Багато років тому наймудріші розповідали про дивовивжне латаття, яке жило в одній з водойм за лісом. Історії про латаття переповідали недарма. Найголовнішою властивістю квітки була здатність охороняти. Лише одна пелюстка латаття захищала від будь-яких бід, хвороб, напастей та ворогів. 

Чарівне латаття любила триматися берега, проте ще від своєї прабабусі латаття знало, що на світі є один злий чаклун, якого квітці варто остерігатися. Цей злий чаклун встиг захопити в полон багато квітів. Своїми темними чарами і хитрими підступами, він зривав квіти в садах, лісах, галявинах… не жаліючи жодну з них. Головне, щоб квітка мала хоч одне з якихось чарівних, особливих умінь.

Чаклун утримував захоплені ним квіти в темній в’язниці без єдиного променя теплого сонця, подиху свіжого вітру чи краплі очікуваного дощу. Темними чарами відбирав їхні дивовижні вміння, а потім за рахунок цих сил, продовжував на деякий час не лише своє жалюгідне життя, а й життя свого чудовиська – страшного, крижаного змія. 

Прабабуся розповідала і її слова передавалися з покоління в покоління від однієї рослини до іншої, що саме дивовижні вміння їхнього роду були потрібні чаклунові… 

Чому? Все просто! Латаття, а точніше хтось з їхнього роду, мав стати найціннішим скарбом в колекції дивовижних вмінь квітів, якими володів злий чаклун, бо крім здатності захищати і оберігати, квітки лише їхнього роду мали одну неповторну здатність – оживати від єдиної краплі води. Інші ж квіти, яких полонив чаклун, віддаючи свої сили – засихали й не могли розквітнути знову. А от завдяки лататті, коли б з часом сили отримані темними чарами розсіються, як завжди. Вони ж не належали йому по праву, так от, коли дивовижні вміння лататті ослабли б всередині чаклуна та крижаного змія, чаклун би оживив квітку, аби знову заволодіти здатністю лататті й захистити себе від будь-яких бід, хвороб, напастей та ворогів. Останніх у злого чаклуна та його крижаного змія було, ох, як багато. 

Знаючи про це, латаття, як і прабабуся, бабуся і мати рослини, намагалося щодня бути вкрай обережним. Ледве сонце зайде за обрій, латаття сховається під воду. На світанку визирне, озернеться, чи не чути десь поряд крижаного змія або злого чаклуна і лише тоді розправить свої пелюстки і попливе вздовж берега, щоб всі, кому потрібна допомога лататті – бачили: воно існує. Чарівне латаття є! Воно тут і завжди допоможе. Потрібно лише протягнути руку до рослини.

І от одного дня, коли латаття, як завжди плавало вздовж берега, відчуло, що вода стає холоднішою. Над блакитними хвилями піднявся туман. Латаття хотіло закрити пелюстки в бутон та сховатися під водою, проте знизу була крига. Воно здогадалося, що тікати нікуди й справді рослина почула бридкий голос крижаного змія: 

– Нарешті. Скільки років я шукав і знайшов. Ховатися під водою, аякже. Чому я не здогадався раніше, – шипів він і в очах крижаного змія промайнула тінь однієї з квіток, яка росла біля берега і яку захопив в полон злий чаклун. Вона-то і розповіла чаклунові, яким чином лататті та всім квітам з її роду багато років вдавалося ховатися від злого чаклуна та крижаного змія. – Тобі не втекти, – і змій, розкривши свою величезну пащу видихнув.

Крига стрімко захоплювала хвилю за хвилею, з усіх боків підбираючись до лататті. Вона була зовсім близько. Чарівне латаття перестало відчувати воду і почало провалюватися в сон. Жовті пелюстки засихали одна за одною. Квітка не могла поворухнутися і завмерла. 

Крижаний змій збирався схопити її хвостом і принести злому чаклунові, як раптом нізвідкись з’явився крихітний метелик, який не став чекати, поки змій викраде латаття з водойми, а хоробро кинувся до квітки. Він підхопив її і, швидко махнувши крилами, здійнявся вгору. 

Крижаний змій спробував підвести голову так високо, як міг, щоб заморозити повітря та йому це було не під силу. Повітря не могло перетворитися на кригу. А хоробрий метелик, який не злякався ні величезного змія, ні повітря, яке ставало дедалі холоднішим, продовжував махати крилами так стрімко, як лише міг. 

Довго він летів аж поки не озирнувся й не побачив, що крижаний змій лишився далеко позаду. Хоробрий метелик дуже зрадів, що втік від крижаного змія та коли подивився на чарівне латаття, помітив, що пелюстки квітки повністю засохли. Метелик подумав, що не встиг врятувати рослину. Він акуратно опустився на землю, склав крила та ледь не розгубився, коли почув, як його друг цвіркун заговорив до нього: 

– Не сумуй, я казав тобі – це чарівне латаття. Врятувати квітку може навіть найменша краплина води. Рослина оживе, варто лише знайти для неї нову водойму. Добре, що ти послухався мене і вчасно прилетів до водойми, бо я знав, точно знав, коли чаклун викрав квітку, яка росла біля берегу, що злий чаклун та крижаний змій не сьогодні, завтра викрадуть чарівне латаття.

Метелик підняв голову: 

– Коли я побачив, що пелюстка лататті засохла, я захвилювався, – сказав він і від розгубленості зронив сльозу. Тієї ж миті суха пелюстка лататті знову стала такою, як була. 

– От бачиш, – всміхнувся цвіркун. – Віднесемо рослину до води і вона знову оживе. Колись прабабуся лататті врятувала мою, коли та дуже захворіла. Багато років наша родина чекала, як ми зможемо віддячити. На жаль із крижаним змієм я не міг тобі допомогти, бо не вмію стрибати так високо, щоб втекти від нього, а внизу на землі, він б з легкістю мене переміг. Та ти маєш крила і хоробре серце. Давай віднесемо латаття до нової домівки – водойми, – і цвіркун вказав на кущі за якими ховалася та сама водойма, про яку він гововрив.

Хоробрий метелик подякував цвіркуну та разом вони віднесли врятовану квітку до водойми. Біля берега плавали білосніжні лебеді, рибки, граючись з сонячним промінням, вистрибували з води і весело розмахуючи хвостами, знову щезали під хвилями. Всі вони з радістю зустріли латаття. Метелик та цвіркун обережно опустили квітку на берег, а лебеді махнули крилами, аби до квітки якнайшвидше допливла хвилька води. 

Ледве вода торкнулася квітки, як латаття знову ожило. 

Спочатку рослина подумала, що її захопив злий чаклун та хоробрий метелик і цвіркун швидко заспокоїли, пояснивши, що цього разу не рослина рятувала когось, а її було врятовано.  

Сказати, що латаття зраділо, це нічого не сказати. Воно плавало з рибками та лебедями, які тепер ховали рослину за своїми крилами ледь сонце заходило за обрій, надійно оберігаючи латаття до наступного ранку. А коли до водойми прилітав метелик чи приходив цвіркун, рослина кожного разу їм дякувала за порятунок від злого чаклуна та крижаного змія, яких метелик та цвіркун одного дня перемогли! 

Зібравши всі квіти разом, які мали якісь особливі вміння, метелик та цвіркун вирушили до злого чаклуна і крижаного змія та заточили їх до вічної темниці, аби більше вони не могли нікому заподіяти зла.

Автор: Інга Квітка.