Як мишеня Пік привітав матусю з днем народження — 2—

Читати казку: Як мишеня Пік привітав матусю з днем народження — 2—

Мишеня на ім’я Пік після останніх пригод, в які вони з матусею потрапили через його неслухняність, намагався виправитися. Шоб повернути матусину довіру він день за днем був чемним та слухняним. А тут ще й свято наближалося — матусин день народження. 

Як ви думали? Що миші ніколи не святкують, не пригощають, не дарують подарунків та не ходять в гості один до одного? Помиляєтесь! Вони це роблять з величезним задоволенням. От тільки цього року матуся Піка занедужала і вирішила не святкувати. 

Вона розуміла, якщо запрошувати гостей, потрібно їх пригостити чимось смачним, а шукати їжу в неї не було сил. Для них з Піком залишився листочок капусти, який вона пробравшись у підвал витягнула з ящика, кілька шматочків соковитої моркви та трохи зерна. 

Звісно, їжі було достатньо, але Пік не хотів, щоб матуся провела цей день на самоті жуючи моркву та капусту. Він згадав як матуся знайшла на кухні у смітнику красиву обгортку від шоколадної цукерки, в якій збереглося кілька крихт шоколаду. Через те, що шоколаду було мало матуся відмовилась частуватись, залишивши його Піку. Шоколад був смачним і Пік хотів аби матуся його теж скуштувала. Після даної їй обіцянки не спускатися у підвал Пік не збирався цього робити та матуся не казала, що йому не можна пробиратися на кухню.

Заради сюрпризу вранці Пік прокинувся раніше за маму. Він обережно поклав пір’я на шкарлупу, вмився й не забув взяти тоненьку паличку, яка була йому замість щітки та почистив зуби. Розправивши скуйовджену шерсть на голові Пік вислизнув з нірки. Озирнувшись по сторонах й нікого не помітивши Пік відправився до сусідів. Постукавши дочекався доки почув:

 — Увійдіть!  — пропищала одна з подруг матусі Піка. Вона розкладала шматочки сиру на буряк. Цей сир вона вчора взяла з миски рудого кота й збиралась подарувати смаколик матусі Піка. 

 — Доброго ранку,  — ввічливо привітався Пік. — Я прийшов запросити вас на свято. 

 — Твоя матуся погано себе почуває, — відповіла миша. Її сіра шубка була вичищеною до блиску, а підкручені вуса стирчали у різні боки. — Хочу зайти до неї, дізнатись, як вона. 

 — Краще трохи зачекайте й поки передайте нашим друзям, що ми будемо святкувати. Я хочу зробити матусі сюрприз. 

 — Ох, Піку! Якщо ти щось задумав,  — подруга матусі Піка похитала головою і її підкручені вуса ворухнулися.

 — Анічогісінько! Я скоро повернусь,  — відповів Пік.

Він пішов коридором. В центрі стояв горщик з пальмою. Пік почув чиїсь кроки, побіг до горщика, сховався за нього та підняв голову. По сходах спускалась жінка, якій належав будинок. Пік завмер. Він намагався не рухатись, щоб вона його не почула. Жінка спустилась вниз та відкривши вхідні двері, вийшла на вулицю. Пік не знав, скільки має часу, перш ніж господарка будинку повернеться, тому стрімголов кинувся до кухні двері якої були зачинені.

Гризти дірку у дверях не можна — господарка почне полювати на мишей. Він притиснувся до дверей і спробував їх штовхнути, не вийшло. Пік зупинився перед дверима та побачив рудого кота, який йшов сюди. Знаючи що поруч під підлогою є щілина він у ній сховався. Пік дочекався доки кіт штовхне двері й увійде та непомітно рушив за ним.

Кіт фиркнув. Йому здалося, що він почув мишу. Рудий зупинився, озирнувся та не помітивши Піка ще раз фиркнув й підійшов до миски з молоком. Ковтнувши молочка рудий вийшов з кухні. 

Пік озирнувся: на підвіконні стояла ваза з яблуками, на столі лежала морква й на поличці над нею — цукерки за якими прийшов Пік. Відмовившись від яблука та моркви він забрався на стіл. Спробувавши стрибнути на поличку Пік плюхнувся на підлогу і відчув на своєму хвості пухнасту лапу:

 — Мене обдуриш, я знав що тут миші. Зізнавайся, що ти тут робиш? — спитав рудий кіт. 

 — Ні, що ти, — почав виправдовуватися Пік. 

 — Ви сірі геть знахабніли. Вчора в мене поцупили сир, сьогодні я впіймав тебе під столом. Якщо не почну вас ловити, господарка вижене мене з дому. — сказав він. 

 — Я більше, — Пік хотів сказати: “ніколи” та розумів, що матуся вчила його, що брехати не можна, тому зітхнувши сказав,  — нічого не візьму. Мені треба цукерка. 

 — Цукерка?  — м’явкнув рудий. Він зморщив носа. — Навіщо тобі?

 — В моєї матусі сьогодні день народження, а вона ніколи не куштувала шоколаду. Я хотів подарувати їй цукерку. — зізнався Пік. 

 — Нічого смачного в тих цукерках нема,  — буркнув рудий та дивлячись у величезні очі Піка додав, — колись я обіцяв тобі допомогти, якби не вода. Тож добре бери одну цукерку і щоб на кухні тебе не було, — і перш ніж Пік встиг щось сказати рудий кіт застрибнув на поличку та лапою скинув цукерку на підлогу.  — Забирай і передавай своїй матусі від мене вітання.

Пік зрадів. Підбігши до кота він міцно його обійняв. Рудий не очікував вдячності від Піка.

 — Досить, добре, ти мене задушиш,  — муркнув кіт та відійшов від Піка. 

 — Ти не уявляєш, як допоміг мені,  — зізнався Пік. 

Схопивши цукерку Пік побіг до їхньої з матусею нірки. Друзі зібралися біля входу. Увійшовши разом вони привітали маму мишеняти з днем народження. 

Матуся Піка подякувала гостям і обійняла сина:

 — Я не очікувала, що ти збереш всіх заради мене. Що це у тебе?  — спитала вона. У відповідь Пік протягнув їй шоколадну цукерку.  — Це мені? 

 — Так, матусю. З днем народження!

Матуся відкрила цукерку та розділила її на усіх гостей. Відкусивши шматочок вона посміхнулась й сказала, що це її найкращий день народження. Вона дуже раділа й геть забула про хворобу. Єдине, що її хвилювало,, щоб Пік не наробив якоїсь шкоди та Пік зауважив, що був обережним і йому допоміг рудий кіт, який також привітав матусю з святом.