В одному лісі жили брати-зайченята. Старший брат – Артус був дуже слухняним зайчиком. Він завжди поважав думку батьків, був уважним та відповідальним й намагався ніколи не бешкетувати. На відміну від молодшого брата – Бантика, який дуже любив вчиняти так як йому хотілось. Він ніколи не прислухався до батьків і за день міг накоїти стільки всього, що у Артуса навіть в голові не вкладалося, як можна бути таким бешкетником. 

Кожного роду Артус отримував від Святого Миколая подарунки, в той час, як його молодший брат Бантик, знаходив під подушкою лише різочки. І все б нічого та Бантик дуже хотів, щоб Миколай і йому теж дарував подарунки.

– Ех, Бантик! – Кожного року сумно зітхала його матуся. Ти ж знаєш, який ти бешкетник. Якби ж ти був, як твій брат Артус. Тоді б і ти кожного року отримував подарунок від Святого. 

– Матусю, я не розумію, звідки Миколай знає, що я погано себе веду? – Якось спитав Бантик. 

– У Святого, – заговорила зайчиха, – є величезна чарівна книга, в якій записані всі-всі діти на світі. Кожен дитячий вчинок потрапляє до чарівної книги і напередодні свята Святий Миколай, відкриває цю книгу і бачить, хто з діточок добре себе поводив, а хто погано. Тоді Святий готує подарунки для тих, хто був слухняним та чемним і різочки для  не послухів. Ти ж Бантик жодного дня не поводив себе добре. Тож певно і цього року отримаєш різочки. 

Почув це Бантик і опустив голову. Подивився він на матусю, потім на братика, який прийшов додому чогось весь розпатланий та ще й в снігу:

– А ти певно як завжди отримаєш свій подарунок! Наш слухняний Артус. Улюбленець матусі і Святого Миколая. – Ображено буркнув Бантик. 

– Як би ж ти хоч колись зрозумів, що не можна бути таким неслухняним. – Прошепотіла матуся та Бантик її вже не чув. Він вирішив цього року будь-що отримати подарунок. Дочекався Бантик, поки всі заснуть. Тихенько вислизнув з теплого ліжечка і відправився до хатини Святого Миколая. Підібравшись до самої домівки Святого, він зазирнув у вікно і побачив Миколая, який дрімав у своєму кріслі. Навколо Святого було безліч мішків з листами, а поряд на столі лежала величезна чарівна книга. 

– Ось вона! – Прошепотів Бантик і відкривши двері, прокрався повз Миколая. Він слідкував за закритими очима Святого аби той не прокинувся. Підійшов Бантик до чарівної книги, зазирнув в неї і помітив, що книгу було відкрито якраз на сторінці, на якій було написано великими буквами: Зайчик Артус. Бантик зрозумів, що це про його брата. Він почав читати. 

Скільки гарних вчинків зробив Артус за цей рік, він допоміг білці нести важкі горіхи, визволив лисицю з капкану й навіть пригостив ведмедя морквиною. Та те, що зайчик прочитав далі, дуже його здивувало. Виявляється, що Артус не отримає подарунок цього року через сварку з білченям на ім’я Чіп. 

Ох, цей Чіп! Бантик його дуже добре знав. Не проходило і дня, щоб він не зачіпав Бантика через те, що той був найменшим у всьому лісі. Чіп ображав Бантика, а Артус за нього заступився… й вони побилися.  

Хотів було Бантик перегорнути сторінку. Якомога швидше знайти себе і взявши перо, яке лежало поруч, переписати всі свої погані вчинки на добрі та не зміг. Він все дивився на книгу, в якій було написано, що Артус захистив – його, свого неслухняного братика. Який ще й до всього так негарно себе повів з ним сьогодні. 

Бантик взяв перо і зачеркнув слова про бійку. Адже якщо Миколай цього не побачить, можливо він подарує Артусу подарунок, як завжди? Він повернув перо назад ще раз подивився на листи, які лежали усюди та тихенько вийшов з хатини. Тільки-но Бантик хотів тихенько зачинити за собою двері, як почув: 

– Бантик! – Покликав його Святий Миколай. 

– Ото маю тепер! – Схаменувся Бантик. Він притиснув вушка, сподіваючись, що таким чином стане геть непомітним. – Це ви до мене? – Пробурмотів нерішуче Бантик. 

– Так. – Святий Миколай подивився на свою книгу. – Навіщо ти це зробив? – І він показав на сторінку з якої поступово щезали зміни, які зробив Бантик. – Бантик, ця книга чарівна і ніхто не може змінити в ній того, що там написано, навіть я не можу цього змінити. Хоча мені і хочеться завжди класти діткам під подушку лише подарунки та ніколи не залишати різочки. 

– Вибачте будь ласка, – сказав Бантик. – Я, я, – він розхвилювався. – Це все я. Мій брат ні в чому не винен, – і зайчик розповів Миколаю про те, чому він так вчинив. – Я взагалі приходив, бо хотів приховати всі свої погані вчинки й отримати подарунок на свято. 

– Що ж Бантику, звісно ти вчинив не дуже добре, та ти зізнався, розповів правду і я бачу, що вперше в житті ти дійсно відчуваєш, що вчинив погано. Хоча і хотів, аби я подарував твоєму братику подарунок. Якщо ти надалі будеш намагатися чемно себе поводити, будеш слухатись батьків, які тебе люблять і бажають для тебе лише всього найкращого і знаходитимеш в собі сили виправляти вже скоєні помилки, а не робити одну помилку за іншою, – і Святий вказав на книгу, – хтозна, що буде на тебе чекати під подушкою в цьому році. А тепер йди, бо скоро ранок й твої рідні будуть хвилюватися за тебе. 

Вислухав зайчик Святого Миколая й стало йому ще більш соромно за те, що він завжди так погано себе поводив. Хотів він попросити Святого Миколая показати, що написано про нього в книзі та не наважився. Опустивши голову Бантик попрощався зі Святим і пішов додому. Заліз у своє тепле ліжечко і до самого ранку не зміг закрити очей. 

Як же так сталося, що після всього, що він накоїв, Святий Миколай не звинувачував його, а навпроти розказав йому і навіть натякнув, що він не такий вже й поганий. Бантик пообіцяв собі тієї ночі, що більше ніколи не буде бешкетувати. Вранці він встав раніше за всіх, приготував сніданок, а після того, як вся родина поснідала, Бантик чемно зібрав брудний посуд і вимив його. 

Матуся, батько та Артус лише здивовано спостерігали за тим, як Бантик гарно себе поводив, а потім, коли він підійшов до свого брата й міцно його обійняв і сказав, що яким би поганим не був Чіп – все ж варто перепросити його, бо не можна вчиняти бійки, Артус розчулився.

– Треба все ж вибачитись, навіть, якщо це Чіп! – Сказав Бантик, – який мучить мене. Я якось впораюся з цим. 

Вислухав його Артус і взявши кошик з горішками, пішов до Чіпа і попросив в нього вибачення. Чіп так здивувався, що з того часу, більше не зачіпав Бантика, а навпаки з ним подружився. 

А коли нарешті прийшов день Святого Миколая, Артус і вперше в житті Бантик, отримали від Святого чудові подарунки. Бантику навіть здалося, що коли він 

відкривав вікно, то побачив Святого, який поспішаючи до інших дітей на своїх крижаних конях, помахав йому весело рукою.  

Автор: Інга Квітка