Кажуть, що ця історія дійсно сталася у сусідньому будинку на тій вулиці, де ти живеш. Одного разу в маленького Василька захворіла матуся. З кожним днем матусі ставало все гірше, але лікар на жаль нічим не зміг їй допомогти. Дуже хвилювався Василько. 

День і ніч він сидів біля ліжка матусі, намагався її хоч якось розрадити. Пожалів його лікар, покликав якось до себе й сказав, що насправді матусю Василька можна врятувати, але під силу – це лише справжньому диву. 

Здивувався Василько, коли це почув. Не знав він, де того дива шукати, але дуже хотів його знайти. Довго думав Василько, що йому робити, аж поки не згадав матусині слова про те, що відповіді на всі питання завжди можна відшукати в книжках. 

Відправився Василько в бібліотеку. А там… ви б тільки бачили. було дуже багато книжок. Довго ходив Василько між полицями, аж раптом побачив на одній з них величезну стару книжку з написом ‘’Справжні дива трапляються з тими, хто в них вірить’’.

Схопив Василько книжку і пішов до бібліотекарки. Подивилась на нього бібліотекарка, всміхнулась:

– Ніхто цю книжку не бере просто так. Певно для цього є дуже поважна причина. Тільки не забудь її повернути назад. Адже в наш час не можна без дива. 

Василько взяв книгу і подякувавши бібліотекарці, поспішив додому. Матуся вже спала. Василько тихенько увійшов до своєї кімнати і розгорнувши книжку, почав читати. Гортаючи сторінку за сторінкою він уважно слідкував за кожним словом. В книзі розповідалось про чарівну перлину, яка нібито могла виконати будь-яке бажання, якщо її знайти.  

‘’Якщо її знайти‘’, – повторив вголос Василько і продовжив уважно читати. Далі в книзі розповідалось про те, де можна було знайти чарівну перлину. Як виявилось перлина ховалася у морі, але знайти її міг лише той, хто був по справжньому сміливим, швидким та щирим. На одній зі сторінок Василько побачив карту, на якій було намальовано шлях до перлини. 

Василько задумався, чи були в нього такі якості? Він не знав точно, адже ще був маленьким. Проте, що він знав напевне це те, що понад усе на світі хотів допомогти вилікуватись своїй матусі. Тож Василько взяв книжку, ліхтарик та відправився на пошуки чарівної перлини. 

Завдяки карті у книжці Василько вже через кілька годин дійшов до лісу. Ліс вночі виглядав таємничо та загрозливо. Проте Василька це не лякало. Він знав, що вдома хвора матуся, яку він повинен врятувати. Тож Василько не довго думаючи зробив крок уперед. 

Дерева зашепотіли до нього:

– Що ти тут робиш? Чого прийшов?

Але Василько ніби не помічав їх. Він подивився на карту. Йому треба було знайти тоненьку стежку, щоб перейти через ліс та вийти до високих скель. Василько шукав потрібну стежку, аж раптом йому здалося ніби за деревами хтось ховався та дивився на нього. 

Василько згадав про те, що той, хто шукає чарівну перлину має бути сміливим і тому вирішив не звертати уваги на те, що відбувалось навколо нього. Він продовжував йти до тоненької стежки і коли побачив її, пішов по ній. Проте тією стежкою на зустріч йому хтось йшов, а точніше летів. Якісь темні тіні, немов привиди крокували по повітрю до Василька та шепотіли до нього:

– Не йди цією стежкою, не йди. Краще зверни сюди. Тут легший шлях. 

Тіні-привиди зупинились і перекрили стежку немов стіна. Василько на мить засумнівався, чи варто йому продовжувати свій шлях та згадавши про свою матусю, зрозумів, що не може так просто здатися. Він підходив до тіней-привидів все ближче, сподіваючись, що вони його пропустять. Але тіні-привиди не збиралися так просто відступати. 

Василько закрив очі і зробив кілька кроків уперед. Відкрив їх і побачив перед собою вузеньку стежку, натомість привиди кудись зникли. Він ще раз подивився на карту і продовжив свій шлях аж поки не вийшов з лісу. І тоді перед ним постали височезні скелі. 

Василько захотів їх обійти та коли він наблизився до них, йому здалося що скеля, яка була поряд з ним теж ворухнулась. Василько знову подивився на карту і згадав, що якщо він хоче знайти чарівну перлину, він має бути швидким.

Не гаючи часу Василько стрімголов кинувся вперед. Скелі теж поспішили до нього. Василько щодуху біг між ними. Він оминав одну скелу, потім іншу. Відстрибував назад, коли не було жодної щілини, через яку б Василько міг просковзнути. А потім не гаючи часу знову поспішав до моря. 

Він не знав, скільки часу минуло та нарешті остання скеля залишилась за його спиною. Василько перевів подих і побачив море. Чарівна перлина мала бути десь тут, але як можна її знайти у морі? Василько задумався і знову звернувся до книжки. Він побачив, що шлях закінчується якраз тут –  на березі. 

Василько присів на пісок і йому здалося, ніби море заговорило до нього:

– Чого ти прийшов сюди? Що шукаєш? – Спитало море. 

– Я шукаю чарівну перлину, – зізнався Василько і розповів морю про те, що сталося з його матусею. 

– Дякую, ти був щирим зі мною. – нагадало море, –  і мета твоя допомогти своїй матусі дуже шляхетна та важлива. Тримай, – сказало море і хвилі винесли на берег чарівну перлину у відкритій мушлі. – Віднеси її своїй матусі, нехай вона торкнеться до неї рукою. Проте обіцяй мені, коли вона одужає ти повернеш чарівну перлину назад. Адже не лише тобі потрібно диво. 

Василько пообіцяв, що не лише книжку, а й чарівну перлину обов’язково поверне назад. Взяв обережно мушлю і відправився додому. Зворотній шлях здався йому легким. Скелі більше не лишали своїх місць, тіні-привиди не намагалися збити його з правильної стежки. 

Василько повернувся додому до матусі ще вдосвіта. Він поклав мушлю з чарівною перлиною біля її ліжка і коли вона вранці відкрила очі, попросив матусю доторкнутися до чарівної перлини. 

Як тільки матуся це зробила, її бліде, змарніле обличчя знову порожевіло, вона відчула прилив сили. Василько міцно обійняв матусю і попросив її завжди бути з ним. Він ще довго не міг випустити матусю з обіймів, а коли зробив це, то поспішив у бібліотеку, щоб повернути книжку. 

Коли він підійшов до бібліотекарки, то почув від неї, як вона розповідала дівчинці, яка плакала, про те, що справжні дива завжди трапляються з тими, хто в них вірить…

Автор: Інга Квітка