Святий Миколай та брати-зайченята

Наближається особлива ніч – чарівна. Ніч, коли будь-яка дитяча мрія може здійснитися, якщо малюк протягом року чемно себе поводив, слухався мамусю і татуся, не забував гарно вчитися і робити добрі справи. 

Тож дітлахи не дарма кожного року з нетерпінням чекають саме на цю ніч й хто за місяць, а хтось навіть за півроку до свята пише лист, в якому розказує про свої вчинки, мрії й не забуває і подарунок в Миколая для себе попросити. 

Листи до Миколая зазвичай ховають у конверти. Згодом їх забирають батьки дітлахів і передають листоноші. Поштар, єдиний, хто знає, де знаходиться справжня, таємна резиденція Святого для того, щоб щоразу відносити листи до адресата. 

Напередодні свята Миколай уважно читає дитячі листи, заглядає до своєї чарівної книги, яка показує гарні і погани вчинки кожної дитини за весь рік і вирішує, хто з малюків отримає різочки, а кому дістанеться подарунок чи здійснення найзаповітнішої мрії. 

От і цього року, як завжди листи від дітлахів заповнювали резиденцію Святого до тієї миті, коли до таємної резиденції Святого, напередодні святкової ночі, не постукали у двері. Святий відчинив їх і побачив на порозі зайчика, який геть тремтів. Миколай пустив його до себе та помахом руки, наче чарівною паличкою, запалив камін. 

Зайчик на ім’я Вухань, вдячно хитнув головою і пройшов до вогню, а Миколай тим часом швиденько начаклував тацю з гарячим какао, щоб пригостити гостя. 

– Не скажеш, як знайшов мене? Лише листоноша знає, де я живу. 

– Було складно знайти вас, Миколаю. Я обходив купу резиденцій, про які казали, що там, ви, справжній, справжнісінький. Але це не так. 

– Ні, не так. – погодився Миколай. – Тож розкажеш, як ти мене знайшов? 

– Коли я зрозумів, що ті Миколаї до яких я приходив – не справжні, я вирішив простежити за листоношею. Адже ви якось кожного року отримуєте листи від малечі, а значить він точно знає, куди їх відносити. Багато разів листоноші вдавалося втекти від мене, але не зараз. Я сховався і побачив, що він щезає за допомогою якихось чарів, певно, ваших, а потім з’являється перед вашою резиденцією. Якось я прихитрився і побачив, як він дістає з кишені кольоровий пісок. Той пісок не простий. Він має певну магічну силу, бо вмить перетворює листоношу на невидимку, а потім відправляє до вас. Я підбіг до листоноші якраз в той момент, коли він діставав магічний пісок з кишені і він обсипав мене ним. І от я тут. Вибачте, Миколаю, що завітав до вас без запрошення, – ввічливо зауважив Вухань, – але я маю з вами поговорити, – пояснив зайчик і сьорбнув какао. – Смакота. 

– Що ж, зайчику, розповідай. Чому ти шукаєш мене?

– Ви приносите подарунки чи різочки усім… усім, крім мого молодшого братика. Його звуть – Крихта. Впевнений, ви анічогісінько не чули про такого, – сумно зауважив зайчик. – Листоноша не приходить до нас забрати від нього листа, а як не приходить забрати, ви не знаєте про нього нічого і тому кожного року Крихта лишається без подарунка. – і зайчик дістав з кишені купу листів. – От тримайте. Ви маєте потримати його листи в руках, щоб чарівна книга спрацювала і там з’явився запис про Крихту, всі його вчинки.

– Звідки ти знаєш про це?

– Якось підслухав розмову листоноші. Я знаю і про книгу, і крижаних коней і про те, що ви справжній чарівник і можете виконати будь-яке бажання. От і прошу вас, виконати бажання мого молодшого братика. 

– Хм, – Святий задумливо погладив свою довжелезну бороду – То може ти знаєш, чому листоноша не приходить за листами твого братика? А чому ти не пишеш мені листів, ти ще теж маленький? 

– Я теж писав, але і мої листи до вас ніколи не доходили. Та мені було все одно, а Крихті – ні. Він дуже в вас вірив.

– “Вірив”, – повторив Миколай, – що ж продовжуй, зайчику. Я уважно тебе слухаю. 

– Кожного року я читав листи замість вас і готував подарунки для братика, та от біда, якось він побачив, що я читаю його лист і здогадався, що це не ви хвалите його чемну поведінку, лишаєте йому мандаринки і подарунки під подушкою. Через це мій братик перестав вірити в вас. Він почав думати, що вас не існує і перестав слухатися матусю з татком. А це дуже погано. 

– Ти правий, зайчику, – погодився Миколай. – Може ти і знаєш, як нам зробити так, щоб Крихта знову почав слухатися ваших батьків? 

– Звісно, – пискнув зайчик у відповідь, –  я розумію, що ви не хочете, щоб діти бачили вас. Саме тому приходите вночі, коли малюки сплять і утаємничили адресу своєї резиденції так сильно, як тільки змогли. Але заради мого братика… я б дуже хотів, щоб ви з ним зустрілися і він впевнився, що ви справді існуєте? 

Вислухавши Вуханя, Миколай мовчки пішов до своєї чарівної книги. Довго гортав її, поки не помітив, що дві сторінки злиплися між собою і тому чарівні чорнила не писали про вчинки молодшого братика зайчика чи самого Вуханя і відповідно ні листоноша, ні Святий не знали про його існування. 

Проте, як тільки Святий розгорнув сторінки, чарівні чорнила почали описувати рік за роком поведінку Крихти і Святий побачив, що і справді жодного разу не приходив до нього, як і до Вуханя. Це розчулило Святого і він вперше за весь час вирішив показатися Крихті. 

Запропонувавши старшому братові слідувати за собою, Святий вийшов надвір і ляснув в долоні. Перед ним з’явилися санки з крижаними кіньми, які були заповнені мішками з подарунками та різками. Миколай та зайчик швиденько застрибнули до них. 

Крижані коні злетіли в небо і понеслися додому до Вуханя. Вони набрали такої швидкості, що ледь не перелетіли будиночок, де жив Вухань. 

Ледве коні зупинилися, як Вухань вистрибнув з саней. Слідом за ним пішов і Миколай. Зірочки яскраво засяяли на небі. Миколай підморгнув одній з них і вона впала йому на долоню. 

Вухань відчинив двері та запросив Миколая всередину. В будинку було темно. Татусь з матусею Вуханя та Крихти вже спали. Зайчик провів Святого до кімнати свого братика і тихенько відчинив двері. 

На ліжку спав молодший брат Вуханя. Миколай зробив крок вперед. Вухань покликав свого братика:

– Крихто, прокидайся. Дивись, хто до тебе прийшов. 

Крихта розплющив очі і, примружившись, озирнувся по сторонах. Помітивши Святого Миколая, він заворушився під ковдрою. За мить Крихта підскочив і кинувся до Миколая, щоб міцно його обійняти. 

– Це ви? Це точно ви? Так ви все-таки існуєте… пропищав радісно Крихта. – А я вже думав, що… – і Крихта розгублено замовк, – що вас не існує. Ви несправжній. 

– Чому? – Святий всміхнувся і розказав про чарівну книгу, сторінки в якої злиплися і через це чарівні чорнила не могли написати про Крихту, а перед тим і про його братика та їхню поведінку й тому листоноша не приходив до них за листами, а він – Миколай, не міг принести подарунки чи різочки. 

– Тепер ви будете приходити до нас?

– Кожного року, – пообіцяв Миколай. – Але й ти мусиш дати мені слово, що знову будеш слухатися своїх батьків. Добре?

– Добре. – зрадів Крихта. 

– Що ж. Я роблю це вперше, але раз ти також ніколи не отримував від мене подарунків, тримай ось цю зірку і загадай щось особливе. Не просто подарунок. А ти, Вуханю, – спитав Святий старшого брата Крихти. – Може ти щось хочеш? Ти ж бо так само, як Крихта жодного разу від мене подарунка не отримав. 

– О! Мені й не треба, – відмахнувся Вухань. – Я за братика хвилювався, що він перестав вірити в вас і дива, що трапляються чарівної ночі, коли ви лишаєте свою таємну резиденцію і приходите до малюків. Мій братик так вірив в вас, а коли побачив, що то я відкриваю його листи, зневірився і в вас і в мені. І я відчував свою провину. Тому мусив знайти вас будь що, аби Крихта знову у вас повірив.

– Добре, Вуханю, – сказав Святий Миколай і усміхнувся, – я радий, що ти мене знайшов, хоча листоноші варто бути уважнішим з магічним піском, бо він може потрапити не в ті руки. Тепер от що ми зробимо. Цієї ночі я візьму вас з собою. Будете моїми помічниками? 

– Ми? – Вухань аж підстрибнув від радості. – Невже ви дозволите нам? Ми з Крихтою… – він не міг повірити, що Миколай дійсно візьме їх з собою. 

– Збирайтеся й нумо до саней! – рішуче скомандував Миколай. 

Крихта весело зістрибнув з ліжка і побіг одягатися. За мить він стояв біля Вуханя і разом вони поспішили до саней з крижаними кіньми. 

Цієї ночі Крихта та Вухань до самісінького ранку разом з Миколаєм розносили подарунки. Коли Миколай повернув зайченят додому, Крихта згадав про зірочку. Діставши її з кишені, він хотів загадати щось для себе та потім подивився на старшого брата, який встиг заснути на сусідньому ліжку й вирішив, що він ітак отримав сьогодні те, про що навіть мріяти не міг, а от Вухань дійсно заслужив на те, щоб отримати подарунки. Тож Крихта міцно стиснув зірочку і прошепотів: 

– Нехай усе-усе про що мріяв мій братик Вухань і просив на свята від Миколая зараз здійсниться. 

Не встиг Крихта договорити, як наче за помахом чарівної палички, біля ліжка Вуханя з’явився велосипед, футбольний м’яч та купа інших іграшок. Крихта підійшов до старшого братика та поправив йому ковдру, а потім і сам влігся, заплющив оченята та міцно заснув з думкою про те, що сьогодні була найкраща чарівна ніч.

Інга Квітка

9 Comments

  • Ela
    Опубліковано 31.01.2024 15:41 0Likes

    Дякую

  • Іринка
    Опубліковано 04.02.2024 14:29 0Likes

    Good!

  • Костик
    Опубліковано 05.02.2024 00:23 0Likes

    Читаю дітям цей блог. Дякую, авторці.

  • Василь
    Опубліковано 15.02.2024 12:17 0Likes

    Нехай Рік Дракона принесе всім удачі. Смерть москалям!

  • Сем
    Опубліковано 15.02.2024 17:11 0Likes

    Хоч і пройшло Різдво. Хочеться повернутися в ту атмосферу.

  • Сергій
    Опубліковано 15.02.2024 18:04 0Likes

    Кожна історія по своєму класна.

  • Оксана
    Опубліковано 15.02.2024 19:05 0Likes

    Читала дітям. Дякую!

  • Андрійко
    Опубліковано 16.02.2024 14:12 0Likes

    Цікавий блог.

  • Маша
    Опубліковано 16.02.2024 17:01 0Likes

    Дякую. Слава Україні!

Залишити відгук