василька це не злякало. Він знав, що вдома хвора матуся, яку він повинен врятувати. Тож Василько рішуче ступив вперед. 

Дерева зашепотіли до нього:

— Що ти тут робиш? Чого прийшов?

Але Василько ніби не помічав їх. Натомість він уважно дивився на карту. Йому треба було знайти вузьку стежку, щоб перейти через ліс та вийти до високих скель. За деревами ніби щось або хтось ворухнувся й маленькому Васильку здалося, що ледь помітні тіні дивляться на нього. 

Малюк згадав, що той, хто шукає чарівну перлину має бути сміливим й вирішив не звертати уваги на те, що відбувається навколо. Він продовжив крокувати до вузької стежки. 

Проте на зустріч до нього хтось також йшов, а точніше, як дуже скоро побачив Василько… летів. Темні тіні, немов привиди розходячись у різні боки ковзали до нього по повітрю, нашіптуючи:

— Не йди цією стежкою, не йди. Краще зверни он сюди. Тут легший шлях, простіший, Василько. 

Тіні-привиди зупинились й закрили собою стежку. Василько засумнівався, чи варто продовжувати свій шлях та, згадавши про матусю, зрозумів, що не повинен здатися. Він наблизився до тіней-привидів, сподіваючись, що вони його пропустять. Але тіні-привиди не збиралися відступати. 

Василько закрив очі й рушив уперед. Відкрив їх і побачив вузьку стежку. Натомість привиди зникли. Він зазирнув на карту і продовжив свій шлях аж поки не вийшов з лісу. Перед ним постали височезні скелі. 

Василько захотів їх оминути та коли наблизився до них, йому здалося що скеля, яка була поряд з ним ворухнулась. Василько знову подивився на карту і згадав, що якщо він хоче знайти чарівну перлину, має бути швидким.

Не гаючи часу малюк стрімголов кинувся вперед. І от, скелі захитавшись, гуркочучи камінням, поспішили до нього. Василько щодуху дременув між ними. Він оминав одну скелю, потім іншу. Відстрибував назад, коли не було жодної щілини, щоб проковзнути. Не гаючи часу знову поспішив до моря. 

Маленький Василько не знав, скільки часу минуло та нарешті остання скеля залишилася за його спиною. Малюк перевів подих і побачив море. Чарівна перлина мала бути десь тут, але як її можна знайти у морі? Василько задумався і знову звернувся до книжки. Він побачив, що шлях закінчується якраз тут —  на березі. 

Василько сів на пісок і здалося, що море заговорило до нього:

— Чого ти прийшов? Що шукаєш, хлопче? — спитало море. 

— Я шукаю чарівну перлину, — зізнався Василько і розповів морю про те, що сталося з матусею. 

— Дякую, ти був щирим зі мною. — нагадало море, —  і мета твоя допомогти своїй матусі — насправді шляхетна та важлива. Тримай, — і хвилі винесли на берег чарівну перлину у відкритій мушлі. — Віднеси її своїй матусі, нехай вона торкнеться рукою до чарівної перлини. Проте пообіцяй, коли вона одужає, ти повернеш чарівну перлину назад. Не забудь, не лише тобі потрібне справжнє диво. 

Маленький Василько пообіцяв, що поверне не тільки книгу до бібліотеки, а й чарівну перлину морю. Обережно взявши мушлю, малюк поспішив додому. Зворотний шлях здався йому легким. Скелі більше не лишали своїх місць, тіні-привиди не намагалися збити його з правильної стежки. 

Василько повернувся до матусі ще вдосвіта. Малюк поклав мушлю з чарівною перлиною біля її ліжка і коли вона вранці відкрила очі, попросив матусю торкнутися до чарівної перлини. 

Як тільки матуся це зробила, її бліде, змарніле обличчя знову порожевіло, вона відчула прилив сили. Василько міцно обійняв матусю і попросив її завжди бути з ним. Він ще довго не міг випустити матусю з обіймів, а коли зробив це, поспішив до бібліотеки, щоб повернути книгу. Коли він підійшов до бібліотекарки, то почув від неї, як вона розповідає дівчинці, яка плакала, про те, що справжні дива трапляються тільки з тими, хто в них вірить…