За прозорою скелею було особливе джерело. Троє наймогутніших чаклунів усіх часів – дідусь, його син та онук за допомогою найсильнішої прадавньої магії, одного дня зробили неможливе, створили цілющу воду, одна крапля якої, могла перемогти навіть найтяжчу, невиліковну хворобу.

Легенди про особливе джерело стрімко облетіли весь світ. Багато хто кинувся на пошуки, дехто навіть знайшов шлях до того особливого джерела, проте чаклуни-охоронці дарували цілющу воду лише тим, хто цього дійсно потребував. Коли ж до них навідувався хтось із злих відьмаків, вони завжди відмовляли, бо не хотіли, щоб їхня вода потрапила в погані руки та послужила злим чарам.

І от день за днем, тисячоліття за тисячоліттям, кожного ранку, дідусь першим заступав на варту до джерела. Маючи величезні білі, як перший сніг крила, він літав у небі, неначе справжнісінький янгол до самої ночі. Крила його мали особливість – ніколи не втомлюватися.

Син чаклуна також допомагав батькові охороняти цілюще джерело. Щодо його сил, то він мав інше чарівне вміння. З його долоні будь-якої миті за одним лише бажанням, з’являвся найгостріший та найпрозоріший меч. Меч, який був геть непростим. Сили всередині нього розділялися наполовину. Одна сторона меча мала здатність зцілювати не гірше за джерело, інша ж – ранила. Це було потрібно для того, щоб він міг зупинити тих, хто намагався викрасти цілющу воду й скористатися нею заради недобрих намірів.

Найменший з чаклунів був найсильнішим з них. Він мав найунікальніше чарівне вміння серед родини чаклунів-охоронців. За допомогою одних лише очей, найменший з охоронців був здатний за одну мить вибудовувати довкола джерела невидиму стіну, пробити, яку, щоб пройти крізь неї, щоб дістатися до води не міг ніхто, крім нього.

Так і було! Світ, планети, відьмаки, чаклуни, ніхто і ніщо з часів створення джерела, скільки не намагалися хитрістю, темною магією або закляттями, жодного разу не змогли пройти крізь невидиму стіну, яку створював найменший з охоронців-чаклунів.

Його очі насправді захищали джерело від нападів усіх злих відьмаків. Тому саме його чаклунська сила допомагала, немов броня, берегти воду від тих, хто хотів заволодіти нею не лише заради зцілення – тисячоліттями.

Здавалося так буде завжди. Поки одного разу не піднялися вітри в небо, яких до того світ не бачив. Ті вітри здійнялися геть не випадково. Насправді їх покликали злі, темні відьмаки. Вони багато років використовували стихії заради своїх чарів, щоб заволодіти цілим світом. І хоча стихіям доводилося підкоритися відьмакам темним закляттям, але у відповідь, вони дуже ослабляли відьмаків. Через це відьмаки потребували відновлення сил і тому, дізнавшись про цілюще джерело, вони вирішили відправитися до нього.

Тих злих відьмаків зібралася ціла сотня, а може і тисяча. Вони перелетіли півсвіту, використавши силу стихії вітру, адже своїх крил не мали (на відміну від найсатршого охоронця цілющого джерела) та все ж таки змогли дісталися до нього.

Першим темних відьмаків помітив саме найстарший з чаклунів-охоронців. Він змахнув своїми білосніжними ангельськими крилами, полетів на зустріч до них і спитав:

– Чому прилетіли сюди? З добрими намірами чи злими?

– Хочемо завоювати весь світ, але стихія вітру так само, як інші, відбирає сили в нас – темних відьмаків, коли ми чаклуємо, використовуючи їхні вміння. Дай нам цілющої води і ми не тронемо тебе.

– Ні, – сміливо відповів охоронець. – Вода з нашого джерела допомагає лише тим, хто тяжко хворіє і потребує зцілення. Ваші наміри злі та погані, я не можу допомогти вам і тому не дозволю вам взяти цілющу воду з нашого джерела.

Почули це темні відьмаки, оточили чаклуна з усіх боків. Чорні закляття та прокляття так і посипалися на нього. Здавалося, він от-от знесилений впаде на землю та коли його такі сильні крила перестали тримати між хмар, і чаклун-охоронець, склавши їх за спиною, знесилено почав падати, його підхопив син і, закривши спиною від темних чарів, поніс батька до цілющого джерела.

Поклавши його біля цілющої води, чаклун озирнувся. В його руці з’явився меч і він почав захищати цілюще джерело та не встиг він перемогти всіх відьмаків, як сам, втративши власні сили через купу темних заклять, знесилено впав на землю. Побачив це найменший з чаклунів, вибудував навколо дідуся та свого батька невидимі стіни, які мали стримати відьмаків. А сам зачерпнув води в долоні, відніс спочатку дідусеві, а потім і батькові.

Цілюща вода швидко допомогла охоронцям. Найстарший з чаклунів розправив ангельські крила і тієї ж миті, стіна відкрилася для нього та він полетів назустріч до темних відьмаків. Другий чаклун-охоронець теж не став гаяти часу і за допомогою свого меча з легкістю переміг відьмаків на землі аж поки перед ним не впав останній з них. Він був найтемніший з усіх й тому, коли його чорна кров пролилася по землі, вона почорніла та трава, що росла на ній зів’яла.

Побачив це чаклун-чарівник і приклав свій меч до тієї частки землі, яка була отруєна кров’ю темного відьмака, стороною, яка мала зцілювати й за мить на тому місці ожила трава та почали рости різнокольорові квіти. Темні відьмаки пропали, наче їх там ніколи і не було, а троє чаклунів-охоронців продовжили охороняти цілюще джерело й дарувати зцілення лише тим, хто цього справді потребував.

Автор: Інга Квітка