Як мишеня Пік шукав свою матусю — 1—

Читати казку: Як мишеня Пік шукав свою матусю — 1—

Мишеня по імені Пік д— у— уже любив матусю. Пік знав, що і хвилинки не може без неньки. Він був слухняним, уважним до матусиних порад та намагався ніколи не бешкетувати.

Кожного вечора, ледве стемніє, Пік йшов до свого маленького ліжечка, з горіхової шкаралупи. Скрутившись в ньому мов кулька, Пік ховав свій гарненький хвостик під теплу пір’їнку та солодко засинав.

Вранці вмивався, адже Пік був вкрай чистеньким та охайним мишеням. Поснідавши тим, що матусі вдавалося знайти за ніч, Пік з іншими мишенятами самостійно шукав їжу. Це було нелегко. Зазвичай, мишей чекають хитрі пастки від людей, які не хочуть жити з гризунами.

Через це матуся забороняла Піку спускатися в підвал. Там було темно, холодно і страшно… і багато мишей, як маленьких, так і дорослих, одного разу, пішовши до підвалу,не поверталися назад.

Пік слухняно обходив підвал стороною. Але… одного разу, проходячи повз, Пік побачив, що двері підвалу відчинені, а звідти, ох! Чого там тільки не було. Капуста неначе дивилася на Піка прямісінько з мішка, картопля ніби пританцьовувала в ящику й манила його своїм апетитним помаранчевим кольором. Ням ням ням. А ще там були горіхи, мед і навіть… запашні яблучка.

Побачивши всі ці їстівні скарби, Пік аж підстрибнув від радості. Його хвостик заплутався між лапками й перечепившись через нього, Пік покотився прямісінько до підвалу.

І хоча Пік відчайдушно намагався схопитися лапками за поріг, в нього нічого не вийшло. Пік скотився по сходинках і впав прямісінько між мішком з капустою та ящиком з картоплею. Не встиг піднятися, як зачепився за ящик. Картопля випала та покотилася до нього. Вона була такою величезною, що Пік перелякано відстрибнув в бік.

Мишеня озирнулося по сторонах. Навколо їжа… купа різної їжі. Від радості він забув, що матуся заборонила наближатися до підвалу. Тому замість того, щоб стрімголов втекти, залишився в підвалі. Пік подумав про те, що якщо цю їжу забрати з собою і віддати матусі, вони зможуть нагодувати всіх-всіх мишей.

Пік так розмріявся, що не помітив, як поряд із ним зупинився чоловік. До нього підійшов ще один й вони загомоніли між собою:

 — Якщо підкрутити отут? — спитав один із них.

Пік їх помітив та сховався за картоплиною, яка зупинилася поруч. Мишеня визирнуло і подивилося на людей. Ох і величезними вони були. Один з них нахилився до труби й почав щось лагодити. Картопля заважала Пікові розгледіти, що вони роблять. Він спробував витягнути лапки й помітив, що з труби почала литися вода.

Пік витягнувся на лапках й почув, як його кличе матуся:

 — Піку! Чого ти мене не послухався? — спитала вона. — Негайно йди до мене!

Пік почув її голос згори та стрімко кинувся до сходів. Він не подумав, що люди можуть їх помітити. Й справді, вони почули лиш мишачий писк, а вже потім побачили, що мишеня біжить до матусі… та дуже розізлилися.

 — Миші!!! — заверещали вони. — Знову крадуть нашу їжу! Хапаймо їх!  — й кинулися до сходів.

Пік дременув з підвалу та кинувся до нірки. Проте, коли він зупинився та озирнувся — матусі ніде не було.

 — Мамо! Мамо!  — він нерішуче визирнув з нори. — Де ти? 

Як не було лячно, все ж Пік наважився повернутися до підвалу. Опинившись біля відчинених дверей та зупинившись перед входом, знову покликав матусю. Проте, скільки мишеня не прислухалося, голосу її так і не почув. Розгубившись, Пік нерішуче зробив крок уперед. Він не встиг навіть зойкнути, як його підхопила вода з підвалу, яка витікала з труби. 

 — Де ж ти, матусю? — сумно пропищав він.

Ох і здивувався Пік, коли почув відповідь:

 — Мррр, я бачив твою матусю тут.  — сказав величезний, товстий кіт, який прогулювався по трубі. Він крокував настільки обережно аби жодна крапля води не зачепила його пухнастої рудої шерсті. — Хотів її спіймати, мяу, — й побачивши, як мишеня злякалося ще більше, — та не з’їсти, не хвилюйся ти. Ми коти не такі вже й погані, як ви — сірі про нас думаєте. Я лише хотів погратися, але вода понесла твою матусю он туди.  — він махнув лапою вбік, — а я не хочу аби моя пухнаста шубка змокла.

 — Вода забрала мою матусю? — Пік розхвилювався ще дужче.

 — Так, — кіт присів на трубі, — он бачиш ту, ще одну трубу, — звідти вона тече. — Сподіваюся, в будинок вода не потрапить, — промуркотів кіт.

 — Я повинен відшукати свою матусю, — і мишеня гірко заплакало.

 — Слухай, не плач. — Тут води достатньо.  — сказав кіт і підійшовши до дверей підвалу, перестрибнув через воду, яка трохи намочила його хвостик.  — Ох!  — незадоволено промуркотів рудий, — я б тобі допоміг, але дуже не люблю воду, — й щез.

Пік подивився в той бік, куди йому показав кіт й поплив туди. Течія ставала сильнішою й Піку важче було продовжувати плисти. Крім того, вода підхоплювала речі в підвалі й вони лякали мишеня своїми розмірами. Пік відплив в бік і зачепився за старенький черевик.

 — Це буде мій човен!  — радісно вигукнув Пік і забрався всередину черевика, прихопивши з собою невеличку моркву та шматочок ганчірки. Він зробив собі мачту з моркви та прив’язавши ганчірку до неї, замість паруса, поплив вперед.

Швидкі хвилі розхитували черевик в різні боки та Пік намагався не втратити корабля. Він вкотре гукнув матусю та на жаль, у відповідь почув лиш ехо. І от, коли він перестав сподіватися знайти матусю… почув у відповідь слабкий писк. Пік щодуху закричав:

 — Мамо, матусю!  — і нарешті у відповідь почув її голос.

 — Пік!  — закричала вона,  — мій синочок.

Пік уважно дивився по сторонах і от… нарешті побачив маму, яка з останніх сил трималася за коробку. Величезні хвилі хотіли забрати її із собою.

 — Зараз, — Пік почав гребти лапками, щоб якомога швидше підпливти до матусі. — Тримайся! Я тебе врятую. — проте не встиг він наблизитися, матуся відпустила коробку через хвилю, яка ринула прямісінько на неї. Пік не розгубився. Він стрибнув на край корабля. Дотягнувшись до матусі, Пік допоміг їй забратися в човен. — Я тебе знайшов!  — радісно закричав він.  — Ти пробач мені за те, що не послухався тебе. В цьому підвалі стільки смаколиків, що я не втримався.

 — Добре, що ти зрозумів це, сину мій. Я так злякалася за тебе, що коли побачила людей вирішила їх відволікти. Ти мав встигнути утекти, але навколо стільки води. Величезні хвилі підхопили мене. Піку, пообіцяй мені, що як би підвал не спокушав тебе смаколиками, ти більше ніколи не підеш сюди. Ми миші маємо бути обережними.

 — Добре, матусю,  — визнав Пік. Він зрозумів, що коли збирався зробити добру справу й принести всім-всім мишам купу смачненької їжі, мав згадати, що сказала йому матуся і порадитися спочатку із нею.