Ще тільки осінь вкрила жовтим листям землю, як малюки у всьому світі почали писати листи до Святого Миколая. Це час, коли мрії, які б здавалося навіть Всесвіт не міг здійснити за цілісінький рік, Святий: єдиною думкою, втілював у життя.

Тож малюки не гаючи часу ще в листопаді розповідали в листах Святому про своїх батьків, яких дуже люблять, добрі вчинки, котрі встигли зробити за рік, а найсміливіші, навіть у поганих зізнавалися. Так! Вони писали Миколаю, що не хотіли так вчиняти і їм дуже і дуже соромно за те, що вони зробили.

Звісно, коли Миколай читав про це, він одразу викреслював із своєї величезної чарівної книги той чи інший поганий вчинок, щоб святкової ночі, замість різочок, покласти тій дитині подарунок. Бо саме щире зізнання у маленькій шкоді і обіцянка так більше не вчиняти, радували Святого, так само, як і розповіді малюків про добрі вчинки.

На жаль, лише крихітний горобець з перебитою лапкою, ніколи не писав до Святого. Жоднісінького разу! Серед жителів лісу він був найслабкішим, найбоязкішим і якщо розповідати все, як є – надто нерішучим.

Вдень птах переважно ховався в своєму гнізді. Через перебиту лапку він відчував себе не таким, як усі інші і дуже турбувався з цього приводу та коли приходила ніч, нерішучий горобець вилітав із свого гнізда, аби встигнути за ніч переробити купу добрих справ.

Спитаєте, які справи можуть бути у крихітного горобця з перебитою лапкою? А от які! Для білочки горішка припасе і віднесе вночі під її дерево, щоб на ранок вона смачненьким поласувати могла. Лисичці до порога її домівки цілу купу опалого листя приніс, щоб вона нірку утеплила. Заради їжачка і змії, які дружили кілька років, а потім так посварилися через одне замерзле яблучко, що той ґвалт їхній певно увесь ліс чув, горобець облетів не лише свій ліс, де жив, а і сусідні та таки знайшов два смачних величезних яблука.

Летіти з плодами він не міг, тож бідоласі довелося їх котити до нори змії та їжачка. Лишивши їх там, він підписав:

“Від твого найкращого друга їжачка”, а біля нірки їжачка, написав на листочку: “ Від твоєї найкращої подруги змії”. Звісно їжачок зі змією помирилися й, поговоривши, здогадалися, хто насправді пригостив їх тими смачними яблучками.

Тож, коли жителі лісу зібралися разом, щоб прикрасити ялинку, вони вирішили за все віддячити горобцю. Домовившись між собою, що саме робитимуть, написали листа Святому. Кожен з мешканців лісу написав від себе, чого він бажає цього року і хоча бажання там було лише одне, вони знали – саме ця мрія їх об’єднує вже дуууже давно.

Віднести листа до Святого відправили лисичку. Руда побігла до хатинки Святого, де якраз і був Миколай. Святий грівся біля каміну та уважно читав листи від малюків.

Почувши, як хтось до нього постукав у двері, Святий люб’язно запросив гостю всередину і, привітавшись з лисичкою, запропонував їй гарячого молока.

Лисичка мовчки передала листа Святому. Хвилюючись, адже перед нею був сам Миколай, який прочитав листа і всміхнувшись, заговорив:

– Я знаю про крихітного горобця. Кожного року я з нетерпінням чекаю листа від нього, але він, як ти знаєш, лисичко, не написав мені жодного. Моя чарівна книга створює стільки подарунків і різочок, скільки листів від малюків в ній є. Я чекав, коли хтось з вас, жителів лісу, зробить саме такий вчинок. А тепер, – додав Святий і акуратно склав лист та повернув його лисичці. – Ти віднесеш його до горобця, – й помітивши, як в очі лисички закрався сумнів, помахав пальцем. – Так, так, так. Віднесеш цей лист до горобця і скажеш, що всередині нього є прохання до мене про одну дуже і дуже добру справу, але я сказав тобі, що прийму листа тільки від нього.

– А раптом не спрацює? – лисичка все ще сумнівалася.

– Він обовязково прилетить до мене, бо ж інакше він не допоможе “комусь”. А знаючи про те, наскільки добре серце в крихітного горобця, хіба таке можливо? – і Миколай усміхнувся лисичці на прощання, повернувся до каміну та продовжив читати листи від малюків.

Лисичка забрала свій лист, подякувала Миколаю і пішла в гості до горобця. По дорозі вона все повторювала про себе, що скаже птахові, хоча насправді, руда не дуже вірила в те, що зможе вмовити горобця піти до Миколая.

Сумно зітхнувши, вона постукала по дереву, де жив горобець. Звісно птах був у своєму гнізді та носа звідти не висунув. Замість того він тихенько прошепотів:

– Нікого немає вдома.

– Горобець, виходь, це я – лисичка. Прийшла до тебе подякувати за листя. Тепер в моїй домівці тепло і затишно. Може б ти якось до мене в гості завітав?

– Ні, – схвильовано відповів горобець. – Маю купу справ, купу справ, – пробубнів він собі під ніс.

– Так от і я не просто так, а з над важливою справою до тебе прийшла, – й лисичка розповіла горобцю про те, що він має віднести листа Святому.

Що тут почалося! Горобець довго розповідав, який він зайнятий, що він незнайомий з Миколаєм і не може просто взяти і прийти до нього…

-… та і листів я йому ніколи не писав. Може він ображається на мене?

– “Ні”, – подумала про себе лисичка, а вголос додала, – знаєш, я певно помилилася. Думала, ти всім допомагаєш та як виявилося: помилилася, – вона виглядала ображеною.

Руда вже подумала, що нічого не вдасться і Миколай помилився. Вона зібралася повернутися до його хатинки й залишити листа у скриньці, як горобець висунув дзьоб з гнізда.

– А чому сама не віднесеш? – горобець обережно зиркнув по сторонах і вилетів до неї, – не люблю вдень літати. Мені здається всі на мою перебиту лапку дивляться і будуть сміятися.

– Тебе всі люблять і ніхто не помічає твоєї перебитої лапки. Ти не винен, що випав з гнізда, як був маленьким, – відповіла лисичка. – увесь ліс знає, хто вночі приходить під наші домівки і лишає подарунки. Ти сам, як Миколай, тільки добро робиш кожної ночі. Невже зараз відмовишся? Злітаєш туди назад. До хатинки Святого зовсім близько.

Горобець важко зітхнув і подивився на листа:

– Може ти й права, але все ж…

– Я лишу листа тут, а ти як знаєш. Як не хочеш, можеш не відносити, – і руда махнувши хвостом на прощання, залишила лист під деревом та пішла до своєї нори.

Птах кілька разів спустився вниз, потім знову повернувся назад, щоб сховатися у своєму гнізді. Невідомо, скільки б він ще сумнівався, якби не вітер, який здійнявшись, підхопив листа і поніс його в бік лісу.

Звісно, це був не вітер, а Миколай, який хотів аби горобець якомога швидше наважився прийти до нього. Наближалася святкова ніч і Святий знав, що цей вчинок нерішучий птах має зробити саме сьогодні.

Так і сталося. Помітивши, що лист летить в невідомому напрямку, горобець змахнув крилами і полетів за ним. І… диво, лист зупинився і неначе повиснув в повітрі. Горобець схопив його дзьобом і полетів до хатинки.

Про себе він думав, що залишить листа у скриньці й швидко повернеться назад. Проте ледве він долетів до хатинки Святого і відчинив скриньку, як на порозі з’явився Миколай і взяв листа з дзьоба птаха.

– Хто ж це завітав до мене? – усміхнувся Святий, і не почувши відповіді від горобця, який несміливо опустив голову вниз, продовжив. – Невже переді мною той самий горобець, який щоночі робить добрі справи в лісі і ніколи нічого не просить натомість? – Миколай зробив паузу та не почув навіть подиху у відповідь від нерішучого птаха не те, що хоч слово. – Заходь. – і Миколай відчинив двері. Горобець від страху завмер на місці. – Звісно, можемо стояти тут до вечора та я якраз готуюся розвозити подарунки. Може ти допоможеш мені?

Останні слова підбадьорили птаха і він підняв голову. Посумнівавшись ще трохи, нарешті наважився залетіти до хатинки Святого. В кутку стояв величезний мішок з подарунками. Святий запропонував горобцю випити гарячого молока, а сам продовжив збиратися.

Поки горобець приходив до тями, Миколай закінчив всі приготування і, помітивши краєм ока, що птах таки скуштував трохи молока, відкрив лист і поклав його на стіл перед птахом.

– Прочитай мені, будь ласка, що там написано. А я тим часом побережу сили. Ця ніч буде довгою, як завжди. – сказав Миколай, сів в своє крісло і закрив очі. Горобцю здалося, що Святий задрімав та він помилився. – Ну, ж бо, горобцю. Останній лист і вирушаємо. Сподіваюся ти поїдеш зі мною, бо боюся сам не встигнути. Чи в тебе саме на цю ніч інші плани?

– Наче ні, – ледве вичавив з себе горобець і тремтячими лапками відкрив листа. – Доро- доро-, – він затинався.

– Може ще молочка? – м’яко спитав Миколай.

– Та ні, – відмахнувся горобець і, згадавши про свою лапку, прикрив її крилом. Це не пройшло повз уваги Святого та вигляду він не подав.

– Тоді продовжуй, будь ласка, – бадьоро вигукнув Миколай і знову примружив очі.

– Дорогий, Миколаю, пишуть тобі мешканці…, – горобець знову затнувся і додав ще тихіше, – лісу. Ми дуже любимо горобця, який живе, – він замовчав, – бо встиг прочитати кілька наступних слів. Миколай попросив продовжити, – так він живе, самі знаєте де. – додав від себе горобець. – Він щоночі робить багато добрих справ і тому ми просимо для нього справжнього дива. Нікому з нас не потрібні цього року подарунки. Наші малюки обожнюють горобця і просять разом з нами про єдине – вилікуйте йому лапку. Більше нам нічого не треба. – прошепотів горобець. – З повагою, лисичка, їжачок, родина ведмедиків, заєць, вовк, – і дочитавши листа до кінця, горобець поклав його перед Святим.

Тієї миті Святий сказав про себе чарівні слова і перебита лапка знову стала такою, як була.

– От бачиш, ти робиш багато добрих вчинків і в цю ніч, яка буває раз на рік, мешканці лісу, замість подарунків для себе, попросили вилікувати тебе. Але я можу, що і зробив, зцілити твою лапку. Проте вилікувати тебе від нерішучості, додати сміливості, я аж ніяк не міг. Цього дня, коли ти прилетів сюди, наважився увійти до моєї хатинки, прочитати листа вголос і погодитися допомогти мені – ти зробив це сам! Також, любий друже мій, ніколи не забувай, що ти не маєш стидатися того, хто ти є, чи ти крихітний горобець з перебитою лапкою, чи великий дужий ведмідь, чи змія або їжачок. Зрозумів? Не важливо, який ти зовні, над важливо – це те, що є всередині тебе. А що є в тобі, горобець? – весело підморгнув Святий Миколай. – Ти, крихітний птах з перебитою лапкою, який рік за роком щоночі робив добрі вчинки заради мешканців лісу і сьогодні вони віддячили тобі. Кожен мешканець лісу підписав листа до мене, попросивши вилікувати твою лапку. Хіба це погано?

– Ні. – відповів горобець і вперше усміхнувся. – Через це вони залишаться без подарунків? Адже ви, Святий Миколаю, виконали їхнє бажання.

– Хто сказав, що мешканці лісу не отримають подарунків від мене? –

і Миколай показав горобцю на величезний мішок, який підхопив невидимий вітер та поставив біля порогу.

Птах розправив свої крила і, злетівши, сів на плече до Святого Миколая. Разом вони відправилися розвозити подарунки по всьому світу. Адже святкова ніч, в яку найзаповітніші мрії завжди здійснювалися, лише починалася!

Автор: Інга Квітка.