Василько та чарівна перлина

Читати казку: Василько та чарівна перлина

Історія сталася у сусідньому будинку на вулиці, де ти живеш. В Василька захворіла матуся. День і ніч хлопчик сидів біля матусиного ліжка та їй ставало гірше. Лікар, який опікувався нею на жаль не міг допомогти й сказав хлопчику:

—  Врятувати матусю від серйозної недуги під силу — справжньому диву. 

Василько здивувався. Він не знав, де шукати справжнє диво, але хотів його знайти. Хлопчик згадав, як матуся казала, що на будь-які питання є відповіді у книгах. Він пішов до бібліотеки й ходив між полицями з книгами, поки не побачив величезну з написом: “Справжні дива трапляються з тими, хто в них вірить”.

Василько схопив книгу і пішов до бібліотекарки. Вона посміхнулась:

— Цю книгу не беруть просто так. В кожного своя причина. Але, хлопчику, коли вона тобі допоможе не забудь повернути книгу назад. В наш час не можна без дива. 

— Дякую, обов’язково поверну. — відповів Василько.

Василько поспішив додому. Матуся спала. Він тихо увійшов до своєї кімнати, відкрив книгу та почав читати. Чарівна перлина ховалася в морі. На карті книги був зображений шлях. Відшукати чарівну перлину можуть тільки сміливі, швидкі та щирі.

Хлопчик не знав, чи він такий та точно знав, що хоче врятувати матусю. Він взяв ліхтарик й не відриваючись від карти швидко дійшов до лісу. Щоб перейти ліс та вийти до високих скель, треба знайти вузьку стежку. За деревами ворухнулися тіні-привиди та полетіли до Василька. Він згадав першу вимогу книги й сміливо пішов уперед. 

— Зверни он сюди. Тут легший шлях, простіший. — шепотіли тіні-привиди.

Вони ковзали по повітрю та закрили вузьку стежку. Василько закрив очі й рушив уперед. Відкрив за мить й побачив, що тіні-привиди зникли і перед ним вузька стежка. Василько вийшов з лісу. Перед ним з’явилися скелі. 

Хлопчик хотів їх оминути та скелі ворухнулись. Василько згадав, що має бути швидким й щодуху побіг. Він оминув одну скелю, за нею іншу, просковзнув між ними та побачив море, в якому ховалася перлина. 

Він підійшов й море заговорило:

— Чого ти прийшов? Що шукаєш, хлопче? — спитало море. 

— Чарівну перлину. — відповів Василько і розповів морю, що сталося з матусею. 

— Дякую, за щирість. — сказало море. — Твоя мета допомогти матусі — шляхетна та важлива. Тримай. — море винесло на берег мушлю із чарівною перлиною. — Віднеси матусі. Вона торкнеться її рукою й станеться справжнє диво. Але коли матуся одужає, поверни чарівну перлину. Не лише тобі потрібне справжнє диво. 

— Обіцяю і дякую. — хлопчик обережно взяв мушлю, пішов до скель та вони не зрушили з місць. Тіні-привиди не з’явилися. Він перейшов ліс та ще до світанку повернувся додому. Василько поклав мушлю з чарівною перлиною біля матусиного ліжка. Коли вона прокинулася Василько попросив: — Матусю, будь ласка, торкнися чарівної перлини. 

Матуся здивувалась проханню сина, але зробила як Василько сказав. Бліде, змарніле обличчя порожевіло й матуся відчула себе здоровою. Василько міцно її обійняв. Хлопчик довго не відпускав матусю з обіймів, а коли зробив це, поспішив до бібліотеки. Він відійшов до бібліотекарки та почув, як вона розповідала дівчинці, яка плакала, що справжні дива трапляються з тими, хто в них вірить…