Частина 5.
Знайшов яструб сліди перевертня й вирішив його відшукати. Долетів він до печери, де був чаклун, змахнув своїми крилами, на землю спустився та потихеньку за тими слідами пішов. Бачить, а біля входу в печеру якраз стоїть перевертень та всередину не заходить, а тихенько прислухається. Підійшов яструб до перевертня, крилом махнув. Побачив його перевертень та прошепотів:
– Запримітив я, що пантера до кущів бігала. Пішов я туди і щура побачив. А щур цей непростий. То сам чаклун був. Хотів він від сонця сховатися й прихитритися лева зачарувати. Бачиш, он над полум’ям левова волосина гойдається. Тому й цар наш від страху тремтить!
– Невже місце охоронця помічнику чаклуна дістанеться?
– Ні. – Відповів перевертень. – Я готовий захищати вічне дерево від нього.
– Але стій. Ти не обраний. Як ти зможеш перемогти найсильнішого чаклуна?
– Так я слабший від нього, але розуму мені вистачить, щоб спробувати його перехитрити, – прошепотів перевертень. І хоча яструб вхід собою в печеру закрив, все ж перевертень від своїх слів не відмовився. Довелося крилатому поступитися. Забрався перевертень в печеру, за каменем сховався. Не помітив його чаклун, присів біля вогню та прошепотів:
– Поки я волосся качаю,
Бути, як раніше царю звірів заважаю,
Буде мучитися, буде страждати,
І не зможе охоронцем стати!
Почув перевертень це заклинання і здогадався, що лева можна врятувати, якщо забрати звідти царську волосину. Вирішив він чекати, коли злий чаклун нарешті засне. Тільки тоді вийшов він із свого укриття і волосину собі забрав. А замість нього, бороду чаклуна повісив й ще й на вузол її зв’язав, щоб коли чаклун прокинеться, зрозумів, що навіть його перехитрити можна!
Та не помітив перевертень, як спіткнувся через камінь біля входу в печеру і впав. Не встиг він ойкнути, як почув це злий чаклун й вмить прокинувся. Побачив він перевертня, який збирався тікати. Хотів було його схопити, але через прив’язану бороду не зміг цього зробити.
– Як ти посмів прийти сюди! Та ще й, – чаклун намагався звільнити свою бороду, – невже не знаєш, хто я? – Гаркнув він. – Коли я звільнюся, ти дуже пожалієш про те, що зробив зі мною.
– Я знаю, хто ти. Але я все одно тебе не боюся! – Відповів перевертень і помітивши, що поряд із ним стояли горщики з якимось зіллям, кинув одного з них в чаклуна та вибив з його рук меч. – Я знаю, що чорний птах твій помічник. Зловив я його і на очах у сонечка сховав. Тепер тобі до нього буде не так легко дістатися. Й хоча ти змовився з пантерою, я тобі не дозволю заволодіти вічним деревом!
Як почув це чаклун, ногами затупотів, руками замахав. Відв’язав нарешті бороду й почав кидати блискавками в перевертня та той раз за разом ухилявся. Відступив перевертень на кілька кроків, а чаклуну тільки цього і треба було.
– Я знайду вічне дерево. – Махнув чаклун руками і сотні блискавок полетіли в бік перевертня. Тільки й встигай ухилятися. Спробував перевертень втекти з печери. Підбіг він до яструба, віддав йому левову волосину та попросив, щоб той розказав сонечку про те, що із левом сталося й де злий чаклун ховається.
Хотів яструб, щоб і перевертень разом із ним тікав звідси та злий чаклун прихитрився й все ж схопив його. Чаклун не збирався так просто відпускати перевертня.
– Рятуйся!
– Ти краще тікай, – попросив перевертень. Попрощався з ним яструб і до сонця полетів. Дихнув чаклун і навколо перевертня здійнявся справжнісінький віхор. Підхопив він перевертня і чаклун почав шепотіти страшне закляття. Затріщали камені і з них почали виповзати змії.
– Знай, перевертню, пророцтво про вічне дерево все одно здійсниться. Так, чому б не наблизити цей час? – Запитав злий чаклун й ще раз дихнув і вітер нарешті вщух. За мить до перевертня підповзла величезна кобра та голосно прошипіла:
– Не здумай вирватися!
– Роби як вона каже! – Пригрозив чаклун перевертню, – бо інакше пожалкуєш про це. Бачу, – сказав він, – ти мене не боїшся. Тоді …, – чаклун присів біля вогню. Язики полум’я запалали яскраво-червоним кольором. Попіл розлетівся всюди. Чаклун довго мовчав та невдовзі знову заговорив, – тепер я все про тебе знаю. Колись давно ти не був таким. – Чаклун подивився на перевертня. – В тебе могло бути зовсім інше життя!
– Ти заглянув в моє минуле. – посмутнів перевертень.
– Так, – загадково сказав чаклун, – я розповім тобі, чому тебе було покарано іншою долею, бо бачу, що ти не знаєш, чого так сталося? А ти спробуєш все змінити – і чаклун почав шепотіти собі закляття під ніс. Довго чаклун дивився перед собою, розмахував руками, підливав якісь зілля у вогонь аж поки знову не заговорив, – я бачу якихось людей, – від почутого перевертень здригнувся, а чаклун продовжив розповідати, – дивись, твої батьки колись дуже образили вожака зграї вовків – й перевертень махнув вбік вогню, який миттю показав, як тоді насправді було.
– Але навіщо? – Розгубився перевертень. За легендою до вовків треба ставитися з величезною повагою..
– Бо тоді зграя покарає всіх нащадків тих людей. Всі вони стануть вовками – перевертнями, а найстаршому доведеться бути вожаком в тій зграї. – Сказав чаклун. – От ти ним і став.
– Брехня! – Закричав перевертень і величезна кобра прокинулася від його голосу та погрозливо зашипіла.
.
– Ти можеш мені не вірити. Але вогонь ніколи не збреше. Це твоє минуле.
– Скажи, як мені звільнитися? – Запитав перевертень.
О! Саме цього чаклун і чекав. Він знав, як допомогти перевертню, але все ж вирішив не відкривати таємницю завчасно, а замість цього спробувати перевертня перетягнути на свій бік.
– Цього ніхто, крім мене не зробить. – Збрехав чаклун, – тільки якщо я заволодію вічним деревом, я зможу змінювати долі й тоді я напишу нову долю для тебе. Ти станеш людиною. Замість лап у тебе знову з’являться руки і тоді разом з шерстю зникне й величезна паща. Ти покинеш цей ліс і назавжди повернешся до людей. Подумай про це, – він хитро всміхнувся.
Почав чаклун вмовляти перевертня стати на його бік. Розповів він про людей, про лісові біди згадав. Пом’якшало серце перевертня, подумав він, що може чаклун насправді і не є таким поганим та коли він про птаха свого чорного згадав, здогадався перевертень, що він не допомогти йому хоче, а помічника собі такого ж, як його чорний птах шукає.
Подумав перевертень про своїх друзів і відмовився допомагати злому чаклуну.
Ох, і розлютився тоді чаклун… Ногами затупотів, руками замахав.
– Ти не хочеш людиною стати? Що ж нехай так і буде. Та тільки пам’ятай, що без мене у тебе нічого не вийде, отож, ти, на все життя перевертнем залишишся. Невже ти хочеш собі такої долі?
Погасив злий чаклун багаття і вирішив перевертня не відпускати й на ранок обміняти його на чорного птаха.
Коли яструб залишив перевертня, то поспішив до сонця. Летів він так швидко, як тільки міг. Крилами махав, а в дзьобі тримав довжелезну волосину левову. Хотів сонечко покликати та побоявся, що волосину загубить. Тільки коли сонечко наздогнав, віддав волосину, тоді ризикнув заговорити й на хитру пантеру крилом вказав та попросив не вести її до вічного дерева:
– Не відкривай пантері шлях до вічного дерева. Ця хитрунка в змові з підлим чаклуном, – і крилатий розповів про те, що перевертень йому на прощання сказав.
– … значить, левова волосина не повинна тремтіти, – повторило сонце і на пантеру глянуло, – ти не чесним шляхом хотіла долею охоронця вічного дерева заволодіти. Повертайся до свого хазяїна й скажи йому, що в мене вже є охоронець і я тобі його долю не віддам!
Загарчала пантера та дістала свої гострі пазурі й сховала їх під пухнастим хвостом. Захотіла вона яструба схопити. На дерево стрибнула, лапами замахала, вже зібралася дотягнутися до яструба та не змогла. Яструб крилами змахнув і ще вище злетів. Прямісінько біля сонечка закружляв.
– Ти про це пошкодуєш! – Крикнула пантера яструбу й заричавши голосно на прощання, зістрибнула з дерева та до печери побігла.
Ну, а сонечко хмарку покликало, волосину левову на неї поклало. Наказало воно хмаринці по небу не бродити й до землі з дощем не спускатися.
Завмерла хмаринка… і от диво, перестав лев від страху тремтіти. З землі піднявся та так голосно заревів, що всі жителі лісу відразу почули, що лев свою силу повернув!
Всміхнулося сонце і промінь свій на пил перетворило та лева тим чарівним пилом обсипало. В ту ж мить став цар звірів невидимим. Здивувався лев, куди це його лапи та хвіст щезли?
Пояснило сонечко левові, що дуже хотіло його – царя звірів врятувати від чаклуна. Тому і вирішило, що якщо лев стане невидимим, тоді чаклуну буде набагато важче його знайти.
Зрадів цар звірів тому, що став невидимим. Яструба покликав, з сонцем заговорив, а сам по горі туди сюди ходить та тішиться. От вже й до річки цар звірів спустився, на себе подивився, а вода перед ним ніби дзеркало геть прозора. Здавалося, що лева й не було на березі.
Проте скільки вони не раділи, все ж кожен з них думав про те, що потрібно було перевертня якось з біди виручати. І от вирішили вони, що крилатий забере чорного птаха, а потім вони всі разом відправляться до печери чаклуна.
Так і зробили. Повернувся до них яструб. Притягнув він з собою чорного птаха. Хотів було помічник чаклуна від них утекти та йому не вдалося. Адже сонечко разом з яструбом та левом дуже сподівалося на те, що зможуть чорного птаха на перевертня обміняти.
Не встигли вони наблизитися до печери, як пантера, яка тільки-но прибігла до чаклуна, відразу повідомила, що зовсім скоро сюди прийдуть гості.
– Хазяїн, вони вже зовсім близько.
Подивився чаклун на вогонь, побачив, що чорного птаха за собою яструб веде й відправив пантеру біля входу сидіти та на них чекати. А сам тим часом свій меч чарівний зачарував. Почав той меч зменшуватися й чаклун всі свої зілля зібрав, теж зменшив їх та рукавах сховав. Вогонь червоний на іскру перетворив та під ніготь його засунув й сам на щура перетворився та меч з собою прихопив. Між камінням побіг, щоб сонечко його не побачило.
– Хазяїн! Володар! – Прошепотіла пантера. – Вони вже майже тут.
– Мені треба десь сховатися. А ти накажи їм, – і чаклун швиденько розповів пантері про те, що вона мала зробити й побачивши високу траву, швиденько в ній сховався. – і чаклун
Подивилася пантера на яструба:
– Віддай мені помічника чаклуна.
– Нехай спочатку кобра мого друга перевертня відпустить. – Наказав яструб пантері й тій все ж довелося поступитися.
– Відпусти. – крикнула пантера і кобра послабила свою залізну хватку та відпустивши перевертня, зникла в траві, наче її тут ніколи й не було.
Яструб звільнив чорного птаха. Розправив помічник свої крила. Крикнув йому чаклун, щоб птах собою сонечко закрив. Послухався чаклуна його помічник, піднявся в небо та прямісінько до сонця полетів.
Зареготів тоді чаклун, вистрибнув з кущів та почав насміхатися над сонцем:
– Ну, що, сонце, тепер я тебе не боюся. Бачиш, птах мене від тебе закриває. – Закричав він і кинув блискавкою в перевертня. – Думав, що я тебе так просто відпущу? Ні, цього не буде! Я тобі пропонував на вершині світу бути, а ти відмовився стати на мій бік. Отож знай, що скоро ти про це дуже пожалкуєш.
Поки перевертень від блискавок ухилявся, яструб до чорного птаха підлетів та крилом його вдарив:
– Дай сонечку на землю поглянути. – Сказав крилатий.
Задихав вогнем чорний птах, червоним полум’ям крила яструба обпалив. Закрутився яструб та на землю впав. Як побачив це перевертень, підняв палицю з землі, кинув її прямісінько в чорного птаха.
Закрутився помічник чаклуна та вниз спустився. Поспішило сонце промені свої розправити та на землю поглянути, щоб чаклуна злого побачити. Але той на крота перетворився, під землею сховався та вимовив страшне закляття, яке означало, що птах тепер аби допомогти здійснитися пророцтву був повинен полетіти до вічного дерева.
І перш ніж чорний птах встиг зрозуміти, що зробить чаклун, той договорив останні слова закляття. Яструб намагався якось завадити чаклуну, проте було вже пізно. Темна тінь вже почала відділятися від чорного птаха.
– Сонце, – закричав перевертень, – невже чорний птах до вічного дерева полетить?
– Так. – Сумно відповіло сонце.
Як почув це лев, не стримався та відразу кинувся до крота, який в ямі ховався. Почав він рити яму. Подивилася кішка на лева… наче нікого. Принюхалася, і відчула, що цар звірів десь зовсім поряд ходить.
– Господар, а лев поруч бродить!
– Так ось, хто нору риє. – Чаклун у вигляді крота визирнув з ями. – Видно, сонечко з тебе невидимку зробило. Ну, що ж … зовсім скоро ми побачимося з тобою, – і чаклун сховавшись, швидко поповз під землею, а кішка, замуркотіла та пішла слідом за чаклуном.
– Що ти накоїв? – Запитало сонце у перевертня. – Ти ж чорного птаха переміг.
– Так, але у помічника чаклуна не було долі. Сонце ж його не бачило.
– Ех, неспроста це дерево вічним звуть. Тому як приходить час і ми летемо до нього і хоча у птаха свого листка немає, все ж він прийде до дерева і поки книга встигне написати його минуле, птах мене до себе покличе! – Відповів він і вперед поспішив. Ну, а сонечко озирнувшись, до лева повернулося. Посмутнів перевертень, голову опустив. Зрозумів він, що сам винен у тому, що чорний птах до вічного дерева тепер летить!
– Вибачте. – Сказав він. – Але ж я хотів допомогти.
Погорювали вони та кожен з них розумів, що зараз не було часу зволікати. Адже зовсім скоро чаклун знайде дорогу до вічного дерева. Засумувало сонце та розуміючи, що зараз не можна здаватися, вказало царю звірів шлях до вічного дерева. Відправило сонечко лева, перевертня та яструба. Вказало їм, куди йти треба й пообіцяло, що по дорозі буде їм шлях до вічного дерева підказувати, адже вони всі живі й дерево на відміну від чорного птаха не може їх покликати до себе.
